Вересюк С.М.

Науковий керівник: Винятинська Л.В.

Буковинська державно фінансова академія, Україна

Управління якістю на підприємстві в умовах глобалізації економіки

Однією з визначальних характеристик, що формує суспільні потреби, є якість продукції. Це пов’язано з тим, що якість продукції є головним стимулом її придбання, а також одним із найважливіших чинників її конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки. На сьогодні діяльність за принципом “якість за будь-яку ціну” нікого не задовольняє, тому що ринково орієнтоване підприємство має підтримувати необхідний рівень продажу, варіюючи якістю продукції, обсягом реалізації та ціною, зумовленою відповідними витратами [2,74]. Одним із головних напрямків діяльності підприємства є управління витратами, спрямоване на забезпечення відповідної якості продукції. Оптимізація використання підприємствами власних ресурсів при забезпеченні відповідного рівня якості виготовленої продукції покладається на фінансову функцію управління.

Вивчення досвіду показує, що на більшості українських підприємств, які випускають сертифіковану продукцію, економічні методи управління якістю практично не використовуються. Це зумовлено насамперед складністю вирішення на підприємствах проблеми класифікації і обґрунтування складу статей витрат (економічних витрат, калькуляційних статтей) на якість [3,162].

Державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку сучасних методів розроблення і впровадження систем управління якістю та довкіллям відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та в світі, що розробляються Міжнародною організацією стандартизації. Якщо продукція, що виготовляється підприємством є експортноорієнтованою, то воно має отримати міжнародний сертифікат на експортований виріб. Державні стандарти України зведені в окремі групи і на кожний вид продукції наявний власний стандарт, вони охоплюють багатогранну діяльність народного господарювання і великою мірою регламентують вимоги до продукції всенародного використання.

На думку Онищенка О.В., “система контролю якості продукції — це сукупність методів і засобів контролю й регулювання компонентів, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, наукових, дослідно-конструкторських робіт та виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу” [1, 265].

Петрович Й. М. розглядає систему контролю якості продукції як “виявлення та визначення факторів формування системи цілісного управління якістю продукції на основі об’єктивних показників (кількісних і якісних, матеріалиних та вартісних)”.

Однією з найважливіших умов підвищення ефективності контролю і управління якістю на підприємстві є постійне спостереження за процесами виробництва і реалізації продукції та облік, тобто функціонування системи обліку за всіма показниками, що передбачає дотримання наступних вимог:

¾ повнота інформації за всіма показниками якості (узагальнюючі, одиничні, непрямі), кількості й ресурсомісткості товарів, процесів, операцій тощо;

¾ отримання й оброблення інформації, а також облік показників якості та їх аналіз у динаміці розвитку процесів;

¾ системність (структурованість елементів обліку, яка становить цілісність, сукупність організаційних засад, норм та правил);

¾ автоматизація обліку продукції та її якості на основі його комп’ютеризації;

¾ спадковість, можливість повторного використання і перспективність обліку;

¾ використання результатів обліку в стимулюванні якості праці.

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації виробництва є технічний контроль якості продукції — перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення та відповідно до вимог стандартів ISO серії 9000, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідні передумови для виробництва якісної продукції.

Проблема забезпечення високої якості продукції вимагає комплексного і системного підходу, тому її найкраще вирішувати через формування відповідних систем якості, саме тому потрібно детально розглянути і спланувати технічний контроль у виробничих підрозділах підприємства. Процес здійснення технічного контролю якості охоплює систему методів, інструментів і заходів (включаючи процедуру їх планування), за допомогою яких ідентифікують якість готової продукції, напівфабрикатів, сировини.

До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні[1, 266]:

¾ технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;

¾ техніка, методи й організаційні форми контролю мають повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;

¾ ефективність раціональної організації технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;

¾ система контролю має чітко й виважено розподіляти обов'язки і відповідальність між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;

¾ система контролю має базуватися на ефективних методах статистичного контролю якості.

З міжнародного досвіду забезпечення належного рівня якості та конкурентоспроможності стало впровадження в діяльність сучасних підприємств тотальної системи управління якістю (TQM) і процедури непереривного вдосконалення якості PDCA (цикл “планування-виконання-перевірка-реалізація”).

Отже, на сучасному етапі господарювання діяльність пов’язана з підвищенням якості продукції зводиться до ефективного впровадження інноваційних заходів у сфері забезпечення відповідної якості продукції

Список використаних джерел:

1. Онищенко О.В. Організація виробництва: навч. посіб. / Онищенко В.О., Редкін О.В., Старовірець А.С., Чевганова В.Я.. –К.:Лібра,2005. – 336с.

2. Перчук О.В. Економічні методи управління якістю//Фінанси України. – 2005. - №4. – с.74-80.

3. Сокольська Т.В. Взаємозалежність якості та конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції// Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 1(79). – с.160-164.

4. Шнипко О.C. Політика підвищення конкурентоспроможності: досвід розвинених країн та Україна// Економіст. – 2008. - №8. – с.44-48.