Марина Чаплак,

Світлана Котова

(м.Чернівці)

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Реалізація соціального замовлення суспільства щодо підготовки фахівців нового типу зумовлює необхідність кардинальної зміни самої ідеології підготовки спеціалістів, що виявляється проблемною у наш час інформаційного буму: на початку ХХ сторіччя обсяг знань, які виробляє людство, подвоювався через десятки років, у даний час цей процес займає лише рік, а згідно з існуючими прогнозами у недалекому майбутньому він буде подвоюватися кожні декілька місяців. Тому характерною тенденцією сучасного світу є поява нових інтегральних наукових напрямів, швидке поновлення знань, спрямованість на їх цілісність та інтегральність під час підготовки фахівців, які мають відрізнятися глибокою багатобічною фаховою компетентністю. Це, у свою чергу, потребує суттєвої зміни навчально-виховного процесу в закладах освіти, поглиблення процесу міждисциплінарних зв'язків та розвитку міждисциплінарного синтезу, який передбачає ефективне використання навчально-виховних та дидактичних ресурсів всіх навчальних дисциплін[7].

Різні аспекти професійної компетентності досліджують Вітвицька С.С., Вознюк О.В., Дубасенюк А.А., Левківський М.В. та ін. Досить багато вчених (Баркасі В.В., Білик О.М., Босак Н.Ф., Веніг Н. М., Воробйова І.А., Голованчук Л.П., Головач Ю.В., Дроздова І.П., Завіниченко Н.Б., Карпова Л.Г., Козак С.В., Коломінова О.О., Мамчич О.Б., Мармаза О.І., МарченкоГ.М., Онкович А.Д., Палій О.А., Петращук О.П., Селіванова О.І., Селіверстов С.І., Топалова В.М., Шевчук Л.І., Ящук І.П.) присвятили свої дисертаційні дослідження проблемі компетентності.

Новітній акмеологічний підхід до розвитку людини утверджує загальнонауковий, філософський принцип цілісності, який передбачає розгляд людини як цілісної істоти [5]. Тому навчально-виховний процес має орієнтуватися на поєднання зусиль різних навчальних дисциплін у процесі формування професійної компетентності майбутнього фахівця. На нашу думку, чим більш віддалені навчальні предмети будуть інтегруватися у цьому процесі, тим більший ефект може бути очікуваним.

Завданням статті є аналіз акмеологічного підходу до проблеми формування фахової компетентності. Досягнення розуміння складних реалій та феноменів буття на сучасному рівні розвитку науки як форми суспільної свідомості реалізується у теоретичній площині, де поєднується аналіз різних і навіть протилежних понять та категорій.

 У сучасній науковій психолого-педагогічній літературі поняття “компетентність” визначається як готовність на високому професійному рівні виконувати свої посадові та фахові обов’язки відповідно до сучасних теоретичних та практичних надбань і досвіду, наближених до світових вимог та стандартів. Професійна компетентність знаходиться у центрі наукової уваги багатьох вітчизняних учених. Соціально-філософські і естетичні дослідження цінностей гуманітарного напряму у навчанні і вихованні дозволило ряду вчених (І.А. Зязюн, А.І.Пискунов та ін.) виокремити в професійній компетентності фахівця проблемно-практичний аспект. Він забезпечує адекватність розпізнавання ситуації та реагування на неї, адекватну постановку і ефективне виконання цілей, задач, норм в даній обстановці з врахуванням загальнокультурної, життєвої компетенції особистості.

Концепція особистісно орієнтованого професійного навчання (Н.В.Кузьміна, А.К.Маркова, Н.Г. Ничкало), яка є складовою особистісно-орієнтованого виховання і навчання (І.Д. Бех, С.І. Подмазін, І.С.Якиманька та ін.) [1, 8] передбачає проектування таких ситуацій особистого розвитку, в яких стали б можливі вільні прояви життя особистих сил, захоплень, знань, умінь, навичок людини в змістотворчій діяльності, що сприяє набуттю нею професійної компетенції.

Професійна компетентність як особистісне новоутворення є динамічною сутністю. Її змістовне наповнення й розуміння якісного рівня актуалізації зумовлюється багатьма чинниками: рівнем розвитку технології, науки, техніки, економіки, освіти; процесами, які відбуваються в суспільстві; суспільним замовленням, яке відображає загальний рівень суспільно-економічного розвитку суспільства, людської цивілізації загалом. Професійну компетентність необхідно розглядати в процесуально-динамічному аспекті: вона виявляється через діяльність і має діалектичний характер та охоплює всі сфери особистості; вона є також провідною метою, до реалізації якої має прагнути фахівець у процесі свого професійного розвитку та становлення.

