Dmitrienko Ju.N. (Дмитриенко Ю.Н., соискатель ученой степени доктора юридических наук КНУимени Тараса Шевченка)

Dmitrienko I.V. (Дмитриенко И.В., соискатель ученой степени кандидата юридических наук ХНУВС)

ACTUAL LEGAL IDEAS IN RELATION TO FORMATION OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND LEGAL CULTURE (АКТУАЛЬНІ ПРАВОВІ ІДЕЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПЕРВІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ)

Первісна людина та первісна правосвідомість: традиції та новації. З появою свідомості як офіційної та легальної (типово правової) ідейно-світоглядної та нормативно-правової одиниці усвідомлення світу, Всесвіту і суспільства "стала людина (її вимоги та потреби) живою душею..." та основною одиницею правового (законодавчого) вимірювання світу та Всесвіту (М. Грек). Минувшина завжди цікавила. Сформуємо найголовнішу нашу правову ідею з численних проведених досліджень про те, що розвиток української правової свідомості та культури доцільним є відносити до типової родової правової природи, а її становлення – до типової видової правової природи у сфері наукового правового знання та пізнання [1-3]. Найбільш за все при цьому таємниць приховують, безперечно, найдавніші аси в історії людства. Їх іноді називають дитинством людства. Адже від тієї доби залишилося надто мало свідчень – ні імен окремих людей, ні назв народів. Тільки понівечені часом залишки людської діяльності – артефакти і архетипи правової свідомості та культури – уламки знарядь праці, руйновища давніх поселень, могильники тощо. Проте й такі пам'ятки найдавніших часів відкриваються не будь-кому. Зрозуміти й розтлумачити їх часто спроможні тільки вчені – дослідники минулого. Розкопують, відновлюють та систематизують залишки минулих часів археологи. Тлумачення й узагальнення пам'яток минувшини – справа істориків. Пояснити, як жили найдавніші народи, допомагають етнографи. Вчені-антропологи за кістками людей визначають, яку вони мали зовнішність, будову тіла, чим хворіли, через що померли. Отже, картину правового життя людей минулого творять дослідники багатьох галузей знань. Тож не дивно, що наукове дослідження правової свідомості найдавніших часів історії людства як типове міждисциплінарне розпочалося не так давно – трохи більше як століття тому. Це, однак, не позначає, що ніхто раніше не прагнув збагнути таємницю появи людини. У різних народів ще й досі живуть правові міфи, легенди, казки про найдавніших людей – фактично за закономірностями законодавчо усвідомлених засновників племен і народів. В уснопоетичному правовому усвідомленні й поясненні походження і розвитку людини як типово правової універсальної істоти існують різні версії, у тому числі й штучні. Сучасна правова наука, як правило, відкидає їх, спираючись на численні теоретико-практично обгрунтовані факти з прадавньої правової історії людства, але кожна нова архетипово-артефактова знахідка не вичерпує проблеми, продовжуючи дедалі більше запитань. Адже ніхто не знає, де й коли народився, скажімо, перший художник та його перша художньо-правова свідомість. Назавжди залишається таємницею й те, коли людина вперше відчула такі правові почуття, як любов, ненависть, сором. Правове життя людей на наших українотериторіальних землях за найдавніших часів досліджує стародавня історія українського права. Цей період був досить тривалим. Адже тоді людина досить повільно здобувала та/або створювала правовий та/або законодавчий досвід і вдосконалювалася. Сходження правової людини на нові щаблі правозаконодавчого розвитку засвідчені знаряддями правової праці. Період, коли основним матеріалом для виготовлення знарядь праці як типово матеріальних артефактів української правової свідомості та культури був камінь, називаємо кам'яним правовим віком, або кам'яною конкретно-історичною правовою епохою, або кам'яною конкретно-історичною епохою становлення й розвитку української правової свідомості та культури. А щодо тривалості його, то тривав він від появи правової людини доти, доки не з'явилися мідні знаряддя. За відомими ідеями вчених поділяємо його на такі періоди становлення й розвитку української правової свідомості та культури: 1) на території України правовий палеоліт, або давній кам'яний конкретно-історичний правовій вік, або давній кам'яний конкретно-історичний вік становлення й розвитку української правової свідомості та культури, тривав від 1 млн. до 10 тис. років тому. У сучасній українській правовій науці стверджуємо розподіл правового палеоліту на ранній (1 млн. – 150 тис.), середній (150 тис. – 40 – 35тис.) та пізній (40 тис. – 10 тис.) конкретно-історичні періоди становлення й розвитку української правової свідомості та культури. Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу правової світової людини (світової правової свідомості) на Землі понад 2 млн. років тому. Правовою українською першолюдиною вважаємо ту правову істоту, що мала такі типові (приховані та реально виявлені) історико-правові ознаки традиційної фізичної будови «тіла» української правової свідомості, котрі мають подобу типових ознак «тіла» сучасної української правової свідомості (сучасного українця та/або іншої людини (або іншої істоти) за україноментально структурованою національною ознакою, мешкаючого на території сучасної України в реаліях початку 21 століття), що тривало (щонайменш у межах одного покоління) мешкала колись у минулому на території сучасної України за офіційно зафіксованими та визнаними світовою та вітчизняною науковою спільнотою даними. Логічна, правова та законодавча праця стала необхідністю, що здатна не тільки використовувати знаряддя правової праці, а й виготовляти їх. У ході еволюціі української правової свідомості поглиблювалися відмінності між мавпою та людиною.

