Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки спеціалістів

Савінкова І.Б.

Слов’янський державний педагогічний університет

ЕТАПИ РозвиткУ економічного виховання особистості (60 – 90-ті рр. ХХ ст.)

Економічне життя людини досить багатогранне. Воно залежить від рівня економічного розвитку суспільства та включає економічні відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання як вироблених матеріальних благ, так і наданих людині та спільноті оточенням, навколишнім середовищем, а також визначається ставленням, здатністю та інтересом особистості до нього, вмінням грамотно користуватися всім цим.

У вітчизняній науці основи економічного виховання підростаючого покоління розглядалися з точки зору врахування соціально-економічних передумов, орієнтування в системі виробничих відносин, розкриттям об`єктивних законів розвитку суспільних відносин, готовності до праці, що базується на розумінні молоддю економічних закономірностей суспільного розвитку.

Досліджуючи проблему становлення і розвитку системи економічного навчання та виховання у 60-90-х рр. ХХ ст., даний період можна поділити на три етапи [1]. Перший етап - з 1960 по 1970 роки, який характеризувався дослідженнями, що розкривали основні напрями економічного виховання (Н.Клепач, В.Попов, Л.Епштейн), шляхи вдосконалення практики економічного виховання як складової комуністичного виховання мас і формування людини з новим типом мислення і ставлення до суспільної власності (А.Нісімчук, О.Шпак). Змістом економічного виховання зазначеного часу було поставлено досягнення високого рівня інформаційності економічного пізнання, створення уявлення про економію ресурсів в масштабах великих економічних територій як одиниць економічних стимулів, розвитку й досягнень, що вимагало адекватного відчуття себе господарем великої економіко-адміністративної одиниці діяльності.

Другий етап (1970-1980 рр.) характеризувався розвитком науково- педагогічної думки за чотирма напрямами: 1) дослідження і впровадження у практику питань суспільно-корисної та виробничої праці дітей (в І – Х класах); 2) профорієнтаційна робота в загальноосвітній політехнічній школі; 3) відношення дітей до збереження суспільної власності, економії часу, заощадження ресурсів і охорони природи; 4) економічне виховання дітей на заняттях з навчальних дисциплін. Навчання особистості було спрямоване на прикладний характер знання про економіку, що обмежене простими прикладами на рівні побутової діяльності і не дозволяло особистості, підростаючи, охопити масштабність економічних здобутків.

До третього етапу (1980-1991 рр.) відноситься вивчення економічної свідомості як відносно самостійного виду суспільної свідомості, процеси функціонування економічних ідей і поглядів, їхня роль у життєдіяльності людей і співвідношення між ними, а також рівень злиття думки і дії. Економічне виховання зводилося до інформаційності знання, з одного боку, і прикладного характеру знань, з іншого. Така тенденція в педагогіці економічного виховання не дозволяла глобально мислити підростаючим поколінням через відсутність у них достатнього досвіду, що знижувало ефективність засвоєння економічних знань.

Проблема економічного виховання особистості має свою специфіку. Воно повинно бути тісно пов’язане з трудом. На думку В.Попова концепцією нероздільності трудового й економічного виховання має бути: 1) виховання фізичною працею молоді, яка повинна набувати духовної потреби в економічній грамотності; 2) фізична праця як засіб не може абсолютизуватися і повинна знаходитись в органічній єдності з розумовою працею; 3) включення молоді у фізичну працю – це ще не показник поєднання навчання з продуктивною працею, тобто спрямованою на одержання конкретного результату. Доцільність праці завжди визначається її економічними показниками ефективності й прибутковості.

Економічне виховання як процес систематичного впливу сумісне з навчанням. В більш конкретному плані структура навчання має свою специфіку, що забезпечує особистості засвоєння певної суми знань, умінь і навичок. Історично економічна свідомість і мислення формується через стимули, мотиви, а потім вже через пробудження цікавості до об`єкта. Особистість виховує в собі певні якості, що проявляються у процесі конкретної економічної діяльності [2].

Особливість економічного виховання проявляється ще й у тому, що характер і зміст економічних якостей особистості змінюється залежно від стану і напряму розвитку суспільства, рівня його культури, ставлення до тих чи інших якостей, рівня їх виховання, віку, на який воно спрямоване.

Отже, виходячи з необхідності виховання економічної грамотності особистості, яка поступово соціалізується, концептуальних засад економічної політики держави, економічне виховання повинно мати всі загальні риси виховання як процесу систематичного й цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної та культурної діяльності [1]. Спрямування економічного виховання залежить від цілей, змісту і організації панівних суспільно-економічних відносин, налаштованих, або на одержання прибутків і надприбутків, або на всебічність розвитку економічних якостей особистості.

Література:

1. Грама Н.Г. Теоретико-методичні засади фахової підготовки педагога – вихователя дошкільного закладу до економічного виховання дітей : Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2003.

2. Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528с.