Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Матюха Ю.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ЗАОЩАДЖЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК ВНУТРІШНЄ ІНВЕСТИЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО ДЕРЖАВИ

Інвестиції як об'єкт особливого дослідження в економічній науці стали проблемним питанням на рубежі XX-XXI ст. Інвестиції являють собою процес нагромадження капіталу, виступаючи тим самим найважливішим джерелом економічного розвитку. Основною метою фінансового ринку є трансформація суспільних заощаджень в інвестиції.

Нині правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в нашій державі визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність», в якому подано офіційне визначення категорії «інвестиції»: «інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект» [1].

Заощадження були однією з найголовніших складових теорії Дж. Кейнса, який сформулював правило, що «в будь-якому новому прирості сукупних доходів частка заощаджень зростає випереджальними темпами стосовно частки, яка споживається, а отже, забезпечується основа майбутніх інвестицій». П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв'язок та взаємозалежність заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні особливості слаборозвинених країн, він зазначав «збереження старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку» [5, с.58].

В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед будь-якою компанією, є проблема залучення ресурсів під фінансування нових або підтримку вже наявних у неї інвестиційних проектів  [2, с.63]. Сучасні тенденції світового господарювання, висока міра зношеності устаткування промислових підприємств і необхідність впровадження нових технологій для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, на світовому ринку визначають актуальність обраної теми.

В економічній літературі виділяють два методологічних підходів до визначення поняття «заощадження»:

- заощадження – це дохід, який не використаний на виплату податків на купівлю товарів та послуг;

- заощадження – це використання грошових ресурсів з метою отримання доходу у майбутньому або забезпечення майбутнього споживання.

Існують більш спрощені підходи для визначення заощаджень, коли на мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між доходом громадянина та його споживанням, а на макроекономічному рівні – як різниця між ВВП та кінцевим споживанням.

Отже, заощадження – це та частина отриманого доходу, яка не споживається в даний момент часу, а впродовж певного періоду накопичується для використання в майбутньому.

Основою заощаджень фізичних осіб є добровільне відкладення грошей на деякий час населення після задоволення своїх поточних потреб та сплатити податки. Тому, заощадження населення можна визначити як частину грошових доходів населення, яка формується за рахунок скорочення поточного особистого споживання (задля накопичення) і призначення для забезпечення потреб у майбутньому [4, с.78]. Значний вплив на заощадження має мотив, яким керується суб'єкт, обмежуючи свої споживчі витрати та відношення до структур, через які здійснюється мобілізація заощаджень.

Фактори, які впливають на рівень заощаджень населення: рівень доходу населення; політична стабільність; процентні ставки комерційних банків; рівень оподаткування; розвиток фінансових ринків та інші.

Незалежно від мотивів формування заощаджень населення ключовою характеристикою є інвестиційний потенціал, під яким розуміється сукупність грошових заощаджень населення (домогосподарств), що є у наявності, та ті, які з різних причин є недоступними чи незадіяними на даний час.

Трансформація заощаджень в інвестиції залежить від створення сприятливого середовища у сфери економіки та соціально - економічного розвитку країни.

Отже, на сьогоднішній день, основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємств залишаються власні кошти. Попри всі переваги використання цього джерела, його обсяги є досить обмеженими для повноцінного оновлення дуже застарілої за останні роки матеріально-технічної бази. Тому наростає потреба збільшення обсягів зовнішніх джерел для фінансування інвестиційної діяльності [3,с.211].

Як джерело фінансування капітальних вкладень можна використовувати залучення коштів населення шляхом продажу акцій підприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одним із шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.

Література:

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року N 1561 XII // http://www.rada.gov.ua /

2. Жигінас В.В. Джерела інвестиційних ресурсів структурної перебудови // Формування ринкових відносин в Україні. – К., 2009. - №8. – С.60-67

3. Дубін Т. Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності // Вісник Національної академії державного управління. – К., 2009. - №5. – С.209-214

4. Ванькович Д.В. Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні//Фінанси України. – К., 2009. - №7. – С.72-84.

5. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2009. — С. 5.