УДК 37

УДК 37.091.64(477.85)„178/191”

Здобувач кафедри історії, працівник наукової бібліотеки

Володимир Акатріні

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Огляд історико-краєзнавчої літератури Буковини

(кінець XVІІІ – початок XX ст.)

У статті аналізується історична та краєзнавча література про Буковину кінця XVІІІ – початку XX ст. Історична та краєзнавча література є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної і духовної культури.

Ключові слова: Буковина, краєзнавство, історичне краєзнавство.

Владимир АКАТРИНИ

Обзор историко-краеведческой литературы Буковины

(конец XVІІІ ‒ начало XX в.)

В статье анализируется историческая и краеведческая литература о Буковине конца XVІІІ ‒ начала XX в. Историческая и краеведческая литература является бесценной сокровищницей сохранения исторического опыта многих поколений, всего того лучшего, что выдержало испытание временем в сфере материальной и духовной культуры.

Ключевые слова: Буковина, краеведение, историческое краеведение.

Volodymyr AKATRINI

The review of the local historical literature of Bucovyna

(end of XVIII - early of XX century).

This article analyzes the historical and regional literature of Bukovyna in the lateXVIII - early XX century. Historical and regional literature is an invaluable treasury of the historical experience of many generations, all of the best that withstood the test of time in the material and spiritual culture.

Keywords: Bucovyna, local history, historical studies.

«Згадуйте предків своїх, щоб

історія перед вами не згасла,

золотої нитки не згубіть»…

Ольга Кобилянська

Історичне краєзнавство – складова загального краєзнавства, у надрах якого й формувалась як напрям громадської діяльності прикладна історична дисципліна, одне з джерел культурології. Об'єктом вивчення краєзнавства є «край» – умовне поняття. Межі території дослідження залежать від того, хто і з якою метою вивчає цей край. Предметом вивчення є природа, топоніміка, історія, склад населення, господарство, культура. Краєзнавство розглядають як комплекс наукових дисциплін, різних щодо змісту, і спеціальних методик, але таких, які ведуть у своїй сукупності до наукового і всебічного пізнання краю. В історичному краєзнавстві всі ці предмети дослідження розглядаються в історичному аспекті. Головне в таких дослідженнях – виявлення і з'ясування зв'язків між усіма елементами навколишнього середовища в їх історичному розвитку. У практичній діяльності історичне краєзнавство виявляється у вивченні історії міст і сіл, підприємств, господарств, установ, родоводів, життя і творчості визначних земляків, важливих місцевих історичних подій, в активній участі населення в регіональному музейному будівництві, охороні пам'яток історії та культури, природи, в туризмі, екскурсійній справі.

Історичне краєзнавство – одна з форм громадської, творчої активності населення, ефективний засіб прилучення його до історико-культурної спадщини, а також патріотичного виховання, просвітницької роботи.

З огляду на те, що значна частина території України – Буковина – тривалий час була штучно відірвана від решти території України і перебувала у складі Австро-Угорської імперії, неабиякий інтерес становить питання розвитку краєзнавчого руху на її теренах. Буковинське краєзнавство має славне минуле й традиції. Аналіз доступних архівних матеріалів періодичних видань свідчить про існування численних науково-краєзнавчих праць наших попередників.

Розпочнемо з праці Габріеля фон Сплені «Опис Буковини». Барон Габріель Сплені фон Міхалді був головою військової адміністрації дистрикту Буковина (1775 р. – 6 червня 1778 р.), яка безпосередньо підпорядковувалась Придворній військовій раді у Відні та Генеральному військовому командуванню у Львові.

«Опис Буковини» – доповідна записка голови військової адміністрації на Буковині в Придворну військову раду. У цьому документі містяться важливі відомості про становище нашого краю напередодні та після приєднання його до Австрії. За час перебування на посаді голови військової адміністрації Буковини кілька разів ознайомлював Вищу австрійську адміністрацію зі становищем у краї. Нас цікавлять дві його доповідні записки: перша датована 10 груднем 1774 р. і опублікована в 1888 р. Фердинандом Ціглауером у книзі «Становище Буковини на час австрійської окупації», друга ‒ «Опис Буковинського дистрикту» (написаний між 15 серпня та 15 вересня 1775 р.). У передмові до видання «Опис Буковини» (Чернівці: Рута, 1995 р.) О.Д. Огуй та М.М. Сайко зазначають, що «Опис Буковинського дистрикту» генерала Сплені може вважатися одним із найбільш цінних джерел з історії Буковини [1, с. 10]. Повна назва праці генерала Сплені «Опис Буковинського дистрикту: за його минулим і донині ще існуючим станом, разом з пропозиціями, як у майбутньому можна було б поліпшити дотеперішній статус краю в політиці та економіці».

