Право/ 3.Охрана авторского права 

 

                                               Обозний П.В.

науковий керівник к.е.н. Ульяницька О.В.

                      Донбаський Державний Технічний Університет

 

Питання виявлення плагіату літературного твору

 

У даній статті досліджується історичний аспект виникнення та поширення плагіату, як одного з порушень авторських прав; розглядається використання способів охорони та захисту літера­турних творів від плагіату в елек­тронному середовищі.

 

Вступ. Особи­стість кожної людини виражається в результатах її творчої праці. Ство­рюючи різні, корисні для інших та для суспільства в цілому, речі, на­приклад, кінострічку, картину, скульптуру, літературний твір, по­становку п’єси, їх автор розраховує на отримання справедливої винаго­роди за свою працю ще за життя. Він не зацікавлений творити для того, щоб померти в злиднях та бути визнаним можливо лише після своєї смерті, як це сталося, наприклад, з відомим письменником Оскаром Уайльдом, якому належить фраза: «Навіть бідність повинна бути кра­сивою». Справедлива винагорода за творчу працю — це інвестиція у вічне та прекрасне.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В доктрині авторського права до­сліджувалися різни види порушень авторських прав. Фундаментальни­ми роботами з цієї тематики є праці: В.Я. Іонаса, О.С. Іоффе, В.І. Серебровського, Г.Ф. Шершеневича, Е.П. Гаврилова, Ліпцик Д.. Серед сучасних досліджень слід відзначи­ти роботи: В.С. Дроб’язка, С.О. Глотова, В.В.Коноваленка, Л.Г. Макси­мова, А.П. Панкєєва, І.М. Рассолова, А. Серго, Т.І. Стексової, О.О. Штефан та інших.

Проте в роботах даних авторів не достатньо досліджувалися питання особливості виявлення порушень ав­торських прав за умови використан­ня творів в інформаційних мережах, наприклад, Інтернеті.

Метою даної статті є дослідження історичного аспекту виникнення та поширення плагіату, як одного з порушень авторських прав, а також аналіз використання способів охорони та захисту літера­турних творів від плагіату в елек­тронному середовищі.

Результати дослідження. У Законі України «Про авторське право та суміжні права» дається таке визначення плагіату: «опри­люднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іме­нем особи, яка не є автором цього твору» [10, ст. 50].

Плагіат — визначається як недозволене запозичення, відтворення чу­жого літературного, художнього або наукового твору (чи його частини) під своїм іменем або псевдонімом, не су­місне як з творчою діяльністю, так і з нормами моралі та закону, що охоро­няє авторське право [1, С. 157].

Для більш точного розуміння на­веденого визначення розкриємо суть понять «недозволене», «запозичен­ня», «відтворення».

Недозволене — яке не можна доз­волити, схвалити, яке заслуговує на осуд: недопустиме [2, С. 756].

Запозичення — переймати що не-будь, засвоювати, робити своїм над­банням [2, С. 415].

Відтворення — виготовлення од­ного або більше примірників твору [1, С. 68].

Можна навести ще одне визначення по­няття «плагіат». Плагіат — видача чужого твору за свій або незаконне опублікування чужого твору під своїм іменем, літературне викра­дення [3, С. 459].

Виходячи з визначень, взятих з різних джерел, можна зробити вис­новок, що суть такого явища, як плагіат — це викрадення результа­ту інтелектуальної праці.

Історико-правовий аналіз розвит­ку плагіату. З моменту виникнення результа­тів творчої праці, виникла й можли­вість їх привласнення всупереч ба­жанню автора. З часом змінювалась форма вираження творів: від на-скельних малюнків до глиняних до­щечок, від папірусу до перших руко­писів, від перших друкованих книг до електронних публікацій, але явище запозичення результатів чужої творчої праці лишалося. Ево­люційна зміна форм вираження тво­рів у свою чергу обумовлювала швидке поширення такого негатив­ного явища, як плагіат, а також роз­виток та удосконалення способів за­позичення результатів творчої праці інших.

Згідно з історичними даними про­блема неправомірного використання літературних творів, в тому числі і плагіату, існувала ще з давніх часів.

