Особливості уявлень щодо життєвого шляху у професійних спортсменів

Кулєшкова Крістіна,

студентка VІ курсу

Науково-навчальний інститут

права та масових комунікацій

Національний університет внутрішніх справ

Науковий керівник:

д. психол. н., Балобанова Л.М.

Актуальність даної проблеми. Основним принципом дослідження життєвого шляху спортсмена є принцип переходу від індивідуального до соціально-типового, від вивчення життєдіяльності індивідів до аналізу образу життя великих соціальних груп. В спортивній психології все ширше розробляється підхід до особистості спортсмена як до суб’єкта життєвого шляху. Спортсмени будують суб’єктивну картину свого життя на основі особистісного досвіду, що визначається структурою й змістом їх буття, цілями та життєвими орієнтирами, умовами та специфікою діяльності. Важливим регулятором життєвого шляху спортсмена є відповідна життєва картина, яка складається із уявлень про події життя (в минулому, теперішньому й майбутньому) і про зв’язки між подіями типу „ціль-засіб” чи „засіб-причина”. Отже, буде доцільним розглянути етапи соціалізації та вимоги до професійного становлення у молодих спортсменів.

Метою нашої статті є виявлення впливу професійного спорту на особистість майбутнього спортсмена.

Спортсмени включаються до спортивного вдосконалення у підлітковому віці, коли їх однолітки роблять перші кроки у професійній кар’єрі. Записавшись до спортивної секції або школи, молоді спортсмени опиняються у новій соціальній сфері: тренери, судді, спортивний колектив – це нові агенти соціалізації, конкретні люди, які відповідають за виховання та навчання, прививання культурних норм та зразків поведінки, що забезпечують ефективне засвоєння нової соціальної ролі, в якій опиняється спортсмен [2].

На думку Л.І.Лубішевої [2], класифікація стадій соціалізації спортсмена, шляхом включення до спортивної діяльності, можна пов’язати з етапами формування його спортивної кар’єри. Якщо прийняти цей принцип, то можна виділити наступні стації соціалізації:

1) включення суб’єкта до спортивної діяльності;

2) заняття дитячо-юнацьким спортом;

3) перехід від непрофесійного спорту до професійного;

4) завершення професійної кар’єри та перехід до іншої сфери.

Для першої стадії соціалізації є характерний перехід на початок спортивної кар’єри. В цей період формується інтерес, ціннісні орієнтації на спортивні заняття, закладаються основні ціннісні відношення до спортивної діяльності. Цей період є дуже важливим для молодого спортсмена. Нове коло спілкування, перші випробування сил, перші перемоги та невдачі створюють умови для формування спортивного життя. Небагато дітей може успішно пройти цей етап спортивної підготовки. Для другої стадії соціалізації є характерне вдосконалення своєї спортивної майстерності, коли юні спортсмени вступають до нової фази соціальних відносин. Третю стадію соціалізації символізує розквіт спортивної кар’єри. Спортсмен підлаштовує свій образ життя до інтересів спортивного клубу, команди, колективу, які забезпечують його ефективну соціальну підготовку. Поряд із тренером особливе місце в його житті займають масажисти, лікарі і менеджери. Для четвертої стадії соціалізації притаманний період завершення спортивної кар’єри та перехід до іншої сфери. Як правило, у спортсменів це один із найскладніших життєвих періодів. Рішення завершити спортивну кар’єру часто пов’язане із травмою, зниженням спортивних результатів і т.д. Важливу роль у подоланні негативних моментів в житті спортсмена повинні зіграти тренери, батьки та психологи.

На думку Б.Г.Ананьєва [1, с.267], типовою кар’єрою людини є професійна кар’єра у будь-якій сфері праці. Традиційно він виділяє чотири етапи: підготовка, старт, кульмінація та фініш. У спортивній кар’єрі, на думку Н.Б.Стамбулової [5, с.170-1-203], також можна виділити етап підготовки, старту, кульмінації та фінішу. Однак, вони будуть мати певну специфіку, пов’язану із особливостями спорту як види діяльності.

В цілому, у порівнянні із типовою професійною кар’єрою, у спортивній кар’єрі виділяють наступні особливості:

- більш ранній початок етапу „підготовки” (дошкільний та молодший шкільний вік);

- відносно ранній старт у спортивній кар’єрі та вибір певного виду спорту (6-10 років);

- відносно рання кульмінація спортивної кар’єри (12-18 років);

- в спортивній кар’єрі закономірно відмічаються статеві відмінності під час „кульмінації” та „фінішу”. За даними В.П.Філіна [4, с.67-81] дівчата в середньому на 1-2 роки раніше досягають „кульмінації” і, відповідно, раніше закінчують активні заняття спортом;

- в спортивній кар’єрі є більш виражений стрибкоподібний характер розвитку: тренування та змагання змінюють один одного, кожне змагання – це великий чи малий „стрибок”;

- посилюється вплив спортивної діяльності на розвиток людини як індивіда, суб’єкта, особистості та індивідуальності;

- для спорту є характерні більш жорсткі умови конкуренції, ніж в інших сферах діяльності;

- для спортсменів притаманна відносна невизначеність моменту закінчення кар’єри – залежність не стільки від віку, скільки від динаміки результатів.

