Этно-, социо- и психолингвистика

Євсєєва Галина Петрівна

к. філол. н., докторант ДРІДУ НАДУ

Мова – об’єднуючий чинник нації

У суспільно-політичній атмосфері України на початку третього тисячоліття відбуваються найскладніші для розвитку молодої держави процеси становлення демократії, формування української політичної нації, і зокрема основ її національної єдності. Гостро постають питання, як бездержавній нації ставати державницькою, як відновити втрачену за сотні років української бездержавності тотожність, ідентичність всіх етнічних українців, як сформувати спільність інтересу різних етнічних спільнот жити в одній нації-державі. У спеціальних теоретичних дослідженнях науковці прагнуть знайти формат порозуміння і єдності різних етнічних спільнот у межах держави України, де сьогодні тривають складні соціальні перетворення в суспільстві. Мета нашого дослідження – проаналізувати роль державної мови в національній інтеграції та зміцненні єдності держави.

Мова – потужне знаряддя, символічний інструмент до консолідації нації. Як складова української національної ідеї єдина державна мова – потужне знаряддя, символічний інструмент до консолідації нації. Цей основний постулат вмотивовано аргументується у низці теоретичних досліджень: І.Дзюби, Л.Залізняк, Л.Нагорної, Г.Півторака, Я.Радкевич-Винницького та ін. [1; 2; 4; 6; 3].

Місце і роль державної (офіційної, міжнаціонального спілкування тощо) мови в процесі етнонаціональної консолідації добре розуміли великодержавники всіх часів і народів, тому-то і докладали, як відомо, титанічних зусиль для впровадження її в практику суспільного життя своїх імперій. За приклад може слугувати мовна політика Російського царату. Тому із здобуттям незалежності впровадження української мови в усі сфери суспільно-політичного життя слід розглядати як необхідну передумову процесу націо- і державотворення.

Мова в державі стає основним націєтворчим чинником не тому, що вона мелодійна, багата чи самодостатна, а тому що вона постійно аналізує збережену нею традицію та досвід, збагачуючись національною ідеєю, формує відчуття єдності нації. Спільна мова є одним з головних чинників, що забезпечують національне єднання і дозволяють перейти до стабільності в державі. Саме з цього виходив Сенат США, коли восени 1998 року у черговий раз підтвердив, що єдиною офіційною мовою на території країни є англійська. Аргументувалося це рішення у такий спосіб: ніхто не ставить перед собою мету наступати на культурно-мовні відмінності. Але всім має бути зрозуміло: наше майбутнє як нації залежить від консолідації на основі спільної мови. Єдина офіційна мова допоможе нам іти вперед. Очевидно, враховуючи історичну долю українського народу на шляху державотворення та суспільно-політичну ситуацію в країні, варто підходити до формування державної мовної політики на сучасному етапі саме з таких засад.

«Мова, і в цьому переконує наявний історичний досвід, в руках політиків є не тактичним, а стратегічним засобом, отже належить до сфери великої політики кожний суб'єкт якої намагається одержати найбільшу вигоду», – зазначає М.Обушний, досліджуючи проблеми ідентичності нації. [5, с.164].

Отже, державна політика врегулювання мовного життя в країні повинна враховувати специфіку історичних традицій, нюанси теми консолідації у кожному регіоні, де єдина державна мова має урівноважувати етнічні та культурно-господарські відмінності між певними територіальними зонами, ставши гарантом національної єдності і територіальної цілісності України. Напрацювання теорії державних механізмів втілення такої державної мовної політики в Україні – суть подальших наших розвідок.

Використана література:

1. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 336с. –с.40.

2. Залізняк Л. Від склавинів до української нації. –К.: Вид-во «Бібліотека українця».-2004.-с.254.

3. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994. – 217с.

4. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика. Діапазон можливостей політичної лінгвістики.-К.: ІПЕД НАН України, 2005. - 320с. – с. 240.

5. Обушний М.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності .- К.: Український центр духовної культури, 1998. – 204с. - с.164..

6. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К.: Наукова думка, 1993. – 201с.