Відомий філософ Е.Кант зазначав: «Навіть плагіат, який здійснює автор відносно покійного, хоча це і не плямує його честі, а лише викра­дає частку цієї честі, все ж з повним правом карається як шкода, завдана людині». [4, С. 212]. «М.-К. Док, розглядаючи питання про визнання особистого немайнового права, за­значав: «Римські автори розуміли, з іншого боку, те, що оприлюднення й використання твору зачіпає як їх ін­телектуальні, так і особисті права. Авторові надавалася можливість приймати рішення щодо оприлюд­нення свого твору, а плагіат різко засуджувався суспільною думкою»[5,С.27].
В VII книзі трактату Ветрувія «Про архітектуру» розповідається про літературні змагання, що прово­дилися в античній Александрії на честь Аполлона й Муз. Суддя зма­гання, граматик Аристофан, прису­див нагороду далеко не кращому письменникові. На питання про мо­тиви подібного рішення Аристофан відповів, що всі інші учасники зма­гання надали точні копії з творів інших авторів [6].
В історії існують приклади, коли присвоювати чиїсь результати літе­ратурної творчості не вважалось чи­мось ганебним. У Римі в I ст. н.е. одна особа на ім’я Фіденцій видава­ла вірші Марціала, відомого на той час поета, за свої. Обурений поет порівняв публікацію вірша із звіль­ненням раба, а присвоєння твору іншою особою — з викраденням цього раба.

В XIX ст. не було аморальним пе­реробляти чужі вірші, а потім вида­вати їх за власні. Вважають, що й великий Шекспір запозичив в інших авторів сюжети майже всіх своїх п’єс. Навіть Бертольт Брехт, створюючи п’єсу «Трьохгрошова опера», використав твір французького поета Франсуа Війона. У 1930 р., після до­корів у плагіаті, він змушений був додати до нового видання цього твору наступні рядки: «Беріть собі звідси все, що вам потрібно. Я теж дещо запозичив...».

Один з прикладів плагіату на по­чатку ХХ століття стосується попу­лярного на той час вальсу. С.В. Григор’єв привласнив авторство на відо­мий вальс «На сопках Маньчжурії», звинувативши дійсного автора цього вальсу Іллю Шатрова в плагіаті. В житомирській газеті «Волинь» була надрукована замітка такого змісту: «В Москву въехал капельмейстер казанского кавалерийского полка С.В.Григорьев для восстановления своих авторских прав на популярный вальс — «На сопках Маньчжурии». Плагиатором является некий г. Шатров, привлеченный г. Григорьевым к уголовной ответственности».

З наведених прикладів плагіату в різні періоди існування людства видно, що раніше плагіату підляга­ли в основному літературні, художні твори та твори мистецтва. Проте сьогодні плагіат отримав своє по­дальше розповсюдження і на сферу наукових творів.

Причини, з яких здійснюється плагіат щодо художнього твору та творів науки, різні. Метою плагіату художнього твору є отримання слави та матеріальної винагороди за рахунок праці іншої особи. Мета плагіату наукового твору більш тривіальна — виправдання витрачених бюджетних коштів або коштів замовника шля­хом привласнення результатів чужої інтелектуальної праці. В даному ви­падку плагіатора не стільки ціка­вить привласнення чужої слави (хоча безумовно такі випадки іс­нують), скільки використання отри­маного іншим наукового результату. Але в будь-якому разі, за доктриною сучасного авторського права, плагіат — це порушення немайнових (право на ім’я) та майнових (право на вина­городу) прав автора.

Ведучи мову про плагіат у науко­вій сфері, слід зазначити, що його використання при написанні дисер­таційних робіт, наукових статей та звітів є нехтуванням науковою ети­кою самими науковцями [11].

Як зазначає О.С. Попович, відпо­відний рівень наукової етики вклю­чається в поняття інноваційної культури, яка в свою чергу є скла­довою інноваційного потенціалу [9. С. 209], що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної та со­ціально-психологічної підготовки особи і суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки краї­ни на інноваційних засадах [12]. Отже, плагіат в наукових творах стосується не тільки порушення ав­торських прав на твір, а також є значним знаряддям зниження авто­ритету і довіри до науки в нашому суспільстві, а це в свою чергу робить науку менш життєздатною в сучас­ному середовищі.

Шляхи виявлення плагіату. Однією з особливостей виявлення плагіату на ранніх етапах розвитку людства була ускладненість цього процесу через обмежені можливості автора прослідкувати долю своїх творів. Наприклад, обмежена кіль­кість примірників твору, створених шляхом рукописного копіювання невідомо де, ким та коли. Іншими словами, проживаючи в певній краї­ні, ймовірність дізнатися автору про запозичення його твору в іншій країні була дуже невеликою.

