Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Побережник Н.О.

Чернівецький національний університет, Україна

Вираження категорії ввічливості на лексичному рівні

 

В останні десятиліття поняття „ввічливість" і його реалізація в мовленні усе частіше привертають увагу лінгвістів. Поштовхом до зацікавлення cтало зростання загаль­ного інтересу до культурології й прагматики, націо­наль­ної специ­фі­ки поведінки й мовлення людей.

Мовленнєвий етикет – це важливий елемент будь-якої націо­наль­­ної куль­тури. Типові звороти мовленнєвого етикету є своє­рід­ним мовним фондом, який регулює суспільні та особисті взає­мо­­від­но­шення між носіями певної мови. Слідом за Ю.Д. Ап­ре­ся­ном ми розуміємо під мовленнєвим етикетом сукуп­ність типо­вих висловлю­вань, закріплених мовленнєвими і націо­нально-куль­тур­ними традиці­ями в певному мовному колективі для викорис­тан­ня в конкретних соціально-комунікативних ситуа­ці­ях [Апресян 1988: 242-243]. Вив­ченням лек­си­ки мовленнєвого етикета конкретних мов займа­лися В.М. Алпатов [Алпатов 1973], В.Є Гольдін [Гольдин 1983; Гольдин 1987], Е.А. Земська [Земская 1987], Н.І. Формановська [Формановская 1989] та інші. Але найбільш цікаві резуль­тати може дати дослідження особливостей категорії ввіч­ливості не в рамках однієї мови, а в зіставному плані, наприклад, контрастивне вив­чення етикетних універсалій в неспоріднених або далекоспоріднених мовах.

Кожна мова відображає не тільки особливості природних умов чи культури, але й своєрідність національного характеру її но­­сія. Тому національно-куль­турна специфіка певного народу мо­же бути най­більш повно та всебічно пізнана лише у порівнянні з національно-культурними особливостями інших народів. Це по­ло­­­­ження обумов­лює доцільність проведення у нашому дослі­дже­н­­ні порівняльного аналізу типових формул мовленнєвого ети­кета в українській та німецькій мовах.

Фактичним матеріалом дослідження лексичних засобів вираження мов­леннєвої категорії ввічливості слу­гу­є суціль­на вибірка ситуа­цій, в яких викорис­товуються ти­пові фор­му­ли мовленнє­вого ети­кету, з творів німецько­мов­них пись­мен­ни­ків та їх пере­кла­дів укра­їнською мовою (див. [Гайн 2003; Краус 2006; Федорів 1980; Hein 2001; Krauss 2006; Fedoriw 1988]).  Загальна кількість досліджуваних ситуацій становить 600 фразових єдностей.

Художня література була вибрана джерелом для матеріалу дослідження з декількох міркувань. По-перше, художнє мовлення, як відомо, служить орієн­тиром для нор­мованого роз­мовного мовлення. Художній стиль займає особливе місце серед інших функціональних стилів, є серцевиною стилістичної системи національ­ної мови [Мацько 2003: 247]. Він активно взаємодіє з усіма іншими стилями і впливає на їх формування та розвиток. З одного боку, в його текстах іноді використовуються елементи інших функціональних стилів. Це зумовлено тим, що предметом образного зображення у художньому стилі є всі сфери людського життя – політична, правова, наукова, виробнича і т.п. З іншого боку, він постійно постачає мовні елементи в певні жанри інших стилів.

По-друге, основне призначення художнього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, фор­мувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки, а також (що особ­ливо важливо у нашому випадку) мовленнєву поведінку читачів. Мова художньої літератури базується на загальнолітературній мові, але використовує її для створення системи засобів мовно-художнього вираження, оскільки в мові художньої літератури об’єднані комунікативна та естетична функції [Валгина 2003: 216]. Тому при дослідженні лексичних засобів вираження мовлен­нєвої категорії ввічливості ми опираємося перш за все на приклади з художньої літератури.

