Економічні науки / 3. Фінансові відносини

Д.е.н., проф. Шевченко Л. С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Фінансування вищої освіти: подолання загроз

ресурсної залежності

У західних країнах проблема фінансування вищої освіти широко дискутувалася в 1980-1990-ті рр. [1]. Аргументи прибічників приватного фінансування базувалися на концепції «людського капіталу», яка розглядає здобуття освіти як інвестиції в людину, що збільшують її продуктивність і заробітки. У такому аспекті приватне фінансування ефективніше, оскільки, оплачуючи освіту, студенти більш успішно вчаться і в строк завершують навчання, можуть наполягати на тій програмі навчання, які відповідає їхнім запитам. Існує також можливість залучення коштів приватних фірм, які можуть оплачувати підготовку у ВНЗ потрібних їм спеціалістів.

Доводи прихильників державного фінансування були не менш вагомі:

ринок освітніх послуг недосконалий: у студентів відсутня повна інформація про його стан, вони не можуть адекватно оцінити якість навчання, освітні послуги та переваги навчання в тих чи інших ВНЗ;

вища освіта приносить користь не тільки індивіду, а й суспільству в цілому, «зовнішні вигоди» від вищої освіти полягають у розвитку науки, економічному зростанні, зниженні рівня злочинності, підтримці міжнародної конкурентоспроможності країни тощо;

від вищої освіти прямо залежить добробут нації.

Однак реально реформи систем фінансування вищої освіти в країнах Західної Європи означали активізацію ринкових тенденцій, загостривши проблеми доступності вищої освіти для широких верств населення та ресурсної залежності ВНЗ.

На цей час сформувалися два підходи до проблеми фінансування вищої освіти [2, с. 221].

Концепція ресурсної залежності послідовно доводить, що для свого успішного функціонування будь-яка організація, у тому числі й ВНЗ, потребує залучення значимих ресурсів, виходу на нові ресурсні ніші. Але з часом агенти, що фінансують ВНЗ, починають впливати на поведінку керівників ВНЗ, формування внутрішньої структури навчального закладу та його організаційні зміни. Контролювати ж власників ресурсів організація не може. Виникає ресурсна залежність, яка неминуче створює невизначеність у діяльності ВНЗ.

Новий інституціональний підхід підкреслює роль правил обміну, а також інституціональних логік (принципів поведінки), що нав’язують ВНЗ головні агенти довкілля, його інституціональне середовище. Привила гри стабілізують фінансові потоки, визначаючи, яка організація (ВНЗ) може або має право існувати. Ресурсна залежність у даному випадку виступає джерелом формування владних відносин між організацією та її довкіллям.

Розглянемо модель державного (бюджетного) фінансування ВНЗ. В Україні вона сформувалася ще в 1920-ті рр. і одержала назву кошторисної моделі. Фінансуючи освіту, держава не купує освітні послуги, а забезпечує діяльність свого структурного елемента, який безкоштовно виробляє освітні послуги для споживання частиною населення. При цьому рух державних коштів здійснюється відповідно до кількісних нормативних показників ВНЗ, наприклад, чисельності студентів і викладачів у відповідному році, і не пов’язаний з якісною стороною діяльності ВНЗ. Процедура ж одержання державних коштів у багатьох випадках визначається ступенем лояльності керівників ВНЗ до керівників міністерства і держави.

Одним із способів зменшити ресурсну залежність ВНЗ від держави є диверсифікація джерел фінансування: залучення коштів студентів, запровадження освітнього кредитування, відкриття програм платної додаткової професійної освіти, проведення наукових досліджень на замовлення, розвиток непрофільної діяльності. В Україні, скажімо, частка надходжень до бюджетів деяких державних ВНЗ від платного навчання останнім часом зросла до 50-60 %. Паралельно розвивається і система державної матеріальної підтримки студентів (кредити на навчання, стипендії, надання місць у гуртожитках тощо), що покращує доступність вищої освіти вразливим верствам населення та гарантує ВНЗ більшу фінансову стабільність [3]. Утім, диверсифікуючи джерела фінансування, керівники ВНЗ змушені реагувати на сигнали уже від кількох провідних акторів довкілля, зважати на їхні економічні інтереси на ринку освітніх послуг та в інших сферах діяльності.

Проблема ресурсної залежності вітчизняних ВНЗ загострилася під час фінансово-економічної кризи, створюючи загрози розвитку вищої школи. З одного боку, скоротилися можливості бюджетного фінансування ВНЗ. Якщо в 2007 р. на освіту було витрачено 7 % ВВП і 1,1 % на науку з усіх джерел фінансування, то в 2009 р. на освіту планувалося лише 6 %, а на науку – до 0,5 % ВВП. На 12 % було зменшено загальний фонд прикладних досліджень у ВНЗ. Це призвело до зменшення рівня заробітної плати викладачів ВНЗ; існування загрози перегляду для них системи доплат і надбавок; призупинення бюджетного фінансування пільгових кредитів на будівництво житла для науково-педагогічного та педагогічного персоналу. Натомість зросла питома вага коштів спеціального фонду, зароблених самими державними навчальними закладами (плати за навчання, плати за оренду, надання робіт і послуг тощо). Причому абсолютна величина надходжень до спецфонду через скорочення кількості студентів зменшилася. В умовах інфляції це означає зменшення таких важливих напрямів витрат, як оплата праці, комунальні послуги і видатки розвитку.

З другого боку, зменшення доходів населення і зростання невпевненості у майбутньому призвели до значного скорочення кількості платоспроможних абітурієнтів. Це не тільки обмежило матеріальну базу державних, а особливо – недержавних ВНЗ, а й спровокувало своєрідну ланцюгову реакцію: для того, щоб утриматися «на плаву», ВНЗ змушені вдаватися до збільшення плати за навчання, що породжує нову хвилю відтоку студентів. Сформувалася своєрідна ресурсна «незалежність» ВНЗ від держави та споживачів освітніх послуг.

Перед вищою професійною освітою в Україні, як бачимо, стоять дуже складні завдання. Лише маючи надійні і стабільні джерела фінансування, вона може виконувати свою місію, створювати умови для розвитку людського потенціалу країни.

Література:

1. Ларина, Л. Российское образование: какая модель формируется [Текст] / Л. Ларина // Человек и труд. – 2008. – № 7. – С. 35-37.

2. Павлюткин, И. В. Ресурсная засисимость и институты: детерминанты вузовского поведения в трех организационных популяциях [Текст] / И. В. Павлюткин // Вопр. образования. – 2007. – № 3. – С. 220-239.

3. Верховодова, Л. Моніторинг «Економічна криза в Україні: наслідки та антикризова політика». – 2009, березень [Електронний ресурс] / Л. Верховодова, Д. Згорток, К. Агеєва. – Режим доступу:

http://www.c-e-d.info/doc/5/Monitor_econom_kriz_2009_03_site.doc.