“Право”/7.Экологическое, земельное и аграрное право

Бакай О.Л.

ДК „Укртрансгаз”, м. Київ, Україна

Етапи формування законодавства про екологічний аудит на національному рівні

Екологічний аудит почали застосовувати в економічно розвинутих країнах у 70-ті роки XX ст. Його широке розповсюдження було пов’язане з підвищенням вимог природоохоронного законодавства, невиконання яких могло стати причиною значних фінансових санкцій для виробничих структур і пов’язаних з ними кредитних та страхових організацій. Тому виникнення екологічного аудиту зумовлювалось необхідністю захисту інтересів підприємств. У середині 80-х років Міжнародна торгова палата застосувала екологічний аудит в якості методу внутрішнього адміністративного управління для підсилення контролю за виробничою практикою і оцінкою відповідності стратегії діяльності компаній нормам екологічного законодавства. До початку 90-х років більшість комерційних банків економічно розвинутих країн стала використовувати екологічний аудит з метою попередження невиплат по позиках у зв’язку з діяльністю осіб, які їх отримують, у галузі навколишнього середовища.

Активне включення екологічного аудиту в організаційно-управлінську систему відбувається разом із запровадженням системи екологічного менеджменту на підприємствах. Ця діяльність має чітко виражену спрямованість на суб’єктів господарювання, що накладає свій відбиток на управлінські механізми, які застосовуються як державою, так і підприємствами.

5 березня 1998 року Верховною Радою України було затверджено „Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Зокрема, цією Постановою визначалось необхідність активного впровадження відносин з екологічного аудиту та проблеми які планувалось вирішити за допомогою цього механізму. Так, планувалось прийняття на рівні Кабінету Міністрів України “Положення про екологічний аудит” (Розділ 34 Постанови), впровадження екологічного аудиту на національному рівні реалізації екологічної політики (Розділ 33 Постанови), обов’язкове здійснення еколого-аудиторської діяльності в процесі приватизаційної діяльності, розв’язання екологічних проблем металургійної промисловості, реалізація екологічного аудиту кризових територій України тощо. На необхідність розроблення правових засад екологічного аудиту та його активного використання наголошувалось також Кабінетом Міністрів України у Постановах № 345 від 10 квітня 2001 р. “Про затвердження плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році” та № 897 від 24 травня 1999 р. “Про перелік законопроектів, що розроблятимуться центральними органами виконавчої влади у 1999 році”, “Національній програмі екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води”, “Загальнодержавній програмі охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів”.

Однак, слід відмітити, що, незважаючи на неодноразове наголошення на необхідності розробки правового регулювання екологічного аудиту, започаткування його безпосередньої нормативної регламентації було розпочато не з прийняття відповідних законів або постанов, а з прийняття адаптованих міжнародних стандартів екологічного аудиту. Так, Держстандартом України були затверджені і уведені в дію наступні державні стандарти України: ДСТУ ISO 14010-97 “Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи”; ДСТУ ISO 14011-97 “Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім природним середовищем”; ДСТУ ISO 14012-97 “Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології.”

Прийняття 24 червня 2004 року Закону України „Про екологічний аудит” ознаменувало завершення першого етапу формування правової бази еколого-аудиторської діяльності в Україні. Таким чином, спеціальним законом визначено мету цього виду діяльності, порядок її здійснення. Крім того, було внесено зміни до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” де в ч.2. ст. 49 було закріплено, що: „З метою врахування екологічних вимог у процесі приватизації чи корпоратизації об'єктів права державної власності, іншої зміни форми власності чи зміни суб'єктів права власності на об'єкти, а також для потреб екологічного страхування, оренди майна, набуття права власності на майно та земельні ділянки, створення, функціонування і сертифікації систем екологічного управління, при здійсненні іншої діяльності в Україні проводиться добровільний чи обов'язковий екологічний аудит”.

Другий етап формування законодавства про екологічний аудит характеризується діяльністю органів виконавчої влади із правової регламентації вимог до виконавців екологічного аудиту. Так, Наказами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 січня 2005 року № 8 та № 7 затверджено відповідно Положення про сертифікацію екологічних аудиторів та Положення про ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту. Розроблено питання та затверджено перелік питань кваліфікаційного іспиту на отримання сертифіката екологічного аудитора. Разом з тим, після прийняття ДСТУ ISO 19011:2003 Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління (ISO 19011:2002, IDT) слід вказати на не повну узгодженість розроблених нормативних актів та прийнятого стандарту. Також показовим є той факт, що регулювання на державному рівні ринку еколого-аудиторських послуг на цьому закінчилось, що також має певні негативні наслідки для здійснення цього виду діяльності в Україні.

Отже, з огляду на вищевикладене, з метою подальшого розвитку законодавства України про екологічний аудит необхідно продовжити діяльність із розвитку нормативної бази екологічного аудиту, яка повинна розвиватись як на рівні законів, шляхом виділення в проекті Екологічного кодексу України розділу „Екологічний аудит” приписи якого будуть чітко розмежовуватись з подібними механізмами екологічного контролю та експертизи, стратегічної екологічної оцінки, яка запроваджується Україною на виконання міжнародних зобов’язань за екологічними конвенціями та відомчої нормотворчості Мін природи. Також начасі є створення професійного об’єднання екологічних аудиторів з метою розробки єдиних підходів, представництва інтересів екологічних аудиторів у соціальному діалозі та партнерстві з державними органами, продовження унормування еколого-аудиторської діяльності.