«Започаткував її рукопис перший австрійський військовий адміністратор Буковини Г. фон Сплені – «Опис Буковини». Його цінність полягала не тільки у відомостях історичного змісту, а й у тому, що це був своєрідний план адміністративно-правового реформування краю. Як не дивно, але після цього за 100 років не вийшло жодної помітної буковинознавчої праці, в якій би аналізувались питання державно-правового розвитку Буковини», ‒ писав М.В. Никифорак [2]. Сам «Опис…» складається з трьох частин: у першій описується становище нашого краю напередодні приєднання до Австрії, в другій Сплені подає пропозиції щодо реформування управління краєм, у третій генерал викладає свої міркування щодо заходів для поліпшення економіки [1, с. 6]. Про кліматичні особливості Буковини генерал Габріель фон Сплені писав: «Клімат у цьому дистрикті різноманітний. У високих горах так холодно і так довго тримаються морози, що там майже неможливе землеробство. Навіть овес часто не може визріти… Морози тут суворіші та триваліші, ніж в Угорщині та Австрії» [1, с. 15]. Про освіту, виховання генерал Сплені зазначає: «Дворянство, як і духовний стан, не отримують майже ніякої освіти, а селяни взагалі неотесані» [1, с. 26].

Заслуговує нашої уваги брошура «Буковина в королівстві Галичини» ‒ «Die Bucowina im Konigreiche Galizien» (Viena, 1845), видана отцем Теофілом Бенделлою, ректором православної духовної семінарії в Чернівцях, архімандритом, митрополитом. Брошура написана німецькою мовою, змістовно ілюстрована (художник Й.Шубірж). Теофіл Бенделла також написав «Елементарні знання з фізики для народних шкіл» («Învăţătura elementară din fizică pentru scoalele poporale») (Чернівці, 1852 р.) та ввів на Буковині латинський алфавіт. Відомий географ та мандрівник Йоганн Георг Коль у своїй книзі «Подорож у межах кордонів Росії та Польщі, частина ІІІ – Буковина, Галичина, Краків і Моравія» наводить слава Т.Бенделли, що «Буковина заселена різними етносами, які не зливаються воєдино, а чітко вирізняються релігією, мовою, звичаями, характером та живуть поруч один з одним у незатьмареній згоді»[3, с. 5].

До наших днів зберігає свою наукову цінність ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини Якова Головацького. Яків Федорович Головацький (1814 – 1888 рр.) ‒ видатний український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч, співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая». Він подорожував по Галичині, Західному Поділлі, Буковині й Закарпатті. Результати його досліджень, зібрані під час етнографічних екскурсій у 30–40-х роках, відображені в чотирьох книгах збірника «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (Москва, 1878 р.) [4, с. 202]. Його доповідь на Соборі російських учених (1848 р.) мала за епіграф слова П.Й. Шафарика: «Народ, що усвідомлює значення рідної мови і сам її покидає та зрікається, здійснює самогубство».

У другій половини XIX століття не було жодних історичних праць з історії минулого нашого краю. Цю прогалину талановито заповнив Франц Адольф Вікенгаузер, буковинський краєзнавець і видавець. Він займався пошуком і вивченням старовинних документів. 1862 року дослідник видав у Відні свою першу книгу «Документи монастиря Молдавиця». Наступна його книга – «Історія міста Чернівці та його округи» – надрукована в 1874 р. В першій її частині викладене минуле нашого міста з часів середньовіччя до кінця XVIII ст. В другій – опубліковані різноманітні документи, перекладені німецькою мовою. Ця праця була першою спробою систематизованого викладу історії міста Чернівці. У 80-х роках XIX ст. Ф.Вікенгаузер видав серію праць, присвячених минулому південнобуковинських монастирів Солка, Гомор, Св. Онуфрія, Воронець, Путна та інших, галицького Манявського Скиту, Радівецької єпископії, досліджував також історію виникнення німецьких та липованських (старообрядницьких) поселень на Буковині [5, с. 124-125]. Не втратила свого значення робота Вікенгаузера «Гореча: до питання про історію міста Чернівці», яка була надрукована в літературно-науковому додатку до газети «Черновітцер Цайтунг» 1880 року, а потім вийшла й окремою брошурою. Головна заслуга Вікенгаузера полягає в тому, що він своїми науковими пошуками викликав значний інтерес до минулого Буковини й Чернівців і дав сильний поштовх розвитку історичних досліджень у краї, які продовжили такі видатні чернівецькі історики, як Р.Ф. Кайндль, Й.Полек, М.Кордуба та ін. [5, с. 124-125].