Особливості найдавнішого первісного правового усвідомлення та мислення. За ідеями автора теорії «пралогічного мислення», його правовою свідомістю й кудьтурою французького вченого-антрополога Люсьєн Леві-Брюль (1857-1939) формуємо тезу про те, що представники примітивних історичних й сучасних нетрадиційних суспільств не здатні мислити логічно, але вони неправорефлексивно (усно, від батька до сина, від матері до доньці - неписьмово), згодом – праворефлексивно - наслідують правові традиції. Первісне правове усвідомлення і мислення колективне, в ньому відсутні індивідуальні ідейно-світоглядні та нормативно-правові зусилля, досвід, практика. За ідеями іншого погляду, правовою свідомістю та культурою на цю проблему співвітчизника Леві-Брюля - Клод Леві-Строса (народився 1908 р.), презентованими вперше у книзі «Первісне мислення» (1962), поеднуємо філософську, правову, правоусвідомлену, законоусвідомлену та культурноправоусвідомлену рефлексію, етнографію та метод структурної лінгвістики. За його відомими ідеями, думками та підходами формуємо тезу про те, що правовим свідомостям примітивних народів, окрім віщеаннатованої левібрюсівської родової правової ідеї, притаманне щонайменше практично-правове розв'язання проблем правового свідомлення дійсності (родова правова природа) та правовой дійсності (видова правова природа), якими у європейській правовій культурі опікується філософія, філософія права, правової свідомості та правової культури. Найдавніше первісне правове усвідомлення та правове мислення є конкретно-правовим метафоричним правоусвідомленям та правовим мисленням на чуттєво-правовому, емоційно-правовому рівні. Воно вже не є маргінально-правовим та девіантно-правовим мисленням дикунів з маргінально-правовою, девіантною правовою свідомістю та відповідною правовою культурою, а є правовим мисленням у некультурному стані, першоосновою правового мислення, тобто з типово девіантною правовою свідомістю, типово характерною для всіх конкретно-історичних періодів її саме не становлення, а розвитку. За численними нашими дослідженнями формуємо першу аксіому становлення особливостей найдавнішого первісного правового усвідомлення та мислення: для періодів розвитку української правової свідомості та культури типово характерним є наявність гострої потреби у виробленні стійкої форми української правової свідомості та культури, неконфліктні, конфліктні та інші підходи до вироблення, ствердження та різноджерельної верифікації стійкої форми української правової свідомості як стійкої функціональної форми абсолютно/відносно нової (оновленої, вдосконаленої та/або модернізованої) правової ідеї – найголовнішого системного елемента української правової свідомості-правової культури-права-механізму правового регулювання суспільних відносин за перехідного правостановлення. Стійка ідейно-світоглядна форма (родова правова природа) української правової свідомості за періодів її розвитку – достатня умова її подальшої прогресивної розвиткової трансформації та необхідна умова її становлення за більш дрібних періодів становлення у межах зазначеного широкого типового конкретно-історичного періоду розвитку. Для періодів же становлення української правової свідомості та культури є традиційно типовим домінанта правового її нормативно-правового змісту з найголовнішим структурним елементом української правової свідомості-правової культури-права-механізму правового регулювання суспільних відносин за неперехідного становлення – їх регулятивної норми з першоджерелами давньої правової емоції та правового почуття - як достатня умова її подальшої прогресивної трансформації за періодів її традиційного становлення та необхідна умова її розвитку за більш дрібних періодів розвитку у межах зазначеного широкого типового конкретно-історичного періоду становлення.