На сьогоднішній день розвиток інформаційних технологій, з одного боку, дає можливість швидкого ба­гаторазового використання твору, (фотографування, копіювання, ска­нування, і нарешті, розповсюджен­ня в мережі Інтернет), з іншого – створює умови для швидкого ви­явлення плагіату. Якщо раніше, автор міг не здогадуватися про не­правомірне використання його твору, то тепер приховати цей факт досить складно. Наприклад, дос­татньо набрати характерний вислів з твору, який за підозрою автора ви­користаний плагіатором, в Інтернет-пошуковій системі Google.

При виявленні плагіату в літера­турних творах наукового характеру необхідно враховувати відмінності притаманного їм наукового стилю викладення інформації від художнь­ого стилю літературних творів. Ос­новними характерними рисами літе­ратурних творів наукового характе­ру, є: ясність, і предметність тлумачень, логічна послідовність і доказовість викладу, аргументація та переконливість тверджень.

Науковий стиль літературних творів позбавлений ознак, які є ха­рактерними для літературних творів художнього характеру, а саме: об­разності, поетичного живопису, зоб­ражувальності, експресії. Саме через наявність таких ознак худож­ні літературні твори значною мірою передають індивідуальність автора.

При виявленні плагіату слід брати до уваги той факт, що він може бути не тільки “прямим”, а й завуальованим. Наведемо визначен­ня цих понять.

Прямий плагіат (відкритий) — це пряме відтворення (відображення) чужого твору або його частини під своїм іменем. Наприклад, у звіті державного підприємства щодо під­готовки спеціальної програми систе­ми вдосконалення кадрів у галузі управління, проектування і вироб­ництва в якості розробленої і прове­деної програми було використано в повному обсязі твір іншої особи без зазначення її як автора.

Завуальований плагіат полягає у тому, що текст твору зазнає несуттє­вих змін шляхом заміни окремих слів та виразів їх синонімічними аналогами. При цьому форма твору в цілому не змінюється. Наприклад, оригінальний текст твору наступ­ний: “Шеренги арестованных тянулись словно два серых забора из поставленных в ряд изношенных шпал. Бесформенной была мешковатая одежда, бесформенными казались одутловатые лица”. А тепер, наведемо текст твору плагіатора: “...вышла группа эсэсовцев и двинулась вдоль шеренги пленных, которая тянулась словно старый посеревшей от времени забор. Бесформенной была мешковатая одежда, бесформенными казались одутловатые лица” [8, С. 33].

З розвитком інформаційних тех­нологій до візуального визначення плагіату шляхом порівняння текстів двох творів додались і технічні спо­соби, які полягають в автоматично­му порівнянні електронного тексту з базою даних інших текстів. Наприк­лад, така система у вигляді комп’ю­терної програми використовується при перевірці Вищою атестаційною комісією України авторефератів ди­сертаційних робіт.

В таблиці 1 наведено приклад використання наукового і художнь­ого стилю літературного твору для опису одного й того ж об’єкта.

 

Таблиця 1 –  Приклад використання наукового та художнього стилів для літературних творів

     Художній стиль твору

         Науковий стиль твору

  Берізонька.

Береза (лат. Ветиіа) — Береза (панцира.

 

Ветиіа) — Береза – найсвітліша з деревних

  Берізонько, берізонько,

порід. Найбільш відомими є біла береза й

  ти, мавко лісова,

плакуча береза. Береза – її деревина має

  зелені твої кіски

білий колір з легким червонуватим або

  вітрисько розвіва.

жовтуватим відтінком. Береза відрізня-

 

ється середньою твердістю, міцністю й

  Стоїш ти при дорозі

пружністю. Деревина берези однорідна й

  у травах і кущах,

тонка в будові, вона добре ріжеться,

  і білі свої ноги

недолік даного виду полягає в реакції

  все миєш на дощах <...>

берези на температуру й вологість, що

 

приводить до короблення [7].