Повернемось до «Опису Буковинського дистрикту». Цікава історія цього опису, який потрапив до Придворної військової ради (1775 р.), а з часом ‒ у архів. Під час наукових пошуків у віденських архівах на «Опис…» натрапив бібліотекар Чернівецького університету Йоганн Полек. Він опублікував його окремим виданням у 1893 році. Й.Полек – професор філології, краєзнавець, високоерудована людина, поліглот (досконало володів вісьмома мовами: німецькою, англійською, французькою, італійською, чеською, польською, російською, румунською). З 1903 року займав посаду директора університетської бібліотеки. Він часто подорожував Буковиною, вивчав архівні матеріали, опубліковував чимало праць. Головні праці Й.Полека ‒ «Придбання Буковини Австрією» (Чернівці, 1889 р.), «Поїздка Йосифа II до Галичини і Буковини та її значення для останньої провінції» (Чернівці, 1893 р.), «Старообрядці на Буковині» (Чернівці, 1896 – 1899). Більше 20-ти творів науковця зберігаються в бібліотеці й сьогодні.

Заслуговує на увагу книжка Григорія Купчанка «Деякі історико-географічні відомості про Буковину» (1875 р.). Г.Купчанко був народознавцем, членом Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства. «Керуючись програмою діяльності Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства, я зайнявся збиранням географічних, статистичних, історичних та етнографічних даних, які мають відношення до австрійського воєводства Буковини та ії руського населення», ‒ писав Г.Купчанко. Далі він продовжує: «Цей збірник є тільки початком, спробою зібрати пісні, казки і т.ін., і вся ця моя праця є також спробою, яку я в подальшому буду намагатися виправити та доповнити і таким чином передати необхідні відомості про буковинсько-руський народ, чисельність якого на сьогоднішній день сягає 200000 душ» [6, с. 6-7]. З розділу «Від автора» дізнаємось про джерела, якими користувався автор при складані названого видання. Серед них генеральна карта воєводства Буковини (1859 рік), видання Д.І. Дира «Вітчизняні відомості про Буковину», історичні відомості про Молдавію і Буковину ‒ автор Ісидор Мартинович, географічно-статистичний огляд Галичини і Буковини Карла Ріхтера Фон Шмедес, твори професора А. Симашковича та А.С. Петрушкевича. Як уже зазначалось, Г.Купчанко писав про Ісидора Мартиновича ‒ українського освітнього діяча на Буковині, історика. Середню освіту отримав у Бучачі, богословську – в Чернівцях. У своїх історичних нарисах («Історичне свідчення про найстарших володарів та мешканців Буковини й Молдавії», «Деякі історичні відомості про село Шипинці») на підставі літописних даних і грамот І.Мартинович доводив автохтонність українського населення Північної Буковини.

У другій половині ХІХ ст. на Буковині спостерігався справжній бум краєзнавства. Це було пов’язано з появою таких дослідників, як Раймунд Фрідріх Кайндль, Димітрій Дан, Димітрій Ончул, Даніель Веренко, Едуард Фішер, Мирон Кордуба.

