Панчук Ю.В., Ткачук О. М.

Буковинська державна фінансова академія, Чернівці

Науковий керівник: Якуб’як І.М.

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ КРИЗИ

Банківський сектор посідає нині чільне місце в сучасній фінансовій та економічній системах. Продуктами діяльності цього сектора користуються майже всі сфери економіки і суб’єкти економічної діяльності. Невдачі і кризи банків можуть зачепити інші фінансові та економічні інститути і призвести до руйнації економічної системи. У зв’язку з цим кожна держава зацікавлена в ефективному регулюванні діяльності банків з метою гарантування їх безпеки, зростання власної економіки та добробуту населення. Інакше кажучи, держава має чітку мету, і суть її полягає в тому, щоб забезпечити функціонування здорової і надійної банківської системи, що здатна протистояти руйнівним кризам і захистити активи клієнтів банків, які передали їм свої заощадження [4].

Банківська система – одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство і виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню ефективності продуктивності суспільної праці.

З моменту зародження банківської системи проблема фінансового стану банків завжди залишається актуальною. Також, актуальною проблемою сьогодення є недовіра населення до банківської системи України.

Нові історичні обставини потребують і нових підходів до теоретичних аспектів даної теми, переосмислення їх з урахуванням нових реалій суспільного життя. Цим і пояснюється велика кількість досліджень з даного питання, авторами яких є такі вчені-економісти, як Примостка М.О., Герасимович А.М., Кочетков В.М., Парасій-Вергуненко І.М., Васюренко О.В., Щебиволок З.І., Бутинець Ф.Ф., Кириченко О.А., Панова Г.С., Шеремет А.Д., Щербакова Г.Н. та інші [3].

У ринковій системі банки є більш вразливими, ніж будь-яка інша підприємницька структура, перед усім тому, що вони піддаються більшому ризику краху через жорстку конкуренцію в цій галузі і через значний розквіт фінансового шахрайства.

Виділяють зовнішні та внутрішні чинники банківської кризи в Україні. Зовнішні – це насамперед міжнародна фінансова криза, яка розпочалася в другій половині 2008 року. Внутрішні – передусім макроекономічна криза в Україні, яка значною мірою зумовлена наявними диспропорціями в економіці, високою її доларизацією [2].

Банківська криза має такі основні ознаки:

1) поява та наростання банківської паніки;

2) знецінення банківських активів;

3) грошовий «голод»;

4) зменшення обсягів банківського кредитування;

5) натиск на золотовалютні резерви;

6) банкрутства банків.

В кризових умовах, з метою комплексного розуміння фінансового механізму санації банку варто зосередити увагу на таких його особливостях. Перша з них, пов’язана зі специфічними рисами власне банківської діяльності. Основою банківського бізнесу є довіра суспільства, що забезпечує можливість банку виступати в ролі посередника на грошовому ринку. Не менш важливими рисами сучасного банківництва є підвищена ризикованість банківської діяльності, висока залежність від неекономічних чинників, активний вплив на розвиток всіх сфер господарства, незначний обсяг власного капіталу, важлива соціальна роль банків тощо.

Сутність другої особливості фінансового механізму санації банку полягає в активному регулюванні Національним банком України всіх основних аспектів діяльності банків, насамперед питань, пов’язаних з їхньою неспроможністю.

Міжнародний досвід переконує, що основною причиною фінансової кризи в банку є низька якість менеджменту і, як правило, небажання власників та керівництва банку самостійно здійснювати заходи з оздоровлення установи. У зв’язку з цим загальносвітовою практикою є передання проблемного банку під керівництво регулятора або спеціалізованої установи. В Україні цей захід представлений інститутом тимчасової адміністрації. Проте в більшості випадків він сприймається суспільством неадекватно – як закономірна стадія перед ліквідацією установи. У великій мірі це викликано низьким рівнем ефективності тимчасової адміністрації в попередні роки. Тому високий професіоналізм тимчасових адміністраторів та довіра до них з боку клієнтів банку і суспільства в цілому сприятимуть швидшій стабілізації банківського сектору [1].

Третя особливість фінансового механізму санації банку тісно пов’язана з попередніми і полягає у вирішальному її значені при рекапіталізації. Цілком очевидно, що фінансова санація окремого банку за стабільної макроекономічної ситуації та в умовах системної, а тим більше світової кризи, суттєво відрізняються. У першому випадку, як правило, причиною фінансової нестабільності банку є прорахунки в управлінні. Однак слід пам’ятати, що фінансові проблеми однієї установи можуть спричинити системну банківську кризу («ефект доміно»). Отже, у зв’язку з кризою довіри постраждають стабільно функціонуючі установи, тому першочергового значення набуває розроблення комплексу заходів з виявлення та надання підтримки потенційно життєздатним банкам [1].