Друга аксіома: найдавніше первісне правове усвідомлення, правове мислення як конкретно-правове метафоричне правоусвідомлення та правове мислення на чуттєво-правовому, емоційно-правовому рівні, має такі основні його особливості – конкретно-історична позачасовість, прагнення осягнути правовий світ як синхронну і діахронну ідейно-світоглядну та нормативно-правову цілісність, елементи міфологічної правової рефлексії пов'язані з чуттєво-правовими та чуттєво-правоусвідомлені образами та поняттями. Чуттєво-правові образи неможливо відділити від конкретно-правової ситуації виникнення; звернення до правових понять вимагає оперування правовими абстракціями. Правовий образ та законоусвідомлене поняття поєднуються символічно-літерними знаками (тексти нормативно-правових актів) певного регулятивного змісту правосвідомості спочатку в усному, згодом у письмовому варіанті. Первісне правове усвідомлення та правове мислення є логічним у тому сенсі, у якому пізнає водночас фізичні та семантичні ідейно-світоглядні та нормативно-правові якості. За проведеними дослідженнями, найдавніші спроби відтворити правове буття на символічному рівні його правового усвідомлепня належать до початку пізнього правового палеоліту (35 тис. років тому), коли завершується формування правової людини сучасного типу homo sapiens. Така правова людина змогла відокремитися від тваринного світу через утвердження всієї законодавчоусвідомленої сітки типово суспільно-правових координат регулятивно-нормативної людяності, хоч й заданої спочатку потенційно (ідеї український філософа правової свідомості С. Кримського). Міфоправосвідомість і філософія, філософія права, правової свідомості та правової культури є двома генетично пов'язаними, але самодостатніми типами суспільної, правової, законодавчої, культурної свідомості. Маючи спільні об'єкти – правоий світ і правову людину, правоий міф і філософію, філософію права, філософію правосвідомості, філософію закону, філософію законосвідомості, ми послуговуємося різним правовим, техніко-правовим, технологічно-законодавчим інструментарієм, мовами та правовими мовами. Міфологічна правова свідомість та міфологічна правова культура - тотальна колективна правова свідомість і культура. Треття аксіома: філософія міфологічної правової свідомості та правової культури, презентована у відомих світових філософсько-правових творах є рефлексивною аналітичною ідейно-світоглядною та нормативно-правовою процедурою, персональним самоправоусвідомленням процесуально-правового дійства, що є першоджерелами майбутніх стійких форм різногалузевої процесуально-правової свідомості та культури, здавна сформованих, як правило, за періодів розвитку правосвідомості. У міфологічній українотериторіальній правовій свідомості та правовій культурі представлене ідейно-світоглоядно та нормативно-регулятивно відбите реальне, живе, «чуттєве правове буття» (О. Лосев), філософія ж правової свідомості тяжіє до трансцендентного (того, що виходить за межі емпіричного правоусвідомленого та пізнаного правового світу, чуттєво-правового досвіду). Філософія ж правової свідомості та правової культури процесуально осмислює дійсність (родову правову природу) та правову дійсність (видова правова природа) раціонально-світським шляхом, міфологічна ж правосвідомість же, окрім осмислення, стає нормативно-регулятивнім та/або нормативно-правовим приписом до типово правової дії, отже, реалізує певний умовивід правової свідомості як умовивід законосвідомості фактично. Попри всю слабкість інтелектуальних конструкцій, міфологічна правова свідомість ірраціонально впливає на правовий розум, він є наддзвичайно стійкий завдяки своїй ідейно-світоглядній ілюзорності та регулятивно-правовій неспростовності. Четверта аксіома: за типовими правовими ідеями та правовою свідомістю, культурою англійського етнографа, релігієзнавеця, культуролога, філософа права та правосвідмості Едуарда-Бернетта Тейлора (1832-1917) презентуємо правову українотериторіальну міфологію за давніми текстами філософсько-правових (релігійно-правових) і методологічно-правових творів – перших форм українотериторіальної міфологічної правової свідомості та культури – первісних, конкретно-історичних україноментальних філософій, традиційно сформованих філософією правової україноментальної духовної «ідейно-світоглядної та нормативно-правової природи» (Г.