Раймунд Фрідріх Кайндль народився 31 серпня 1866 р. у Чернівцях. Він був геніальним чернівчанином ‒ істориком, етнографом, громадським діячем, радником цісарського двора, професором. Зацікавлення iсторiєю, етнографією та фольклором Буковини, особливо ж українського населення краю, пробудилось у Раймунда ще в дитинстві. В домі Кайндлiв була служниця – старенька гуцулка. Вона розповідала дітям цiкавi казки, легенди й перекази. Ставши 1885 р. студентом Чернівецького університету, Раймунд Кайндль почав ретельно збирати фольклорний матеріал i публікувати його в престижних часописах. Однією з перших його публiкацiй була казка про Котигорошка, яку він записав на Путильщинi i вiдiслав до берлінського «Журналу з народознавства». В журналі вирішили, що юний краєзнавець щось наплутав i замість слова «гуцульська» написали «галицька» казка. У 1886 ‒ 1887 роках Кайндль поступово обстежив пiдгiрськi та частково гiрськi українські села. В результаті з'явилась робота «Русини на Буковині», опублікована у краєзнавчому альманасі «Буковий ліс», який був започаткований Кайндлем у газеті «Буковiнер Рундшау» в 1888 р. Наступного року праця вийшла окремою книжкою, а в 1890 р. з'явилась друга частина твору.

У подальші роки дослідник вивчав гуцульське населення i в 1894 р. у Вiднi вийшла його книга «Гуцули: їх життя, їх звичаї та їхні народні перекази». Окрім згаданих робiт, вiн написав у тi ж роки три частини «Iсторiї Буковини», видав збiрник «Малi дослiдження», книги «Виникнення та розвиток липованських колонiй на Буковині», «Пiдданство на Буковинi: Дослiдження iсторiї селянського стану та його визволення», «Буковина в 1848 ‒ 1849 роках» та багато iнших. У 1895 році Р.Ф. Кайндль видав ілюстровану книгу «Краєзнавство Буковини», яка стала своєрідним підручником для вчителів. Багато уваги дослідник Кайндль приділяв розробці теорії народознавства та краєзнавства. Ставши професором Чернівецького університету, він запроваджує і читає такі курси лекцій, як «Сучасне народознавство, його зміст та значення» (1910 р.), «Вступ до народознавчих досліджень» (1911 р.). До 500-річчя Чернівців (1908 р.), Р.Ф. Кайндль підготував капітальне, за тих часах, видання «Історія міста Чернівців з найдавніших часів до сьогодення». Р.Ф. Кайндль встановив точну дату першої документальної згадки про Чернівці – 8 жовтня 1408 р. Праця Кайндля здобула прихильні відгуки одразу ж після виходу в світ. Її високо оцінював, зокрема, відомий український історик, який до 1918 р. жив і працював у Чернівцях, Мирон Кордуба. Впродовж майже століття ця книжка слугувала своєрідним посібником з історії міста для кількох поколінь чернівецьких краєзнавців, адже її автор як справжній історик спирався при написанні своєї праці передусім на писемні джерела, в тому числі рукописні, чимало з яких загинуло в полум'ї воєн. Однак із часом праця Кайндля стала бібліографічним раритетом, а в радянський час була малодоступною для широкого загалу ще й через мовний бар'єр. Тому післявоєнні покоління шанувальників Чернівців знають її переважно з цитат. І лише у наші дні з'явилася «Історія міста Чернівців» Р.Ф. Кайндля у перекладі українською.

У 1916 році виходить краєзнавчий додаток Р.Ф. Кайндля «Наш рідний край Буковина». У цьому збірнику були зібрані «образки з легенд, історії та географії». На титульному аркуші написано «Наказом високої ц.-к. крайової шкільної ради Буковини від 22 червня 1914 р., ч. 11717, допущений як посібник для використання у навчанні в загальних народних школах з німецькою мовою на Буковині» [7, с. 1]. Буковинській тематиці Кайндлем присвячено 308 книг і статей. Чималу роль у становленні Р.Ф. Кайндля як дослідника відіграло постійне спілкування з істориком-аматором Ф.А. Вікенгаузером, який написав з десяток книг з історії Буковини, у тому числі «Бохотін, або Історія міста Чернівців та його округи» (1874 р.) – першу історичну монографію про чернівецьку минувшину [8, с. 15].

Ще одним дослідником був Димітрій Дан (1856 – 1910 рр.), історик, етнограф, священик. Усе своє життя присвятив вивченню історії народів Буковини, їхніх звичаїв, традицій, культури. Збирав, записував народні вірші, пісні, легенди, звичаї, традиції румунського та українського народів. Вивчав також звичаї та історію циган, липован, євреїв та вірменів. Найвідоміші його монографії: «Село Стража та мешканці села. Історично-топографічний та фольклорний нарис» (Чернівці, 1897 р., 112 с.), «Монастир та село Путна» (1905 р.), «Хроніка Радівецької Єпархії з додатками та документами» (Відень, 1912 р., 264 с.). До речі, до сьогоднішнього дня збереглося лише це видання.