Найбільш дослідженою є професійна компетентність педагогічного працівника[4]. Багато наукових досліджень присвячено професіональній компетентності вчителя, професіоналізм учителя має включати культуру та компетентність та значно залежить від рівня розвиненості, освіченості, цілісності особистості, яка спрямована на розкриття як власних, так і дитячих життєвих функцій. Деякі вчені (А.І. Панарик, С.О. Сисоєва) розглядають професійну компетентність вчителя, педагога як характеристику його особистості, його здатність та готовність практично досліджувати у своїй роботі різні види необхідних вмінь як особливість якості вчителя. З позицій системного підходу (Т.Т. Браже, Н.І. Запрудський) професійна компетентність розуміється як певна система, що інтегрує знання, вміння, навички, професійно значущі якості особистості вчителя, яка забезпечує виконання особистих професійних зобов'язань.

На основі модифікації цього виду професійної компетентності можна виокремити структурні компоненти професійної компетентності фахівця взагалі. Отже, структурними компонентами професійної компетентності фахівця є три сфери: мотиваційна, предметно-практична (операційно-технологічна), саморегуляції.

Заслуговує на увагу концепція "інтегрованого розвитку компетентності", розроблена шведськими й американськими вченими (В.Чапанат, Г.Вайлер, Я.Лефстед). Розвиток компетентності спеціаліста тут пов'язується з інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних, естетичних, політичних аспектів знань та умінь. Професійна компетентність у контексті зазначеної концепції включає знання і уміння з різнобічних сфер життєдіяльності людини, які необхідні для формування умінь і навичок здійснення діяльності творчого рівня [3].

Цій концепції відповідають акмеологічний підхід до формування професійної компетентності фахівця. Акмеологія постає міждисциплінарною галуззю наукових досліджень, оскільки "акмеологія покликана створити науковий апарат, який би дозволив адекватно відбивати проблему ефективного розвитку і становлення людини у всій сукупності її якостей", виявляючи "методологічну проблему ліквідації термінологічних дискусій і об'єднання понятійного апарата психології, медицини і педагогіки в єдиному акмеологічному тезаурусі ставиться завдання об'єднання й упорядкування дескриптивного апарата економіки, етики, етнології, соціології, психології і педагогіки з урахуванням соціогенезу" [5, 53–67].

Можна стверджувати, що акмеологія націлена на реалізацію принципу цілісності, оскільки акме людини (вищий прояв її професійного, особистісного самовираження та самоствердження), яке вивчається акмеологією, розуміється як гармонійна єдність психологічних і соціальних установок, у межах чого виявляється досяжною повнота буття в рамках індивідуального стану [4]. Отже, стан (чи особистісний статус) акме, як основний об'єкт дослідження акмеології, є атрибутом творчої, гармонійної самоактуалізованої (згідно з А. Маслоу [9]) особистості, що є цілісною сутністю, яка виявляє синергійне, гармонійне узгодження всіх психофізіологічних, свідомих, неусвідомлених, духовних вимірів людської особистості, що складають її творчу повноту.

Список літератури

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К., 1998. – 204 с.

2. Вознюк О. В., Тичина О. Р. Людина, що навчається: головні аспекти нової парадигми освіти. – Житомир: Волинь, 1998. – 229 с.

3. Дубчак О, Покладова В, Стефаненко Н. Психологічні умови формування "гнучкої" особистості // Нові напрямки творчого розвитку особистості школяра. Матеріали доповідей та повідомлень науково-практичної конференції. – К.: 2004. – С. 20–21.

4. Зайцев В.В., Зимичев А.М. Проблемы развития акмеологического образования // Проблемы развития системы акмеологических наук /Под ред. Н. В. Кузьминой и А. М. Зимичева. – Спб.: Изд. СПАА (Санкт-Петербургской акмеологической академии), 1996. – С. 53–106.

5. Проблемы развития системы акмеологических наук /Под ред. Н.В. Кузьминой и А.М. Зимичева. – Спб.: Изд. СПАА (Санкт-Петербургской акмеологической академии), 1996. – 268 с.

6. Реан А.А. Акмеология личности Проблемы развития системы акмеологических наук /Под ред. Н.В. Кузьминой и А.М. Зимичева. – Спб.: Изд. СПАА (Санкт-Петербургской акмеологической академии), 1996. – С. 118-136.

7. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: К.І.С., 2003. – 296 с.

8. Якиманская И С. Технология личностно-ориентированого обучения в современной школе. – М: Сентябрь, 2000. – 176 с.

9. Maslow A. H. The Farther Reaches of Human Nature. – N. Y.: Penguin Books, 1976. – 407 p.