Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Пакуліна А.А.*, Пакулін С.Л.**

* Українська державна академія залізничного транспорту

** ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Модернізація сучасного ринку соціальних послуг

Такий напрям як модернізація найбільшою мірою висуває умову, при якій механізми державного регулювання економічних стосунків у сфері громадських послуг зважають на регіональну специфіку виробництва і взаємодії учасників ринку соціально значущих послуг, що служить базою для ефективного впровадження інновацій.

Напрями державного регулювання ринку соціально значущих послуг у процесі модернізації соціальної інфраструктури – це: збільшення різноманітності організаційно-правових форм установ соціальної сфери, підвищення їх господарської самостійності; розробка правових та економічних механізмів співзаснування та співфінансування організацій соціальної сфери; розвиток технологій взаємодії; створення механізмів стимулювання впровадження інновацій; формування незалежної системи моніторингу й підвищення якості надання послуг (стандартизація і так далі), створення інформаційної системи; формування нових інститутів.

Напрями модернізації ринку послуг охорони здоров'я мають два тісно між собою пов'язаних напрями: організації охорони здоров'я як галузі на базі нових медичних технологій: завдання впровадження не лише нових технологій лікування, але й нових технологій організації охорони здоров'я типу «домашній лікар», денний стаціонар і так далі; модернізації охорони здоров'я – триєдина система джерел фінансування діяльності установ охорони здоров'я. Головний принцип вдосконалення полягає в тому, що повинні існувати три строго цільових джерела фінансування охорони здоров'я: державний бюджет; обов'язкове медичне страхування і прямі витрати населення. Цілеспрямованим має бути організована діяльність у масштабах усієї країни по страхуванню тих, що працюють. Страхування ризиків доцільно зосередити в одному фонді, тобто об'єднати Фонд соціального страхування і фонди обов'язкового медичного страхування. Важливою умовою є створення страхових кас, що дозволить ліквідувати залежність страхового захисту працівника від працедавця. Ставка страхового тарифу повинна встановлюватися за кожним видом страхового ризику окремо. За першими чотирма видами ризику вона має бути єдина для всіх регіонів. Для страхування медичної допомоги ставка встановлюється диференційовано по районах, оскільки потенційні можливості регіонів з надання послуг не рівні, диференційована й потреба (склад і об'єм) у медичній допомозі. Ставка тарифу повинна відбивати відмінності, що склалися, у попиті та пропозиції медичних послуг.

Оплата медичних послуг здійснюється за цінами, визначуваними тарифною угодою між професійними медичними асоціаціями, страховиком і профспілками. «Покупцем» медичних послуг повинен стати сам застрахований. Для здійснення цієї програми досить створити систему платіжних документів (карт) з гарантованим сальдо для забезпечення страхових випадків. Необхідність пропонованої схеми «купівлі» медичних послуг очевидна, оскільки без неї проблема нормативного визначення зобов'язань перед населенням відкладається на неозорий термін. І так само довго не буде розв'язана проблема розподілу зобов'язань страхової й нестрахової медичної допомоги. Саме таким чином медичне страхування допоможе швидше за модернізацію системи фінансування охорони здоров'я з бюджетів усіх рівнів. Застраховані дістають реальну можливість вибирати лікаря, лікуватися в приватній клініці, самостійно оплачуючи різницю у вартості послуг; виникає можливість змінити систему оплати лікаря.

Напрями модернізації ринку послуг освіти. Державний освітній стандарт стає найважливішим засобом стабілізації й розвитку системи освіти, що є необхідною умовою на шляху розвитку національного єднання й соціального прогресу в нашій країні. Використання державного освітнього стандарту як основа узгодження індивідуальних, громадських і державних потреб в освіті громадян України забезпечує створення умов постійного підвищення якості освіти.

Фінансування освіти повинне мати три джерела: державний бюджет (переважно регіонального рівня), підприємства, які готують для себе робочу силу необхідної кваліфікації, і громадян, що вибирають платні форми своєї освітньої підготовки. Держава в особі своїх законодавчих органів визначає мінімальний освітній «кошик», доступ до якого має кожен громадянин країни.

Нині розглядається питання про те, щоб українська освіта отримала додаткове, принципово нове джерело. Це пожертвування грошових коштів з метою отримання доходу для фінансування діяльності некомерційних організацій, або ендаумент, як прийнято називати цей фінансовий механізм на його англосакській батьківщині. Мета ендаументу полягає в забезпеченні додаткових можливостей фінансування для насущних соціальних послуг.

У сфері соціального захисту й соціального обслуговування основним напрямом повинна стати розробка законодавчої бази для впровадження ринкових механізмів у сферу соціального обслуговування населення, спрямованих на підвищення доступності та якості соціальних послуг.

Одночасно з пріоритетними цілями діяльності органів і установ соціального захисту населення, спрямованими на поліпшення соціального здоров'я, необхідно визначити цілі, що стосуються системи управління у сфері соціального захисту населення, за напрямом упровадження цільового бюджетування у сфері соціального захисту населення. Популяризація принципів цільового бюджетування відкриває нові можливості розвитку системи планування фінансування, орієнтованого на результат. З метою здійснення контролю за досягненням показників діяльності установ соціального обслуговування необхідно внести зміни до договорів з надання соціальних послуг бюджетними установами, зі встановленням вимог до результатів їх діяльності. На основі уточненої потреби населення в соціальних послугах повинне здійснюватися визначення потреб у фінансових ресурсах на наступні роки з урахуванням витрат, орієнтованих на кінцевий результат, що характеризується основними показниками соціальної сфери.

Впровадження принципів цільового бюджетування допускає використання програмно-цільового підходу до організації фінансування, визначення основних цільових індикаторів і показників ефективності соціальної діяльності, досягнення основної мети, що характеризують міру. Іншим напрямом діяльності у формуванні й розвитку системи управління фінансами є створення умов для участі некомерційних організацій у наданні соціального обслуговування населенню. На наш погляд, тут є два варіанти. Перший – створення недержавного сектора соціального обслуговування, паралельне з державним і муніципальним. Другий – створення госпрозрахункових структурних підрозділів при чинних державних і муніципальних установах або переведення на госпрозрахункову діяльність їх окремих структурних підрозділів.

Основним напрямом діяльності з формування й розвитку системи управління об'ємами й видами соціальних послуг є розробка й закріплення в нормативно-правових документах механізмів визначення потреби в соціальних послугах різних категорій населення. Нині в Україні відсутні єдині підходи до визначення потреби громадян у соціальному обслуговуванні. Механізм визначення потреби не конкретизований у нормативних правових документах і залежить від суб'єктивної думки окремих посадовців (дільничних терапевтів, фахівців з соціальної роботи і так далі). Відсутній порядок визначення переліку соціальних послуг, необхідних окремому клієнтові залежно від його індивідуальних потреб.

Упродовж десятка років потреба в соціальному обслуговуванні встановлювалася за принципом заявності, що значною мірою обмежувало уявлення про реальну потребу населення в соціальному обслуговуванні. У зв'язку з цим необхідно провести ранжирування соціальних послуг з їх затребуваності, за категоріями і групами одержувачів соціальних послуг (залежно від міри втрати здатності до самообслуговування, тяжкості захворювань та ін.); організувати адресне надання соціального обслуговування на основі розроблених наборів соціальних послуг, що відповідають індивідуальним потребам кожного клієнта соціальної служби.