«Буковинський етнограф Димітрій Дан… залишив значний слід у дослідженні етнографії Буковини кінця 19 ‒ початку 20 ст. Він став відомим також працями про різні етноси, які проживали на Буковині: «Русини з Буковини», «Липовани з Буковини», «Цигани з Буковини», «Євреї з Буковини», «Східні вірмени з Буковини»» [9, с. 134-135]. Про звичаї та обряди на Буковині йдеться також у публікації «Вірування буковинського населення» у газеті «Gazeta Bucovinei» (Чернівці, 1894 – 1895 рр.).

Варто зазначити, що після приєднання території Буковини до Австрії (Австро-Угорщини), а Північної Бессарабії до Російської імперії розпочинається доволі інтенсивний розвиток цих територій. З одного боку, це було пов’язано з новими можливостями сировинних і трудових ресурсів для метрополій, а з другого – суперництвом Російської та Австро-Угорської імперій, що позначилось, у першу чергу, на цих новопридбаних територіях. Розпочався процес активного освоєння природних багатств – корисних копалин, лісових і рекреаційних ресурсів, що супроводжувався транспортним будівництвом, зокрема будівництвом залізниць, судноплавством по р. Дністер, лісосплавом по річках Прут, Черемош, Серет. Це потребувало детальних відомостей про територію, її особливості. Земельні реформи, що відбувалися тут, теж потребували детальної просторової інформації про край.

Таким чином, потреби господарства, військові приготування вимагали створення сучасних карт [10, с. 90-93]. Ще на початку XIX ст. (в 1819 – 1823 pp.) була складена рукописна карта «Ескіз кадастрових вимірювань на Буковині», а в 1851 р. у Львові видано карту огляду розташування кадастрових досліджень-робіт у Галичині та Буковині «в операційний рік 1850 і в операціях 1851 р. на підставі тріангуляцій в краї, детального графічного опису і пояснень». Топографічні карти послужили основою для складання тематичних карт Буковини (геологічних, етнографічних, релігійних, карт корисних копалин тощо). Ці карти використовувались у школах Буковини. В 1856 р. у Відні опублікована карта з фізичної географії Буковини Ф.Сімізіновича. Значна частина тематичних карт була присвячена розміщенню населення та його національному складу. Вони складались з метою посилення національного гніту і примусової русифікації чи онімечення місцевого населення. Прикладом може бути карта релігій і шкільного фонду Буковини (М 1:300000) 1800 p., оглядова рукописна карта релігій і народних шкіл Буковини (М 1:288000) 1818 р., топонімічна карта Галичини і Буковини (М 1:28800) на 458 аркушах та ін.

Певна увага приділялась і публікації історико-географічних карт. Зокрема, у Львові в 1862 р. опубліковано карту В.Ільницького «Царство Данила Галицького», в 1863 р. – карту «Галицько-Волинська Русь і її важливі історичні місцевості від найдавніших часів до року 1453» І.Шараневича, в 1875 р. – карту В.Ільницького «Русь, Польща і Литва в XIV ст.», в 1893 р. у Відні у збірнику «Архів австрійської історії» (т. LXXVIII) опубліковано давню генеральну карту Буковини Д.Веренка [10, с. 90-93]. Окрему серію становили навчальні карти, що видавались у цей час. Відзначимо карту Австро-Угорської монархії А.Пенка (1897 p.); навчальну карту Галичини і Буковини (М 1:750000) з врізками про міста Львів і Чернівці (М 1:75000), що видана в 1868 р. у Відні; карту Буковинського краю (М 1:72000) Альтцеровича на 14 аркушах (1878 р.); шкільну карту герцогства Буковина (М 1:150000) Е.Фішера на 4 аркушах з врізкою на м. Чернівці (М 1:20000), що видана в 1897 р. в Чернівцях; його ж оглядову карту герцогства Буковина (М 1:600000) 1899 p.; фізично-статистичний атлас Австро-Угорщини (Відень, 1882 – 1885 рр.).