 

Інколи встановлення факту запо­зичення використання чужого твору недостатньо для визначення того, хто з двох творців у кого вкрав. При виявленні плагіату важливо враховувати момент первинності створен­ня твору. Тобто, чий твір був створе­но першим. Раніше це можливо було встановити лише шляхом кри­міналістичної почеркознавчої екс­пертизи (якщо мова йде про руко­писний текст), за встановленням дати нанесення тексту на паперовий носій, за датою надходження руко­пису твору до друкарні чи за датою видання твору. Сьогодні, за умови створення твору в електронному вигляді і можливості його розміщен­ня в мережі Інтернет, встановлення факту першості є більш складним і потребує застосування певних тех­нічних “хитрощів”. Наприклад, ав­тор шляхом використання спеціаль­ної програми може замінити у всьо­му тексті кириличні літери (с, а, р, о, є, х, Н) на візуально ідентичні літери латинського алфавіту (с, а, р, о, е, х, H). Що це дає? Це прихована ознака авторства, про яку знає тіль­ки автор. Тому, візуально в елек­тронному вигляді такі два твори не будуть відрізнятися, але при обробці спеціальною програмою ця прихова­на ознака буде відображена.

Ще один спосіб прихованої озна­ки авторства — це приховування в певних частинах тексту спеціальної інформації (наприклад, прізвища автора), закодованої за спеціальним алгоритмом.

Способи припинення порушення прав при виявленні плагіату. Відпо­відно до п. а) ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», визначено, що порушенням авторського права, яке дає підстави для судового захисту є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові пра­ва суб’єктів авторського права, ви­значені ст. 14, та їх майнові права, визначені ст. 15 цього Закону. Згід­но з п. є) ст. 52 цього Закону, автор має право вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засо­бах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та судові рішення щодо цих порушень. При цьому, автор має також право в судовому порядку ви­магати від порушника відшкодуван­ня моральної (немайнової) шкоди, відшкодування збитків, завданих порушенням його авторського пра­ва, стягнення із порушника доходу, отриманого внаслідок порушення; та виплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробіт­них плат [11].

Ще до подання позову до суду автор може здійснити спробу досудового врегулювання конфлікту, що виник. Для цього йому необхідно у письмовій формі довести до відома порушника його прав про виявлення факту плагіату. При цьому ознаки, за якими було встановлено факт плагіату, не повинні розкриватися. Це є важливим моментом. У своєму зверненні до порушника автора має право вимагати від нього поновлен­ня своїх немайнових прав, яке може бути здійснено, наприклад, шляхом публікації в певному виданні виба­чення порушника перед автором твору.

Висновки. Ґрунтуючись на проведених до­слідженнях, можна зробити висно­вок, що плагіат, як один з видів по­рушення авторських прав, з розвит­ком нових способів вираження об’єктів авторського права набув свого подальшого поширення. Сфера цього явища значно розповсюдилась і на твори наукового характеру, що є не тільки порушенням авторських прав, а й потужним знаряддям зни­ження авторитету і довіри до науки в нашому суспільстві.

 

Література:

1. Інтелектуальна власність: Словник- довідник / За заг.ред. ОД. Святоцько-го. — у 2-х т.: Т.1 Авторське право і суміжні права / За ред. ОД. Святоцького, В.С. Дроб’язка. — Уклад.: В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. — 356 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з додат. і допов.)/Уклад і голов.ред. В.Т. Бусел.—К.: Ірпінь: ВТФ «Перун». — 2005. — 1728 с.

3. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов [под ред. докт. филолог. наук, проф. Н.Ю. Шведовой]. — 15-е изд., стереотип. — М.: Рус. Яз., 1984. — 816 с.

4. Иммануил Кант. Сочинения в шести томах. Академия наук СССР Ин-ститут философии. М.: Издательство Социально-жономической литера-турьі «МЬІСЛЬ» — 1963. — Том 4 ч. 2

5. Липцик Д. Авторское право и смежньїе права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. — М.: Радомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. — 788 с.

6. Вишневецкий Л.М., Иванов Б.И., Левин Л.Г.: Формула приоритета: Возникновение и развитие авторского и патентного права, Ленинград, 1990. — 205 с.

7. Лебедева Е.И., Бургунова Е.М.: Резьба по дереву. Издательство ООО "Аде-лант", — 2005. — 120 с.

8. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве. — М: Юридическая литература. — 1972. — 168 с.

9. Попович О.С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / Під ред.. д-ра екон.наук, проф. БА. Малицького. — К.: Фенікс, — 2005. — 226 с.

10. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. (ВВР), 1992, №12, ст.165 [електронний ресурс]:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15

11. Закон України Про авторське право і суміжні права // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №13, ст.64 [електронний ресурс]: режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15

12. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” Ц Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №13, ст. [електронний ресурс] режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=435-15