Экономические науки/5. Управление трудовыми ресурсами

К.э.н. Лавриненко Л.М.

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», м.Київ

Сучасний стан розвитку освітніх послуг і трудових ресурсів

 

Сучасний стан ринку трудових ресурсів характеризується достатньо високим попитом на робітничі професії й спеціальності середньої професійної освіти. За оцінками Державної служби зайнятості України в даний час від 60 до 80 % вакансій на ринку праці складають робітничі професії. При цьому середній вік працюючих на українських підприємствах припадає на 50-55 років, що свідчить про несприятливу ситуацію з відтворенням кваліфікованих робітничих кадрів. У найближчій перспективі це може привести до виникнення гострого дефіциту робітничих кадрів різної професійної спрямованості і, як наслідок, негативно позначитися на розвитку економіки регіону та країни в цілому.

Разом з тим попит на освітні програми професійної освіти останніми роками залишається непропорційно низьким у порівнянні із потребою підготовлених за цими програмами працівників на ринку трудових ресурсів. Це обумовлено рядом причин, основними з яких, на нашу думку, є:

- пропаганда вищої професійної освіти з боку батьків абітурієнтів як обов'язкового та перспективного з погляду кар'єрного зростання та особистого благополуччя;

- традиційне, але не завжди, обґрунтоване уявлення про престижність професій, сформоване більшою мірою позицією шкільних вчителів, друзів та найближчого оточення потенційного абітурієнта;

- слабка інформованість про професію в умовах накопичення нового соціально-економічного досвіду, викликаного зміною економічних систем і механізмів господарювання;

- трансформація життєвих пріоритетів і цінностей, коли професія сприймається як засіб досягнення певного способу життя, а не як сфера професійної діяльності з урахуванням інтересів підкріплених індивідуальними здібностями і можливостями особи [1,с.60].

Наведені чинники обумовлені недостатньо ефективним механізмом взаємодії структур, які сприяють розвитку професійної самосвідомості і самовизначення особи. Сьогодні, найбільш поширеною формою взаємодії підприємств працедавців і середніх учбових закладів, реалізується в основному через систему договірних відносин на підготовку фахівців. Робітничі професії і спеціальності, на жаль, поки не користуються попитом, як предмет укладення договору про співпрацю між працедавцем й установою освіти. У зв'язку з цим висока вірогідність ситуації, коли відсутність на підприємстві необхідної кількості персоналу робітничих професій і спеціальностей несприятливо відіб'ється на якості організації виробничого процесу та фінансових результатах діяльності підприємства зокрема.

Альтернативою може служити планомірна підготовка висококваліфікованих кадрів, яка має здійснюватися вищими та професійно-технічними навчальними закладами в тісному взаємозв’язку з виробництвом, що дозволить вирішити проблему дисбалансу на ринку праці та ринку освітніх послуг. Складові “освіта – наука – виробництво” дають змогу забезпечити реалізацію концепції навчання впродовж життя, а для цього необхідно використовувати сучасні підходи в організації процесу навчання, у тому числі реалізовувати інноваційні методи навчання.

Розрив зв’язків між виробництвом та навчальними закладами; застаріла матеріально-технічна база ВНЗ й професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ); низький рівень використання інноваційних методів професійного навчання; низький рівень оплати праці вчителів, викладачів, майстрів виробничого навчання; низький рівень здоров’я учнівської молоді; відсутність у молоді стимулів працювати – все це відображає наше сьогодення.

Одним з варіантів вирішення цієї проблеми на наш погляд і є: здійснення багаторівневої підготовки, – послідовне проходження майбутніми фахівцями освітніх програм різних рівнів у багатьох випадках буде вигідне як працедавцям, так і тому, хто вчиться. Проте, інформування потенційних абітурієнтів про можливості багаторівневої підготовки безпосередньо пов'язано з необхідністю комплексного підходу до співпраці між підприємствами-працедавцями, освітніми установами, що реалізовують програми початкової, середньої професійної освіти, а також загальноосвітніми установами (школами, гімназіями, ліцеями).

Серед пропозицій, які можуть позитивно впливати на ситуацію в системі підготовки кадрів, є перехід з освітньої системи в систему трудових відносин може бути полегшений випускникам через розвиток професійної орієнтаційної діяльності на основі єдиної освітньої і кадрової політики держави.

Таким чином, з метою регулювання ринку праці держава має спрямувати свої зусилля на вирішення таких проблем. Насамперед, це розробка та запровадження заходів покращання входження на ринку праці як при пошуку першого робочого місця, так і за умов переходу із стану економічної неактивності. Вирішення цих задач вимагає запровадження активних заходів політики зайнятості, залучення до їх реалізації усіх соціальних партнерів. Тільки в результаті комплексного підходу можна чекати поступового підвищення попиту на робочі професії і спеціальності з боку випускників загальноосвітніх установ і згладжування диспропорцій на ринку праці.

Література:

1.     .Коротков Е.М. Якість освіти: формування, чинники і оцінка, управління. – М.: ГУУ, 2002.

2.     Ломакин а.Л. Конкурентоспроможність недержавного гуманітарного вузу у сфері освітньої діяльності. – М.: ДІАЛОГ-МІФІ, 2004.