С. Сковорода). П’ята аксіома: за історико-культурними дослідженнями міфологічної українотериторіальної правової свідомості та культури, дослідженнями першої конкретно-історичної епохи давніх слов'ян та їх сусідів вітчизняними і іноземними вченими презентуємо історичні та сучасні виокремлення художньо-правової та інтелектуально-правової, артефакто-архетипово зафіксовані у офіційній площині їх верифікації, творчої активності типових форм української правової свідомості та культури як первісні акти правового (видова правова природа) та правоусвідомленого (родова правова природа) філософування, логічного раціонального осмислення правового буття та як найперші акти української правової свідомості, створюючей усні, згодом письмові норми права та закону. Духовно-психологічні стани давньої українотериторіальної правової свідомості та культури завжди актуальні та знаково-символічне продукування котрих робить можливим філософську, правову, законодавчу, правоусвідомлену та законоусвідомлену рефлексію. Визначення тих архетипів, образів-матриць, які стануть основою формування сучасних і майбутніх філософських, правових, законодавчих, правоусвідомлених та законоусвідомлених категорій, визначення типологічних підходів до розв'язання за будь-яких конкретно-історичнх періодів становлення й розвитку українотериторіальної правової свідомості та культури інтелектуально-духовних сфер їх правових парадигм певними стійкими орієнтирами їх ідейно-світоглядного та нормативно-правового становлення й розвитку формують різні рівні їх методологізації у процесі набуття ними духовного досвіду. Українотериторіальні форми правової свідомості та правової культури (починаючи з некризового цикла соціальної активності правової свідомості), як процесуальні форми відбиття знаково-символічного всесвіту закладють універсалізовані типові архетипи української правової свідомості та культури (разом з артефактами) (грец. archaios - стародавній, первинний і typos - образ) за/для будь-яких часо-просторів її традиційних та/або нетрадиційних місць розташування та функціонування. Вони також формують традиційний дискурс української правової свідомості та культури з навколишнім світом (родова правова природа) та правовим світом (видова правова природа), допомагають пізнати матричні українотериторіальні та україноментальні духовно-правові конструкції, інтелектуально-правові та інтелектуально-законодавчі інваріанти, які акумулюють правове законодавче минуле, сучасне і майбутнє як окремо, так й разом в різних ситуаціях правореалізації та правотв орення. Гадаємо, що ретельне дослідження останніх допоможуть суттєво вивчити різні місця, форми та змісти місцевого, регіонального, іншого існування та функціонування української правової свідомості та культури.

Список використаних джерел:

1.Дмитрієнко Ю.М. Філософсько-правові детермінанти девіантної правосвідомості у структурі ідейно-світоглядних аксіологій українського права // Науковий вісник дипломатичної академії України. Світова дипломатія: історія та сучасність. Вип. 6. – Київ, 2002. – С. 244-266

2. Дмитрієнко Ю.М. Філософсько-правова проблема ідентифікації девіантної правосвідомості // Вестник Национального технического университета "ХПИ". - Харьков, 2002. - С. 195-199

3. Дмитрієнко Ю.М. Проблема філософсько-правового твору в контексті девіантної правосвідомості//Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вил. 24. - Запоріжжя, 2002. - С. 14-17