Під час фінансової кризи найбільшу загрозу для банку становить криза довіри – раптове зняття коштів з банківських рахунків, у результаті чого виникає проблема ліквідності та суттєво обмежується доступ до міжбанківських ресурсів. Неможливість банку своєчасно та в повному обсязі виконати зобов’язання перед вкладниками спричиняє панічні настрої, які в кінцевому випадку призводять до його неспроможності.

Отже, проблеми окремого банку можуть призвести до виникнення системної банківської кризи з послідуючими негативними наслідками для суспільства та економіки в цілому. В умовах кризи фінансове оздоровлення банків значно ускладнюється, породжуючи загрозу банкрутства навіть стабільно функціонуючих установ.

З огляду на вищезазначене, ключовим напрямом фінансової санації банку є реалізація заходів із відновлення його капіталу. Як правило, виділяють внутрішні та зовнішні джерела поповнення капіталу банків, хоча їх поділ є досить умовним.

Українська практика свідчить, що більшість акціонерів не залишаються осторонь фінансових проблем банків, пропонуючи збільшення капіталу банків за рахунок капітальних вливань коштів. Особливо активно ці процеси з початком кризи спостерігаються у банках з іноземним капіталом. Капіталізація банків за участю власників має виключно пріоритетне значення для середніх та малих установ, оскільки, як переконують аналітики, доступ до інших джерел фінансування в умовах кризи для них є практично неможливим [1].

Часто в самостійний напрям санації банку виокремлюють реструктуризацію активів та зобов’язань банку. Для українських банків питання реструктуризації зобов’язань є особливо болючим через значний відтік депозитів, а також обмежений доступ до ринків зовнішніх запозичень. Окрім того, досі не відновлено повноцінне міжбанківське кредитування, що свідчить про досить складний стан справ у банківському секторі.

Фінансова криза показала неефективність і непридатність у більшості банків так званих планів заходів щодо підтримки ліквідності на випадок непередбачених обставин. Вони насправді не передбачали ефективних заходів, орієнтувалися не на мобілізацію внутрішніх ресурсів, а на отримання кредитів рефінансування від Національного банку України та залучення коштів на міжбанківському ринку, який у момент настання фінансової кризи відразу «згорнувся» [2].

Досягнення найкращих результатів стане реальністю тільки в тому випадку, коли в Україні будуть реалізовані наступні кроки:

- поліпшення інвестиційного клімату в країні в цілому;

- підвищення рівня добробуту населення і зміцнення корпоративних фінансів;

- вдосконалення правових основ і розробка концептуально програмних документів функціонування банківської системи;

- підвищення рівня монетизації економіки;

- зниження частки готівкового грошового обігу;

- нарощування ресурсного потенціалу банківської системи; забезпечення довго строковості та доступності кредитних ресурсів;

- посилення довіри населення і суб’єктів господарювання до банківської системи;

- підвищення ринкової капіталізації банківської системи;

- вдосконалення корпоративного управління в банківській системі;

- розширення і вдосконалення фінансових інструментів;

- підвищення прозорості функціонування комерційних банків [5].

Отже, банківська система сьогодні переживає важкий період свого розвитку, де відбувається повний перехід до сучасного управління та діяльності. Водночас ці зміни відбуваються з поступовим розвитком вкрай нестабільної економіки України, яка на неї впливає досить негативно. Адже розвиток нормативно-правової, фінансово-кредитної і будь-якої іншої системи країни залежить перш за все від політичної та економічної стабільності. Банківська система має ряд проблем, котрі зумовлені її еволюційним розвитком, з одного боку, та впливом вище наведених базових проблем – з іншого.

Державна допомога банківському і реальному секторам економіки повинна надаватися у формі кредитів і таким чином, щоб виключити регулярні державні інтервенції на користь одного й того ж суб’єкта економічної діяльності, щоб кредити обов’язково повертали, а процедури допомоги були відкритими і прозорими.

Література:

1. Іщенко О. Особливості фінансової санації банків в умовах кризи / О. Іщенко // Ринок цінних паперів України. – 2009. – №9-10 – С. 47-52.

2. Карчева Г. Особливості функціонування банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи / Г. Карчева // Вісник Національного банку України. – 2009. – №11 – С. 10-16.

3. Неізвєстна О. Оцінки та шляхи покращення фінансового стану банків України / О. Неізвєстна // Ринок цінних паперів України. – 2009. – №1-2. – С. 41-48.

4. Реверчук Н.Й. Банківські кризи: сутність, ознаки, види та методи їх подолання / Н.Й. Реверчук, А.О. Ковалюк // Регіональна економіка. – 2008. – №4. – С. 87-96.

5. Тимошенко О.П. Проблеми банківської системи України: шляхи вирішення / О.П. Тимошенко // Економіка та держава. – 2009. – №7. – С. 21-25.