Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Піщенюк І.О.,  Голишевська А.А.

Науковий керівник: Бурлака Н.І.,

Вінницький національний аграрний університет, м. Вінниця, Україна

 

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ФАКТОР СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

Прагнення суб'єктів господарювання до економічного розвитку завжди наштовхується на необхідність розв'язання інноваційних завдань. І цілком очевидно, що у найближчій і довгостроковій перспективі максимізація саме інноваційного фактору стане вирішальною умовою стійкого розвитку економіки України. Цим шляхом ідуть розвинуті країни, і у нашого суспільства є всі передумови орієнтуватися на нього.

Але незважаючи на досить високий рівень науки, відомі в світі наукові школи, наявність значної кількості фахівців із вищою освітою у народному господарстві, запас нереалізованих винаходів, в Україні спостерігається суттєва інноваційна криза промислового виробництва.

Результати досліджень показують, що необхідне розв'язання проблеми активізації інно­ваційної діяльності підприємств. Запорукою цього можуть стати науково обґрунтовані й розроблені питання стосовно спроможності суб'єктів господарювання до інноваційної діяльності, наявності у них необхідних першочергових перед­умов. Слід зазначити, що головна увага має приділятися їх вивченню на рівні підприємства як генератора новаторських процесів. Для того, щоб підприємство вважалося зорієнтованим на інноваційну діяльність, воно має відповідати низці критеріїв інноваційності.

Створення і впровадження інновацій - складний і досить ризиковий процес. Складність його полягає у тому, що необхідне створювати такі засоби виробництва і праці, яких ще не існує або модернізувати діючі, які повинні якісно перевершити відомі аналоги. Крім того, існує певний ризик, оскільки невідомо, як сприйматиме споживач новий продукт, а якщо новий продукт буде впроваджене у виробництво, то невідома його адаптація та економічна ефек­тивність. Стає очевидним, що інноваційний процес повинен бути продуманий від інноваційних ідей і створення відповідних підприємств та організацій до формування інноваційної політики підприємств та впровадження інноваційних проектів. Інноваційні ідеї стають основою формування відповідних організацій, які повинні вирішувати певні проблеми у загальному ланцюгу проблем інноваційного процесу.

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. Це поняття є концептуаль­ним відображенням феномену інновацій. Зовсім недавно воно ввійшло до числа термінів економічної науки як економічна категорія, але в сучасній економічній літературі, у тому числі й українській, відсутнє однозначне його визначення. У наукових працях цей термін вживається, як правило, операцій­но при розв'язанні інших науково-пізнавальних завдань. У багатьох дослід­женнях автори концентрують свої зусилля на вивченні окремих сторін іннова­ційного потенціалу, тому в літературі представлені специфічні визначення, які мало співвідносяться між собою. Іноді поняття „інноваційний потенціал ” ототожнюється з науковим, інтелектуальним, творчим та науково-технічним потенціалом.

Спробуємо розглянути визначення цього поняття з точки зору онтології.

У широкому розумінні поняття "потенціал" - це засоби, запаси, джерела, що є в наявності й можуть бути використані, приве­дені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області.

Сучасна економіка запозичила термін „потенціал ” із фізики, де він озна­чає кількість енергії, яку накопичила система і яку вона спроможна реалізува­ти в роботі. Визначення промислового потенціалу підприємства можна сфор­мулювати як сукупність засобів і предметів праці, робітників, їхніх навичок, мотивів і стимулів, виробничих відносин, що склалася за багато років і пере­буває у системній єдності. Потенціал - це прихована можливість використан­ня виробничої сили ресурсу, він міститься у самому наявному ресурсі.

Аналіз економічних аспектів поняття „інноваційний потенціал ” виявляє широкий спектр підходів до його вивчення. Існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Одні автори роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі її елементи, як кадрова, інформаційно-методологічна, організаційна й матері­ально-технічна складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцін­ки. Усі складові частин мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який розробляється у надрах інно­ваційного менеджменту підприємства.

Фінансова складова інноваційного потенціалу, наприклад, забезпечує надходження коштів для виконання інно­ваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонуван­ня і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання етапів інноваційного процесу.

