Фіологічні науки./9 Цивільне право

Дяковський О.С.

Національний університет державної податкової служби України

Проблемні питання тлумачення заповіту

За своєю юридичною природою заповіт – це односторонній правочин з волевиявленням однієї особи, внаслідок чого у осіб зазначених у заповіті виникає право на одержання спадщини. Виконання заповіту може бути ускладненим неоднаковим використанням у ньому слів, понять, термінів які є загальноприйняті у сфері речових зобов’язальних відносин. Крім того, можуть мати місце неузгодженості між окремими частинами заповіту суперечності та неточності, які значно ускладнюють волю заповідача після відкриття спадщини і як наслідок унеможливлюють виконання заповіту в подальшому [4, с.105].

Заповіт завжди був та залишається об’єктом підвищеної уваги юристів. Сучасні дослідники приділяють значну увагу проблемним питанням у сфері тлумачення заповіту. Серед них варто відзначити роботи С. Фурса, О. Кухарєва, Т. Зайцева, П. Крашенінникової, З. Ромовської. Кожен з них зробив значний внесок у вивчення цього питання, але тлумачення заповіту потребує подальшого опрацювання.

Суб’єктами тлумачення заповіту за чинним законодавством є спадкоємці та суд. Закон визначає вичерпний перелік суб’єктів тлумачення, який виходить із побудови змісту ст. 1256 Цивільного кодексу України. Слід зазначити наступне, що в разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом за правилами позовного провадження за позовом одного із спадкоємців. С. Фурса кваліфікує тлумачення заповіту судом як офіційне тлумачення. Автор погоджується з думкою С. Фурси, та вважає її цілком логічною, оскільки суд делегує повноваження держави у сфері судочинства, а результатом розгляду спору є офіційне рішення суду.

Питання про спосіб закріплення тлумачення заповіту спадкоємцями закон прямо не вирішує. Адже тлумачення заповіту спадкоємцями має бути формалізований належним чином у вигляді окремого документа враховуючи обов’язковість результату тлумачення заповіту, як для інших спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів, так і для нотаріуса, який повинен видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Такий документ підписується всіма спадкоємцями, оскільки необхідною умовою тлумачення заповіту спадкоємцями у відповідності до ст. 1256 ЦК України, є відсутність спору, тобто згода кожного спадкоємця щодо тлумачення заповіту [1].

Слід погодитися із думкою М. Сібільова, який вважає, що витлумачений спадкоємцями заповіт за своєю юридичною природою не є договором оскільки договір, відповідно до ст. 626 ЦК, – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Тлумачення заповіту не може бути спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків спадкоємців, оскільки вони встановленні заповітом як одностороннім правочином. Відповідно законодавчо не врегульовано питання щодо укладення даних договорів та не визначено спосіб закріплення тлумачення заповіту спадкоємцями [3, ст.12].

Окремі положення містяться Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, проте вони стосуються тлумачення секретного заповіту. Зокрема в інструкції зазначається, що у протоколі про оголошення секретного заповіту відтворюється витлумачений спадкоємцями текс заповіту та відомості про досягнення згоди між спадкоємцями щодо тлумачення тексту заповіту [2].

У відповідності до ст. 1132 Цивільний кодекс Російської Федерації правом тлумачити заповіт наділені нотаріус, виконавець заповіту або суд. Проаналізувавши дану норму закону слід зазначити, що спадкоємці відсторонені від процесу тлумачення заповіту. Проте в українському законодавстві не врегульовано питання тлумачення заповіту нотаріусом. На думку Фурси нотаріус, який посвідчував заповіт, не може бути віднесеним до осіб, які в праві тлумачити заповіт. Це випливає з того, що при його посвідченні він мав можливість позитивно вплинути на зміст заповіту для того, щоб незрозумілі або двохзначні положення заповіту викласти належним чином, а права та обов’язки спадкоємців та відказоодержувачів однозначно конкретизувати, але цього не зробив, тому можуть мати місце ситуації, коли шляхом тлумачення він буде намагатися усунути ті помилки, які він допустив при його посвідченні, а це може негативно вплинути на права спадкоємців [4, ст.6].

З вище зазначеного можна зробити висновок, що тлумачення заповіту є невід’ємною складовою суспільних відносин і потребує :

- закріплення в чинному законодавстві процедури тлумачення заповіту спадкоємцями;

- встановлення форми закріплення даного тлумачення;

- підвищення правової культури у сфері тлумачення заповіту;

Список використаної літератури :

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV. // Відомості Верховної Ради України,- № 35, - 2003, - ст. 130.

2. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. // Затверджено Наказ Міністерства Юстиції від 03.03.2004,- № 20/5, 56с.

3. О. Кухарев Тлумачення заповіту. // Право України,- №12,- 2010,- 116с.

4. О. Кухарів Судове тлумачення заповіту.// Право України- №1-2010-105с.

5. Спадкове право: Нотаріат, Адвокатура, Суд: науково-практичний

посібник.За редакцією С.Я Фурса // К. Велес,- 2007.-1216с.