Гузеєва В. Г., Войтюшенко Н. М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган – Барановського

ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ В УКРАЇНІ

Активний розвиток сучасних телекомунікаційних, комп'ютерних технологій привів до розвитку нових суспільних відносин. Глобальна мережа надала можливість проводити операції купівлі-продажу, замовлення послуг, не виходячи з дому. Поряд з наданням послуг виникла необхідність і оплати за ці послуги, товари. Швидкість обробки та передачі замовлень відповідно повинні бути підтверджені й оплатою коштами. Виникла необхідність у швидких розрахунках. Готівковий обіг передбачає матеріальне переміщення певних купюр чи монет, безготівковий переказ - звернення до необхідного банку, який здійснюватиме переказ, внаслідок цього втрачається оперативність розрахунків. Тому було запропоновано електронний варіант грошей, який можна було б легко і швидко, переказати на відповідний рахунок свого контрагента.

Окремі питання щодо розвитку електронних грошей (ЕГ) в Україні висвітлювали такі вчені, як В. Міщенко, О. Махаєва, М. Савлу, С. Овсєєнко та ін[2]. Однак докладного дослідження, яке б охоплювало весь комплекс питань, що пов'язаний з обігом ЕГ, не проводилося. Крім того, не приділялася увага питанню їх відображення у бухгалтерському обліку, особливостям проведення контролю, ефективності від їх застосування тощо.

Метою статті є дослідження сутності, стану та перспектив розвитку ЕГ в Україні.

25 червня 2008 р. НБУ затверджено Положення про ЕГ в Україні, яким регламентовано діяльність, пов’язану з випуском ЕГ в Україні, та запроваджено моніторинг за такою діяльністю. Згідно з цим Положенням, ЕГ – це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента [1].

Таке визначення відповідає Директиві Європейського Парламенту і Ради 2000/46/ЄС від 18.09.2000 р., відповідно до якої під електронними грошима (electronic money або e - money) розуміють грошову вартість, яка є вимогою до емітента і яка:

1) Зберігається на електронному пристрої;

2) Емітується під час отримання грошових коштів у вартісному вимірнику, не меншому ніж емітована грошова вартість;

3) Приймається як засіб платежу підприємствами, іншими ніж емітент [3].

Відповідно до Положення про ЕГ в Україні, емітентами віртуальних грошових одиниць можуть виступати лише банки; виражені електронні валюти повинні бути тільки у гривні; а сума максимальної транзакції становить 5 тис. грн. Також дана ухвала наказувала компаніям, що працюють з електронними платежами, протягом року привести свою діяльність у відповідність до нових норм, - тобто отримати банківську ліцензію або укласти договір про співпрацю з фінансовою установою, яка і буде емітентом. Ліцензію має видати НБУ. Але НБУ вказує на те, що питання емісії й обігу ЕГ ще не в достатній мірі знайшли відображення в законодавчих і нормативно-правових актах[4]. Тому слід зазначити, що поява спеціального законодавства з питань електронних платежів не приведе до миттєвих змін у цій сфері. «Світле електронно-платіжне майбутнє» вмить не настане, як воно не настало у зв’язку з ухваленням і набранням чинності Законів України «Про електронні документи й електронний документообіг» і «Про електронний цифровий підпис». ЕГ не є ідеальним способом платежу, тому хотілося б визначити переваги та недоліки ЕГ та яким чином звичайні гроші стають електронними.

Для операцій з ЕГ, як правило, використовується Електронний Гаманець, який можна розглядати як аналог звичайного гаманця, чи як аналог банківського рахунка. З погляду власника грошей, Електронний Гаманець звичайно являє собою унікальний ідентифікатор, а також один чи кілька інтерфейсів взаємодії із системою, що дозволяють контролювати засоби і здійснювати платежі.

