Краус Н.М., к.е.н., доцент

Полтавського національного технічного

університету імені Юрія Кондратюка

Краус К.М., аспірант

ВНЗ Укоопспілки “Полтавський

університет економіки і торгівлі”

Умови комерціоналізації об’єктів інтелектуальної власності в інноваційній економіці

Інтелектуальна власність проявляється перш за все як інтелектуальний потенціал, що має ефективно реалізуватися, оскільки він морально старіє і втрачається, а країна недоодержує тієї частки національного багатства, що могло б стати джерелом прискореного процвітання нації. Мова повинна йти насамперед про інновації та національні інноваційні системи, які дозволяють оптимально реалізувати потенціал об’єктів інтелектуальної власності [3, с. 11].

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності передбачають: облік і оцінку об’єктів інтелектуальної власності; ліцензійну торгівлю продуктами інтелектуальної праці; державну систему науково-технічної інформації; охорону прав інтелектуальної власності; наявність системи авторського права і суміжних з ним прав; міжнародне співробітництво в сфері інтелектуальної власності [1, с. 162]; створення інфраструктури по трансферту (передачі) технологій, підрозділів з питань інноваційної діяльності й інтелектуальної власності в центральних органах виконавчої влади; формування інноваційно-активних територій (технополісів) функціонування мережі регіональних інноваційних структур (інноваційних центрів, інноваційних бізнес-інкубаторів, наукових парків на базі провідних вищих навчальних закладів, комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансових установ) [2, с. 14].

В наш час в Україні практично відсутня система бухгалтерського обліку об’єктів інтелектуальної власності. В результаті, на балансі підприємств і наукових організацій немає нематеріальних активів, що істотно зменшує їх реальну вартість при акціонуванні й відбирає у цих підприємств можливість отримання додаткових фінансових засобів для модернізації свого виробництва. Більшість підприємств у таких умовах можуть отримувати засоби на закупівлю технологій, головним чином, за рахунок державного бюджету чи пільгових довгострокових кредитів під гарантію держави. Власні засоби становлять лише малу частину всіх необхідних інвестицій.

В світовій практиці об’єкти інтелектуальної власності стають не лише об’єктом купівлі-продажу чи ліцензійних угод, але й здаються в лізинг або в кредит, вносяться в якості вкладів у статутні фонди підприємств і організацій. Включення прав на об’єкти інтелектуальної власності в склад нематеріальних активів, дозволяє суттєво підвищити оцінку балансової, страхової, ліквідаційної та інших форм вартості фірм, приносячи тим самим, істотні вигоди власникам об’єктів інтелектуальної власності [1, с. 163].

В розвинутих країнах світу активна комерціоналізація об’єктів інтелектуальної власності призвела до формування цілої індустрії прав інтелектуальної власності, що забезпечує значний вклад у ВВП цих країн.

Сьогодні однією з основних проблем в області реалізації авторського права та суміжних прав є боротьба з піратством у сфері інтелектуальної власності. Важливим фактором формування сприятливого інноваційного клімату є наявність в країні ринку науково-технічної продукції, який, в першу чергу, призначений для організації цивілізованої торгівлі неречовими інноваціями: ліцензіями, патентами, науковими ідеями. У розвинутих країнах інтелектуальний продукт реалізується на будь-якій стадії його готовності. Ідеї та промислові користуються таким же успіхом, як і готова продукція.

Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності необхідна, перш за все, для успішної комерційної реалізації цих об’єктів. Обмін науково-технічними досягненнями на комерційній основі у вигляді торгівлі ліцензіями, отримав широкий розвиток у всьому світі.

Важливою проблемою нині є проблема промислового освоєння предмета ліцензії. В Канаді та США отримали широке розповсюдження так звані spin-off company. В університетах чи великих наукових лабораторіях створюється маленька (2-3 особи) компанія, яка займається впровадженням перспективної технології. Університети допомагають фінансами та обладнанням на початковій стадії діяльності, а потім, якщо технологія знаходить широке застосування і стає прибутковою, компанія відділяється від університету і сплачує йому певні відсотки. Крім того, в світі до наукових та технологічних парків і бізнес-інкубаторів, застосовується розвинена система пільг: податкових, амортизаційних, фінансово-кредитних та інших [1, с. 168].

Сьогодні підприємства, фірми, ВНЗ України повинні всіляко нарощувати свою інтелектуальну власність, створювати спеціальні підрозділи, які б займалися управлінням знань і реалізацією інтелектуального капіталу, проте досі не розв’язують цю нагальну проблему. Тому слід цілеспрямовано змінювати менталітет управлінців, державних службовців, формувати у студентів університетів інноваційний світогляд [3, с. 15].

Україна може мати економічне зростання лише за умови, що вона усвідомить проблеми інтелектуально-духовного розвитку, а духовне виробництво, засноване на реалізації, комерціоналізації інтелектуальної власності, стане основною засадою інноваційного розвитку. Цього вимагає глобалізація, на цьому базується постіндустріальне суспільство.

Література

1. Делия В.П. Инновационная экономика и устойчивое развитие: Монография / В.П. Делия. – Балашиха: изд-во “Де-По”, 2011. – 256 с.

2. Левченко О.М., Рябоволик Т.Ф. Напрями забезпечення інноваційної зайнятості на регіональному рівні / О.М. Левченко, Т.Ф. Рябоволик // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. – Полтава : РВЦ ПУЕТ, 2011. – №2 (47). – С. 10-18.

3. Манжура О.В. Інтелектуальна власність як чинник формування економіки знань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.01 „Економічна теорія та історія економічної думки” / О.В. Манжура. – Київ, 2009. – 20 с.