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за останні роки засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60-70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2-4%, кредитні ресурси становили 2-3%, кошти інвесторів -  1-2%.  Як видно з наведених даних, основ­ним таким джерелом є власні кошти суб'єктів господарювання, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них. Висока ризикованість інновацій­них проектів зумовлює низьку частку коштів інвесторів і кредитних ресурсів.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнено труднощами їх одержання. Тому дуже актуально, особливо в наших умовах, орієнтувати його на створення нематеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Повернемося до питання щодо визначення поняття „інноваційний потенціал”, враховуючи викладений вище матеріал. На нашу думку, підхід до роз­гляду потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання обмежений. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване й певним чином орга­нізоване для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ні­ші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансія, збіль­шення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати понят­тя, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залу­чення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід ураховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інновацій­на політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегії споживачів, пос­тачальників, фінансових посередників, зміни у вподобаннях споживачів тощо.

Отже, ресурсний підхід не достатній для визначення поняття „інноваційний потенціал”, саме це і стало поштовхом до вдосконалення визначення цієї категорії.

На нашу думку, слід прислухатися до точки зору Д.І. Кокуріна, який відзначає, що до розгляду сутності інноваційного потенціалу слід підходити як до економічної категорії, котра є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться на різному рівні наближення до сутності потенціалу. При цьому в понятті, яке розглядається, розкривається сукупність не первинних категорій, а таких, що логічно випливають, тобто субординованих і координо­ваних між собою залежно від економічних відносин, які вони відображають. Саме це і характеризує багаторівневу сутність інноваційного потенціалу.

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне подати таке визначення інноваційного потенціалу підприємства, як сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства.

У цьому визначенні сконцентровано сукупність інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість (задоволення потреб), а також враховано фактор інноваційного середовища. Тому вважаємо його таким, що повніше розкриває сут­ність цієї економічної категорії.

Одним з найважливіших завдань у створенні інноваційних підприємств є формування його структури, яка спроможна вирішити проблеми і досягти заданої мети. Структура підприємства має бути динамічною і змінювати свої параметри до виконання тих завдань, які виникають у процесі створення інновацій. Організаційні структури створюються для досягання певних цілей. У свою чергу цілі формуються шляхом аналізу думок і припущень, форм і методів їх досягнення силами творчого колективу.

В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інновацій­ний потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це і роз­ширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, і посилення функцій держави з мобілізації й ефективного викорис­тання інноваційних ресурсів, і підвищення ролі ймовірнісних факторів, пов'я­заних із визначенням напряму інноваційного потенціалу, і ускладнення зміс­ту, структури й динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів. Також слід ураховувати, що інноваційний потенціал має свої обме­ження: функціональне (визначає якісний зміст потенціалу) й відтворювальне (вказує на межі його існування, поза ними потенціал втрачає свої властивості й особливості).

Підбиваючи підсумок у розгляді зазначеного питання, наголосимо, що розв'язання проблеми інноваційного розвитку може значно вплинути на подолання негативних явищ перехідного періоду. Передумовою й важливою складовою будь-якої інновації є інноваційний потенціал, тому кожному суб'єкту господа­рювання необхідно знати й розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінки й напрями ефектив­ного використання такого потенціалу. Вільне володіння цими питаннями дасть змогу їм об’єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрямки інноваційної діяльності, сформувати ефективну стратегію інноваційного розвитку.

Література

 

1.   Андросова, О. Ф.  Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності : монографія / О. Ф. Андросова, А. В. Череп. – К. : Кондор, 2007. – 356 с.

2.   Бендиков, М. А.  Инновационный потенциал и модернизация экономики: отечественный и зарубежный опыт / М. А. Бендиков // Менеджмент в России и за рубежом. – 2006. – №1. – С.17-37.

3.   Власенко, О.  Оцінка ринкового потенціалу інноваційної технології / О. Власенко // Економіст. – 2007. – №9. – С.70-74.

4.   Маркетинг і менеджмент інноваційного розвитку : Монографія / За заг.ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми : Університетська книга, 2006. – 728с.