Таким чином, можна побачити зіставлення часових рамок спортивної кар’єри спортсменів із типовою професійною кар’єрою [5, с.125-146].

При цьому ранній початок професійного вдосконалення талановитих спортсменів зміню умови їх особистісного розвитку. Юні спортсмени включаються до поглибленого спортивного вдосконалення достатньо рано. Вони проходять стадії дослідження та консолідації: за Д.Є.Супером [4, с.16-32], у віці 12-15-19-24 років,на які припадає етап спортивного вдосконалення, потім на протязі п’яти років спортсмени, які вийшли на рівень вищої спортивної майстерності, проходять стадію професійного розвитку, аналогічні стадії завершення та залишення кар’єри.

У процесі багатолітньої підготовки етап спортивного вдосконалення (спеціалізованої підготовки) займає значне місце як за тривалістю, так і за роллю в досягненні спортивних максимальних результатів. За даними О.А.Мілиптеймена і К.А.Кумінковіча [3], середній вік початку серйозних занять спортом припадають на вік 12-15 років, вік включення спортсменів до національної збірної команди складає 19-24 років. Отже, тривалість етапу спортивного вдосконалення дорівнює приблизно 7-9 років. В цей період формується майстерність спортсмена. Етап спортивного вдосконалення характеризується тим, що спортсмені, які вступили до нього, розглядають спортивну діяльність як особистісно важливу та бажає вдосконалювати свою спортивну майстерність. Зміст цього періоду багаторічної підготовки спортсменів адекватно домінує в структурі в структурі їх мотивації, прагненні до самовдосконалення, прагнення до набуття спеціальних знань та навиків. Наявність такої мотиваційної домінанти у вдосконалюючи спортсменів підтверджують дані досліджень Р.А.Пілояна [3].

Традиційно спорт прийнято вважати сприятливим середовищем для росту та соціалізації дітей і підлітків. Спорт дозволяє дитині не тільки відчувати радість і насолоду, але і дає можливість багато отримати, в плані особистісного розвитку й особистого росту. Сприятливим для розвитку дитини спортивне середовище характеризується тим, що вимоги, які пред’являються до неї в спорті, відповідають її здібностям та рівню підготовки, а також дозволяють проявляти самостійність. В даному випадку є важливою позиція батьків та тренера.

Одним із найсуттєвіших психологічних моментів є цілісне формування у спортсменів загальної направленості мотиву не скільки на результат, стільки на підвищення спортивної майстерності. За таких умов, спорт допомагає дитині стати більш ініціативним і самостійним, сформувати позитивну самооцінку та ідентифікацію. Завдяки спорту дитина може оволодіти різноманітними вміннями та навичками, які стануть корисними й в інших сферах життя.

Одна із особливостей спорту – тісні контакти та взаємовідношення людей. Спорт також вчить дітей дотримуватися правил та норм поведінки. Саме ці правила і норми спортивної етики привчають спортсменів до відповідальності перед іншими членами групи.

Але, з іншої сторони, у спортивній діяльності представлений ряд суттєвих об’єктивних вимог до особистості спортсмена. Ці вимоги виражають, перш за все, чітке формулювання результатів діяльності. Однак не тільки результати, але і мотиви, цілі, задачі та засоби їх досягнення також представлені у якості визначених вимог – соціальних норм та цінностей спортивної діяльності.

Вимоги до мотивації діяльності обумовлені рядом факторів. Перш за все, вони представлені вимогою суспільства до підготовки спортсменів високої кваліфікації – резерву збірної команди України, необхідністю виховання вольових, сміливих, дисциплінованих спортсменів. Ці вимоги диктують необхідність формування ряду суспільно важливих особливостей мотиваційної сфери особистості спортсмена:

1) віддалені перспективі цілі, які направлені на досягнення суспільно значимого результату;

2) позитивне відношення до спорту й подолання складнощів спортивної діяльності;

3) емоційно-вольові якості – цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, емоційна стійкість при тимчасових невдачах і т.д.;

4) почуття колективізму із його проявами.

Отже, можна зробити висновок, що високі вимоги, які пред’являються спортивній майстерності, роблять процес його набуття аналогічним до оволодіння певною складною професією. В той же час, набуття спортивної майстерності накладається на процес становлення особистості й професійного розвитку, співпадає із отриманням середньої освіти, від якої залежить можливість майбутнього професійного самовизначення.

Література

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознаня. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1997. – 380с.

2. Вяткин Б.А. Темперамент, стресс и успешность деятельности спортсмена в соревнованиях// Стресс и тревога в стороне. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – С.56-64.

3. Киселев Ю.Я. Теоретические и прикладные проблемы психических состояний в спорте// Диагностика и коррекция психических состояний у спортсменов. – Л.: ЛНИИФК, 1989. – С.3-24.

4. Родионов А.В. Влияние психологических факторов на спортивный результат. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 112с.

5. Стамбулова Н.Б. Психология спортивной карьеры. – СПб.: Центр карьеры, 1999. – 368с.