На відміну від звичайних безготівкових грошей, ЕГ існують тільки в рамках платіжної системи емітента, і не можуть бути переведені в інші системи в незмінному вигляді. Це обмеження істотно спрощує створення і підтримку систем ЕГ, що приводить до дуже великого зниження вартості транзакцій, тому що всі транзакції відбуваються усередині системи. І це є основною перевагою ЕГ. Низька вартість транзакцій уможливлює застосування ЕГ для здійснення мікроплатежів, для чого звичайні безготівкові засоби маловживані. Ця перевага з часом стає усе більш і більш важливою.

Ще одна значима перевага ЕГ у тім, що майже всі операції з ними відбуваються в режимі он-лайн, і займають дуже мало часу. Перекази коштів з одного гаманця на іншій відбуваються практично миттєво, час здійснення зовнішніх платежів визначається тільки швидкістю роботи платіжної системи.[5].

Недоліки ЕГ у якомусь ступені є продовженням їхніх достоїнств. Основний недолік полягає в тому, що емісія ЕГ гарантується винятково емітентом, держава не дає ніяких гарантій збереження їхньої платоспроможності. Це приводить до того, що ЕГ не рекомендується використовувати для здійснення великих платежів, а також для нагромадження істотних сум протягом тривалого часу. Тобто ЕГ в першу чергу платіжний, а не накопичувальний засіб.
Інший недолік у тім, що ЕГ існують тільки в рамках тієї системи, у рамках якої вони емітовані. Крім того, ЕГ не є загальноприйнятим платіжним засобом, обов'язковим до прийому. Через це всі платежі, що ви можете зробити за допомогою ваших ЕГ, зводяться до того набору, що надає вам оператор системи, довільні платежі в рамках системи неможливі.
Крім того, переказ засобів з однієї системи ЕГ в іншу може бути досить незручною і дорогою операцією, подібний переказ обходиться істотно дорожче, ніж переказ усередині системи[5].

Серед електронних платіжних систем, що працюють в Україні, можна виділити таких гравців, як Webmoney, LiqPay, "Інтернет.Гроші" і "Приват24".

Крім того, на вітчизняний ринок частково вийшла популярна міжнародна ЕРС PayPal, щоправда, користувачі з України можуть тільки відправляти по ній гроші, але не отримувати їх. Деяку вагу має і російська система Яндекс.Деньги, проте офіційно вона не обслуговує мешканців нашої країни[6].

Говорячи про український ринок електронних платежів, варто більш детально зупинитися на Portmone.com - призначеній для оплати регулярних рахунків через Інтернет. Вона є найпоширенішою системою в Україні. За статистичними даними, в III кварталі 2009 р. на частку "Портмоне" припадало 7,75% всіх транзакцій за допомогою ЕГ на території України. В абсолютних цифрах цей показник дорівнює 1,5 млн операцій[6].

Поточна ситуація на ринку електронних платежів не передбачає будь-яких серйозних змін в доступному для огляду майбутньому. Можна з упевненістю передбачити продовження стабільного зростання обігів його ключових гравців і підвищення популярності віртуальних розрахунків серед користувачів мережі.

Очевидна також перспектива подальшого посилення контролю обігу ЕГ з боку держави. Можна припустити, що вже в наступному році, у випадку відносної стабілізації економічної і політичної обстановки, можна чекати на нові дії НБУ. Чи дадуть вони позитивний ефект - покаже час.

Отже ЕГ – це новий об’єкт дослідження, що потребує вивчення особливостей його функціонування, обліку, контролю та аналізу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Положення про електронні гроші в Україні, затв. постановою правління НБУ від 25.06.2008 р. № 178.

2. Несходовський І. Електронні гроші // Бухгалтерський облік і аудит, №4 – 2009. с. 49-53.

3. Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/46/ЄС від 18.09.2000 р.

4. http://www.business.if.ua/themes/business/material.asp?folder=1984&matID=2061.

5. http://vinnica.info/nma-catalog/fla-stat/.

6. http://news.finance.ua/ua/~/2/90/all/2009/11/28/179411.