Цікава з точки зору краєзнавства праця польського ксьондза Яна Бадені «В Чернівцях. Враження з кількаденної поїздки», яка була видана у місті Кракові у 1892 році друкарнею В.Л. Анчиця і спілкою під управлінням Яна Гадовського. Ксьондз Ян Бадені, який відвідав Чернівці наприкінці ХІХ ст., у щоденнику «В Чернівцях. Враження з кількаденної поїздки» із захопленням писав: «Резиденція вражає розмірами, засліплює червоністю стін, дахами, що блищать всіма кольорами веселки, вежами й вежечками всіх барв і розмірів… Бути в Чернівцях, а «резиденції» не побачити – це бути в Римі і не бачити папу Римського».

У 1899 році у Чернівцях вийшла цікава історико-краєзнавча праця німецькою мовою «Буковина. Загальне краєзнавство». Ця книга охопила своїм змістом історію і стан усіх сфер людського життя тодішньої Буковини – однієї з 17 австрійських провінцій. Укладена крайовим жандармським командуванням № 13 ц.-к. жандармерії «з нагоди 50-річного ювілею славетного правління Його цісарської і королівської апостольської величності нашого всемилостивого цісаря і верховного головнокомандуючого Франца Йосифа I». Матеріали були зібрані й опрацьовані офіцерами крайової жандармерії Буковини. Автори ставили своїм завдання показати ті досягнення, які здобув край під скіпетром Габсбургів, зокрема Франца Йосифа I. Зазначимо, що матеріал для книги опрацював обер-лейтенант жандармерії Едуард Фішер.

Книга була поділена на 4 розділи:

1. Населення Буковини. «Румуни. Русини. Інші народності на Буковини». У цьому розділі зроблено загалом вдалу спробу показати історію заселення краю з найдавніших часів різними племенами, з V ст. н.е. – слов’янами, з XІІ – XІV ст. – романським населенням.

2. Топографічний опис населених пунктів. «Міста. Торгові громади (містечка). Сільські громади», в якому демографічний та соціально-економічний опис сіл ведеться з таких питань: скільки мешканців в населеному пункті, якої національності, зайнятість населення в різних галузях господарювання.

3. Історія Буковини. «Найдавніша історія. Нова історія Молдови (1527 ‒ 1780 рр.). Буковина під австрійською владою».

4. Культурний стан Буковини. «Конституція й управління, судочинство та фінанси. Народна освіта, навчання й освітня справа. Шляхи сполучення і зв'язок. Промисловість і торгівля. Гірнича справа, сільське і лісове господарство». Цей розділ становить значний інтерес, щоправда, поняття «культурний» вжито тут у найширшому розумінні, тобто матеріальної і духовної культури, організації життєдіяльності людського суспільства [11, с. 4-30].

Також варто відзначити роботу професора Чернівецького університету Корнелія Козака та ротмістра жандармерії Едуарда Фішера «Краєзнавство Буковини». Ця книжка була рекомендована для використання в школах і для самоосвіти. «Краєзнавство Буковини» – етнографічне дослідження нашого краю, написане та видане німецькою мовою у 1900 році. Автори дуже любили рідний край, інакше не вийшло б у них такого чудового за змістом, написаного з таким пафосом видання. Книга поділена на 4 розділи: перший розділ – фізична географія; другий розділ – статистика; третій розділ – топографія; четвертий розділ – короткий нарис історії Буковини. Четвертий розділ складався з двох частин: історія краю з давніх часів до його об’єднання з Австрійською імперією та Буковина від часу її об’єднання з Австрією. «Герцогство Буковина, назва якого походить від слов’янського слова «бук», що означає бук – тому «Буковина» означає саме буковий ліс або букову землю…» [12, с. 11]. Завершують книжку такі слова: «І нехай і надалі девізом всіх буковинців буде: Добра та процвітання нашому цісарю і великій, гарній австрійській батьківщині!» [12, с. 207]. Цікаво, що у 1902 році ротмістр жандармерії Едуард Фішер публікує книжку «Козмин. До питання про історію польсько-молдавської війни 1497 року». Школи, гімназії, університет користувались картами Буковини, виготовленими Едуардом Фішером.

