Економічні науки / 13. Регіональна
економіка
Леонт’єва Ю.Ю.
Харківська національна академія міського господарства
Послідовність розробки стратегії розвитку регіональних
туристичних дестинацій
Незважаючи на досягнення в галузі
стратегічного управління багатьох авторів [1-6], чимало аспектів стратегічного управління
туризму в регіонах залишилися невирішеними. Це стосується, насамперед,
формування стратегії розвитку регіональних дестинацій; рішення проблем
методичного забезпечення розробки стратегій; обґрунтування механізму розвитку.
Т.І.Ткаченко відзначає, що «питання стратегічного розвитку дестинацій як
об'єктів управління розглянуті недостатньо через відсутність теоретичних і
методичних підходів і комплексної стратегії» [7].
Традиційні методики стратегічного управління де сформульовані основні
положення до формування стратегій, що широко застосовуються в сучасних
дослідженнях, наочно відбиті в роботі Г. Мінцберга [5], у якій описано десять шкіл стратегічного управління.
Стратегію розвитку регіональної туристичної дестинації, на наш погляд, можливо
сформувати використовуючи методи школи конфігурації.
Міжнародна практика
управління й стратегічного управління розвитком дестинацій показує, що
досягнення високого рівня розвитку багато в чому залежить від здатності органів
державної влади вибудувати ефективний механізм прийняття й реалізації рішень,
спрямованих на досягнення стратегічної цілі. Тому особливе місце при розробці стратегії розвитку регіональних
туристичних дестинацій повинно займати застосування програмно-цільового методу управління,
який орієнтований на досягнення кінцевого результату в логіці поетапної дії:
формування дерева цілей, розробку адекватної виконуючої програми, реалізації
управляючої програми [7].
Процес формування
стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій повинен являти собою
комплекс формалізованих процедур, спрямованих як на побудову моделі
майбутнього, так і на побудову програми переходу з поточного стану до цієї
моделі.
Формування стратегії
розвитку регіональних туристичних дестинацій доцільно почати з визначення місії
розвитку регіонального туризму. Місія повинна відображати специфіку регіональної
туристичної дестинації та виступати як пріоритетний орієнтир, що відображає
спрямованість діяльності. Місія повинна спиратися на ключову ідею розвитку в
цілому.
Місія надає
визначення майбутнього стану регіональної туристичної дестинації, визначає дії,
можна сформулювати в такий спосіб:
1) оцінка рівня розвитку регіональних туристичних дестинацій на теперішній
час;
2) формування цілей розвитку регіональних туристичних дестинацій, аналіз
стратегічних альтернатив, визначення стратегії розвитку;
3) реалізація стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій для
досягнення основних цілей і завдань.
Ці три етапи
визначають логічну послідовність формування і реалізації стратегії розвитку регіональних
туристичних дестинацій.
Механізмами
стратегії розвитку є процеси, які властиві всім сферам і напрямам її діяльності, а саме:
-
організаційно-управлінський механізм (з набором таких
засобів управління: концептуальних, програмних, проектних, планових та інших);
-
нормативно-правовий механізм;
-
фінансово-економічний механізм (з виділенням
усередині інвестиційного механізму);
-
соціальний механізм;
-
інформаційно-комунікативний механізм.
Основними
інструментами механізму реалізації стратегії розвитку повинні стати:
1)
система нормативних правових
актів регіонів, які мають логічний зв'язок і співпідпорядкованість і
регламентуюче застосування конкретних методів та інструментів державного
регулювання. Така система включає кілька рівнів нормативних правових актів.
1)
інформаційна, методологічна та інструментальна підтримка підготовки й
прийняття управлінських рішень на рівні регіональних органів державної влади;
2)
широке застосування елементів стратегічного управління при оптимальному
з’єднанні його з методами й формами оперативного (короткострокового)
управління.
Треба відзначити, що
застосування програмно-цільового методу управління для формування і реалізації стратегії
розвитку регіональних туристичних дестинацій, дозволить досягти стратегічних цілей
за допомогою механізмів і інструментів реалізації стратегії, а також буде
сприяти сталому розвитку.
Література:
1. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.:Экономика,
1989. – 426 с.
2. Блейклі Е.Дж. Планування місцевого економічного
розвитку. Теорія і практика. Вид.2-е /пер. з англійської А. Кам’янець. – Львів:
Літопис, 2002. – 416 с.
3. Голиков А.П., Казакова Н.А., Прав Ю.Г. Региональная
політика и экономическое развитие: европейский контекст. – Х., Экограф, 2009. –
240 с.
4. Друкер Питер, Ф. Задачи менеджмента в XXI веке.: Пер.
с англ.: Уч. пос. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 272 с.
5. Минцберг Г., Альстрэнд Б., Дж. Лэмпел. Школы
стратегий. Стратегическое сафари: экскурсия по дебрям стратегий менеджмента. –
СПб.: Питер, 2001, 336 с.
6. Панкрухин А.П. Маркетинг территорий. 2-е изд., дополн.
– СПб.: Питер, 2006. – 416с.
7. Ткаченко T.I. Сталий розвиток
туризму: теорія, методологія, peaлії бізнесу; Монограф1я.
– К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 537с.