На основі вказаної вибір­ки ми розробили таку класи­фі­ка­цію лексичних засо­бів вираження мовлен­нєвої категорії ввічливості:

1) вживання апелятивів типу вибачте, пробачте, даруй­те та їх екві­валентів у німецькій мові entschuldigen Sie, Verzei­hung, Ent­­schul­digung тощо: „Entschuldigen Sie, das ist wirk­lich ärger­lich“ (Hein, c. 16). – „Вибачте, це справді прик­ро” (Гайн, c. 13); „Тоді вибач мені, Олексику, за мою негречність, – зашарілася і вклонилася в пояс. – Сам бачиш, що легінів тут багато, кожного коханням не обділиш” (Федорів, с. 282). – „Dann verzeih mir, Oleksyk, mein unhöfliches Benehmen“, sagte sie verschämt und verneigte sich tief vor ihm. „Du siehst ja selbst, wie viele Burschen es hier gibt, ich kann nicht jedem meine Liebe schenken“ (Fedoriw, c. 95);

б) використання формул мовленнєвого етикету типу зробіть ме­ні при­єм­ність, будьте ласкаві, якщо Ваша ласка, з Вашого доз­волу та ні­мець­ких від­повідників tun Sie mir einen Gefallen, seien Sie so nett, bitte, ich bin so frei тощо:, „Tun Sie mir einen Gefallen, Herr Berger, einen winzigen Gefallen“ (Hein, c. 15). – „Зро­біть мені приємність, пане Бергере, невеличку приємність” (Гайн, c. 12).

в) використання модальних дієслів у німецькій мові та лек­сич­них формул типу дозвольте, можна в українській: „Darf ich fragen, was haben Sie früher gemacht, bevor Sie mit diesem Handel begonnen haben?“ (Hein, c. 13). – „Дозволь­те запитати, що ви робили раніше, поки не розпочали цієї вашої торгівлі?” (Гайн, с. 10).

г)  вживання вибачень на кшталт укр. мені жаль, мені прик­ро, шкода та нім. leider, es tut mir Leid, schade тощо: „Ich habe mich geirrt, tut mir Leid“ (Hein, с. 34). – „Я помилився, на жаль” (Гайн, с. 26).

д) вживання у неприємних ситуаціях фамільярних фраз або ста­­лих виразів типу „Habt ihr daheim Säcke vor den Türen hän­gen?“ (ввічливе й жартівливе прохання до гостей закривати за собою двері), „Wenn es am besten schmeckt, soll man auf­hören“ (ввічлива від­мо­ва, якщо хтось не хоче більше їсти, а його продов­жують приго­ща­ти), „Letzte Grüße aus Davos“ (натяк на те, що пора підлі­ку­ватися на ку­рорті; цю фразу кажуть, коли хтось довго кашляє).

е) вживання зворотів з позитивно забарвленою лексикою: „Ach, ein Künst­ler. Welch Glanz in meiner trüben Hütte“ (Hein, с. 15). – „О, митець! Яка осяйна з’ява в моїй похмурій оселі” (Гайн, с. 11).

є) використання у звертанні до спів­роз­мовників слів типу укр. любий, го­лу­бе, друже та нім. Lieber, mein Freund тощо: „Andere Zeiten, mein Lie­ber“ (Hein, с. 52). – „Інші часи, голубе мій” (Гайн, с. 41).

Перспективним вважаємо порівняльне дослідження вираження категорії ввічливості не лише на лексичному рівні, але й на рівні прагматики як мовленнєвих дій універсального характеру.

 

Література:

1.     Алпатов В. М. Категория вежливости в современном японском языке. – М.: УPCC, 2006. – 152 с.

2.     Апресян Ю. Д.  Прагматическая  информация  для  толкового  словаря  //    Прагматика и проблемы интенсиональности. – М.: Наука, 1988. – С. 7-44.

3.     Валгина Н.С. Теория текста. – М.: Логос, 2003. – 280 с.

4.            Гайн К. Вілленброк. Пер. з нім. Є. Горевої. Київ: Юніверс, 2003. - 256 с.

5.     Гольдин В.Е. Обращение: теоретические проблемы. – Саратов, 1987. – 126 с.

6.     Гольдин В.Е. Речь и этикет. – М.: Просвещение, 1983. – 109 с.

7.     Земская Е.А. Русская разговорная речь. – М: Русло, 1987. – 128 с.

8.     Краус Н. Історія кохання. Пер. з нім. І. Паненко.– Харків: Книжк. клуб, 2006. – 288 c.

9.     Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.

10.  Федорів Р. Твори в двох томах. Том 1: Повісті. – Київ: Дніпро, 1980. – С. 239-534.

11. Формановская Н.И. Речевой этикет и культура общения. – М: Высшая школа, 1989. – 250 с.

12.  Fedoriw R. Ein Krug voll Zaubertrank / Перекл. з укр. Е.В. Різванова та І.В. Сой­ко. – Kiew: Verlag Dnipro, 1988. – 517 c.

13.  Hein Ch. Willenbrock. – Frankfurt a.M.: Suhrkamp, 2001. – 320 S.

14.  Krauss N. Die Geschichte der Liebe. – Reinbek: Rowohlt Verlag, 2006. – 350 S.