Необхідно зазначити, що велику роль у розвитку місцевих досліджень з історії, етнографії, статистики відіграло «Руське товариство історичне», засноване у Чернівцях 1902 р. На його засіданнях історики-краєзнавці виступали з доповідями та повідомленнями, укладали колективними зусиллями географічний словник краю, збирали старожитності. Серед членів товариства були таки вчені, як Мирон Кордуба та Степан Смаль-Стоцький, письменник Осип Маковей та ін.

Мирон Кордуба одним із перших висловив здогад про виникнення назви краю Буковина від однойменної власної, а первісно загальної назви лісу з переважанням певної породи: «Однак дуже можливо, що Буковиною звали взагалі кожний більший буковий ліс, можливо тим більший, що крім вище згаданих були ще й інші Буковини» [5, с. 133-134]. Історію протягом довгого часу в школах краю вивчали за підручником М.Кордуби «Картини із всесвітньої історії для народних і виділових шкіл», де автор значну увагу звертає на розкриття історії України, починаючи від найдавніших часів і до новітньої доби. Науковець завершує підручник історією Буковини, особливо детально описуючи австрійський період. Також він є автором книги «Ілюстрована історія Буковини». Це коротка характеристика основних етапів адміністративно-правового розвитку Буковини у складі Австрії. У «Передньому слові» до книжки М.Кордуба пише: «Кождий осьвічений чоловік повинен знати бувальщину свого рідного краю, рідного народу. Вже сама природа викликує в нас цікавість дізнатися дещо про минулу долю-недолю своєї рідні, свого села і поблизької околиці» [13, с. 1]. Мирон Кордуба є автором багатьох історичних праць, серед яких «Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого» (1906 р.), «Венецьке посольство до Хмельницького» (1907 р.).

М.Кордуба – один із засновників у Чернівцях 12 липня 1902 р. Українського історичного товариства (УІТ). В цілому участь Мирона Кордуби в УІТ розширила коло його наукових інтересів, спрямувала основний дослідницький акцент на буковинську краєзнавчу тематику. Він відгукнувся на пропозицію В.Мільковича зайнятися складанням ґрунтових (географічних) карт й, спираючись на них, вести дослідження з історії краю. Особлива увага зверталася на назви парцел (земельних наділів), лісів, пагорбів, річок і потоків на Буковині. УІТ розробило методику цих дослідів, залучило до обстежень місцеву інтелігенцію, насамперед учителів, картографічно закріплювало результати експедиційної праці [14, с. 113]. Перші результати експедиційних досліджень слов'янських топонімів Буковини М.Кордуба виклав у брошурі «Найдавніші оселі на Буковині» (1905 р.) [14, c. 115]. У 1908 – 1909 рр. збирати топографічний матеріал з буковинської України йому допомагали учні старших класів Чернівецької гімназії [15, c. 5]. Під час експедицій 1912 – 1914 рр. він намагався засобами топонімії віднайти на Буковині сліди літописного міста Хмелів. Власне, Хотин, Цецин, Хмелів відігравали провідну роль у Шипинській землі і були південно-східним кордоном Галицько-Волинського князівства. Цецин і Хмелів лежали на північному узбіччі лісистого гористого хребта, що утворював вододіл між р. Прутом і р. Серетом, прокладаючи вигідний шлях зі Сходу на Покуття та охороняючи доступ до нього з Півдня. Всі три шипинські міста разом складали оборонну лінію та систему фортифікацій [16, с. 5].

На Буковині великою популярністю користувалась книга Степана Смаль-Стоцького «Буковинська Русь: культурно-історичний образок» (1897 р.). У своєму культурно-історичному образку Степан Смаль-Стоцький висвітлює «коротенький огляд історії молдавської Руси», «прилученє Буковини до Австрії», «Буковина в часї прилученя до Автриї», «початки шкільництва на Буковинї», «наука в школах народних», «перші висші заклади наукові на Буковинї», «зародки руского письменства на Буковинї», «пробудженє почутя національного на Буковинї» та багато інших тем. Як написав сам автор у «Слові на закінченє», «…треба було богато материялу вишукати, роздобути, зібрати, перестудіювати, аби з того уложив ся помалу отсей культурно-історичний образок, що бачите его перед собою» [17, с. 290]. Ця книжка стала першим історико-культурним дослідженням про минувшину буковинського краю.

