Економічні науки / 5. Управління трудовими
ресурсами
Репетацька В.В., Клімова
В.В.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
Тенденції
зайнятості населення в сучасних економічних умовах
Право на працю справедливо вважається
найактуальнішим правом людини і громадянина, що гарантується конституцією
будь-якої цивілізованої держави. Реальні соціальні передумови для його
реалізації та засоби упровадження в конкретних соціокультурних середовищах або
соціальних практиках постійно викликають неабиякий інтерес науковців та владних
структур.
Незважаючи на позитивні тенденції в розвитку
української економіки, що намітились останнім часом, та деяке пом'якшення у
зв'язку з цим ситуації на державному та регіональному ринках праці, проблема
працевлаштування громадян не зникає з порядку денного. При цьому йдеться не
лише про задоволення звичайних потреб та інтересів громадян стосовно вибору
ними видів, форм чи місця трудової діяльності, що їх здатна забезпечити сучасна
розвинута країна (соціальні гарантії), а й про більш-менш прийнятні для окремого громадянина види праці (за
перехідної, трансформаційної економіки – соціальна допомога).
Проблеми, що стосуються сфери зайнятості
населення та формування цивілізованого ринку праці, стають об'єктом інтенсивних
досліджень вітчизняних фахівців у 80-ті - першій половині 90-х років ХХ ст.
Особливої актуальності вони набувають у зв'язку з системною кризою економіки,
необхідністю відновлення виробництва на ринкових засадах, розподілом і
перерозподілом власності. Плідні ідеї щодо розв'язання питань державного та
регіонального управління зайнятістю населення висловлюються у наукових працях
О. Амосова, О. Бандурки, В. Корженка, О. Куценко та інших.
В широкому
розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових
відносин між людьми з приводу:
1)
забезпечення населення робочими місцями;
2)
формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з
метою участі у суспільно-корисній праці;
3)
забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Основні
питання, пов’язані із зайнятістю населення, відбиті у ст.43 Конституції України:
кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості
для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце
роботи відповідно до своїх здібностей і бажань [1]. У відповідності до чинного
законодавства України зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із
задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить
їм доход у грошовій або іншій формі [2].
Як бачимо,
таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна,
інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна,
демографічна, соціальна політика держави.
За даними
Державного центу зайнятості за 2007-2008 роки структура зайнятості населення
була такою (рис. 1.1).
Рис. 1. Структура
зайнятості населення у 2007-2008 роках, %
Торгівля,
ремонт автомобілів і побутових предметів, готелі та ресторани акумулюють в собі
найбільшу кількість зайнятості населення (21,2%). З цього слідує, що переважна
більшість населення у 2007-2008 роках була зайнята у сфері торгівлі. 19,5%
зайнятого населення працювало в промисловості, що свідчить про розвиток
економіки в аналізований період. Позитивним фактором в цей період було
збільшення занятості у сільському господарстві – 17,6%, що є визначальним
фактором відновлення сільського виробництва [4, с.80-83].
Розвиток
економіки, який спостерігався за останні три роки сприяв збільшенню робочих
місць у всіх виробничих та невиробничих галузях. Однак поряд з позитивними
тенденціями спостерігаються і негативні, один несприятливий для українських
роботодавців чинник – відплив українців за кордон. За оцінкою Міжнародної
організації міграції (МОМ), зараз за кордоном працюють 3 млн. українців.
Завідувач сектору етнонаціональних досліджень Інституту народознавства НАНУ,
координатор проекту дослідження української трудової міграції у країнах
перебування Ігор Марков вважає, що на сьогодні за кордоном працюють 4,5 млн.
гастарбайтерів з України [4, с.81-83].
Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем
проживання у 2008 році наведено у табл. 1.
Таблиця
1
Рівень
зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2008
році (в середньому за період, у % до загальної кількості населення
відповідної вікової групи)
Показник |
Всього |
у тому числі за
віковими групами, років |
Працездатного віку |
|||||
15–24 |
25–29 |
30–39 |
40–49 |
50–59 |
60–70 |
|||
Все населення |
59,3 |
37,3 |
76,4 |
81,5 |
79,8 |
61,0 |
21,8 |
67,3 |
Жінки |
54,0 |
32,5 |
67,5 |
77,2 |
78,7 |
53,4 |
19,5 |
63,9 |
чоловіки |
65,2 |
41,8 |
85,1 |
85,9 |
81,1 |
70,4 |
25,3 |
70,6 |
міське населення |
58,2 |
34,8 |
77,7 |
82,4 |
80,4 |
59,2 |
13,7 |
67,2 |
сільське населення |
61,8 |
43,1 |
72,7 |
79,3 |
78,6 |
65,5 |
37,3 |
67,8 |
Якщо не брати
до уваги ситуацію, в якій сьогодні опинилася країна, то збільшення зайнятості
населення за період з 2006 по 2008 роки мало позитивний вплив на соціальне
становище країни [5, с.4-5].
З кінця 2008
року зайнятість населення різко зменшилася, причиною цього стала економічна і
фінансова криза, яка охопила Україну та світ наприкінці 2008 року. І саме в
таких умовах державне управління зайнятістю набуває своєї вагомості, оскільки
саме від дій уряду зараз залежить добробут українців та їх соціальна
захищеність.
Підсумовуючи викладений
матеріал слід зазначити, що державне управління зайнятістю повинно ґрунтуватися
на чітких та злагоджених діях. Важелі управління, при цьому повинні бути
такими, які б сприяли покращенню соціальної стабільності у суспільстві та
позитивно відображалися на управлінні як такому. Варто пам’ятати, що державна політика зайнятості населення залежить від темпу і
характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних
категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему
соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.
Література:
1.
Конституція України (із змінами і доп). – К.: Атіка, 2006.
2. Закон України «Про
зайнятість населення» 01.03.1991 № 803-XII (зі змінами та доповненнями) // http://zakon.rada.gov.ua
3. Лісогор Л.С.,
Заюков І.В. Напрями мінімізації впливу економічної кризи
на реалізацію трудового потенціалу України // Вісник Вінницького політехнічного
інституту. – 2009. - №4. – С.22-26
4. Сікерко Л.П. Ефективність зайнятості як
чинник людського розвитку // Статистика України. – 2009. - №3. – С.80-83
5. Федоренко
В.Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної
кризи // Економіка та держава. – 2009. - №1. – С.4-5