У 1910 році у Києві виходить книга «Про Буковину та життя буковинських українців». Автором її є Василь Доманицький. «Де ж та Буковина лежить і як до неї втрапити? Буковина – це невеличкий край, завбільшки як зо два наших повіти… Які ж люди живуть на Буковині?» [18, с. 7, 11].

Відомий письменник нашого краю Георгій Асакі писав: «І у великої нації, і у мешканців крихітного куточка землі любов до вітчизни є пристрастю благородною. Немає такого маленького народу, якому нічим було б блиснути, будь то славні государі, що більшою чи меншою мірою зміцнили його сили, будь то мудрі або доблесні мужі, що обезсмертили себе хоробрістю, багатим розумом, досягненнями в науках і ремеслах. Усе це – достатня основа для любові до краю, міста або села, де народжена людина» [19, с. 15].

Звернення до історико-краєзнавчої спадщини дослідників буковинського краю – це об’єктивна потреба часу, яка спонукає по-новому й неупереджено оцінити їхній науковий доробок, що дає можливість ширше досліджувати історико-культурну спадщину нашого краю.

Джерела та література: 1. Сплені Габріель фон. Опис Буковини / Габріель фон Сплені; пер. з нім.: О. Д. Огуя, М. М. Сайка. – Чернівці: Рута, 1995. – 109 с. 2. Никифорак М. В. Держаний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. / М. В. Никифорак. – Чернівці: Рута, 2000. – 279 с. 3. Kohl J.G. Reisen im Inneren von Russland und Polen: Th.3. Die Bukowina. Galizien / J.G. Kohl. – Dresden; Leipzig, 1841. – S. 5. 4. Питання історії України : зб. наук. пр. – Чернівці : Технодрук, 2009. – Т. 12. – 289 с. 5. Павлюк О. М. Буковина. Визначні постаті: 1774-1918 / О. М. Павлюк. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 249 с. 6. Купченко Г. Деякі історико-географічні відомості про Буковину / Г. Купченко . – Чернівці: Рута, 2008. – 169 с.7. Кайндль Р.Ф. Наш рідний край Буковина: Образки з легенд, історії та географії: Краєзнав. дод. до нім. читанки для заг. австр. нар. шкіл Франца Фріша і Франца Рудольфа / Р.Ф. Кайндль; пер.: Ф.С. Андрієць, А.Т. Квасецький. – Чернівці : Зелена Буковина, 2003. – 72 с. 8. Масан О.М. Літописець міста над Прутом / О.М. Масан // Кайндль Р.Ф. Історія міста Чернівців / Р.Ф. Кайндль. – Чернівці: Місто, 2003. – С. 264–269. 9. Мойсей А. Сіміон Флоря Маріан – етнограф Буковини / А. Мойсей. – Чернівці: Рута, 2003. – 160 с. 10. Жупанський Я. Картографічне забезпечення географічних досліджень Буковини на зламі ХІХ-ХХ століть / Ярослав Жупанський // Історія української географії. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – Вип. 2. – С. 90–93. 11. Буковина. Загальне краєзнавство / пер. з нім. Ф.С. Андріця, А.Т. Квасецького. – Чернівці: Зелена Буковина, 2000. – С. 160. 12. Козак К. Краєзнавство Буковини / К. Козак, Е. Фішер. – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – 208 с. 13. Кордуба М. Ілюстрована історія Буковини / М. Кордуба. – Чернівці,1906. – 87 c. 14. Зайцева З. Мирон Кордуба й українські наукові товариства / З. Зайцева // Український історичний журнал. – 2002. – № 6. – С. 108–122; 15. Кордуба М. Земля свідком минулого. Географічні назви як історичне джерело / М. Кордуба. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1924. – 14 с. 16. Кордуба М. Де лежав старовинний город Хмелів? / М. Кордуба. – Львів, 1907. – 3 с. 17. Смаль-Стоцький С. Буковинська Русь: культурно-історичний образок / С. Смаль-Стоцький. – Чернівці, 1897. – 293 с. 18. Доманицький В. Про Буковину та життя буковинських українців / В. Доманицький. – Чернівці: Зелена Буковина, 2004. – 75 с. 19. Асаки Г. Исторические новеллы. Дневник молдавского путешественника / Г. Асаки. – Кишинев: Литература Артистикэ,1988. – 165 c.