Этно-, социо- и психолингвистика

Євсєєва Галина Петрівна

к. філол. н., докторант ДРІДУ НАДУ

Етапи державної мовної політики в Україні

Будучи важливим засобом комунікації й консолідації суспільства, мова відіграє провідну роль у процесі формування держави та нації. Виступаючи важливим об’єктом правових відносин, що виникають у державі, державна мовна політика є найвагомішим чинником консолідації нації. Виважена державна мовна політика, яка формується державними органами та постійно впливає на мовну ситуацію в країні, веде до стабілізації суспільства.

Для глибокого розуміння досліджуваної проблеми варто звернути увагу на етапи (або фази) мовної політики, які у своїх працях визначають науковці. Найдетальніше цю тему дослідили І.Попеску [4] та І Лопушинський [3]. За їх теоретичним обґрунтуванням державна мовна політика повинна мати декілька етапів. Перший етап мовної політики – це етап формування мети і завдання мовної політики. Етап розробки державної концепції етнополітики і мовної політики як складової. На цьому етапі приймається рішення щодо мовного вибору, який вважається оптимальним. На цьому етапі мовна політика характеризується перспективністю, саме тому її заходи передбачають зміцнення мовної ситуації та існуючих норм. Тобто триває фаза відбору, протягом якої приймаються визначальні рішення стосовно мовного вибору. Як правило, цей етап кожна європейська країна проходила у попередні століття, опираючись на історичний досвід титульної нації, котра формує державу. Другий етап – це підготовка до здійснення поставленого завдання, тобто підготовка до запровадження вибраного оптимального лінгвістичного варіанта, його узаконювання. На державному рівні - це прийняття законів про мовне функціонування, приєднання до міжнародних зобов’язань у цій галузі, проведення науково-дослідних і культурно-освітніх заходів. На цьому етапі відбувається так зване мовне устаткування, тобто всілякі рішення влади про збереження, розширення або обмеження сфер використання тієї чи іншої мови. Після цього настає третій етап - імплементація (дотримання, виконання) міжнародних зобов’язань, а також норм внутрішнього законодавства. Починають діяти на практиці заходи, спрямовані на втілення у вжиток попередньо вибраних і кодифікованих норм. Це стосується насамперед освіти й засобів масової інформації, а також врегулювання мовної практики через канони, постанови, приписи. На наш погляд, до зазначених вище етапів мовної політики варто додати четвертий етап мовної політики, який характерний саме для України. На цьому етапі державна мовна політика зосереджується на зусиллях, спрямованих на те, щоб примусити або переконати населення сприйняти нововведення, які рекомендуються органами, що здійснюють мовну політику. Громадяни країни можуть сприйняти повністю заходи мовної політики чи сприйняти частково, чи зовсім не сприйняти. Саме рівень (чи характер) сприйняття є показником ефективності та перспективності мовної політики, її результатів, він надасть можливість прогнозувати мовний розвиток у цілому в державі чи в конкретному регіоні. Тобто настає фаза розбудови, подальшого перманентного розвитку й адаптації мови з метою її відповідності до суспільних вимог. На наш погляд, необхідно створювати не примус чи переконання, а умови об’єктивної державної необхідності вивчення чи засвоєння державної мови всіма членами суспільства.

Розглядаючи етапи державної мовної політики, враховують дві основні функції стандартизованої мови: символічну та об’єктивну [2, с. 9]. З першою функцією пов’язують поняття мовної лояльності, з другою – орієнтацію на норму.

Символічна функція полягає у здатності стандартизованої мови об’єднувати декілька мовних ареалів у єдиний мовленнєвий колектив, який відрізняється від сусідніх або протиставляється йому, а також у здатності репрезентувати престижність державної мови.

Об’єктивна функція пов’язана з кодифікацією. У цьому аспекті стандартизована мова служить еталоном правильності мовлення.

Для вибору ефективної мовної політики необхідно коректно визначити національні соціолінгвістичні профілі мов. Р.Т.Белл пропонує таку систему параметрів:

1) мовний тип – стандартний, класичний, місцевий, діалектний, штучний, креольський тощо;

2) статус мови (відповідно до урядової установки) – державна мова, єдина офіційна мова, регіональна офіційна мова, мова, що заохочується, але не має офіційного статусу, заборонена мова тощо;

3) відсоток носіїв мови,

4) функції мови – мова широкої зовнішньої або внутрішньої комунікації, мова викладання в початковій, середній, вищій школі, мова релігії тощо [1, с. 240].

Таким чином, для аналізу конкретної (визначеної території – країна, регіон, область і т.ін. та визначеної у часі, тобто у певний період історичного розвитку держави) мовної ситуації необхідно чітко сформувати цілі й завдання мовної політики, визначити спеціальні заходи, які забезпечать здійснення визначеної політики.

Що ж до етапу мовної політики, на якому перебуває наша держава, то можна стверджувати, що ми знаходимося на межі між третім та четвертим етапом. Тобто на етапі формування об’єктивної необхідності користуватися державною мовою, хоча три попередні етапи не мають остаточного завершення, а пройдені державою квапливо і не наполегливо.

Використана література:

1. Белл Р.Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1980. – 318 с.

2. Гришаева Е.Б. Вопросы языкового планирования в западной лингвистической традиции: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.19 / МИИЯ имени М.Тореза. – М., 1990. – 20 с

3. Лопушинський І. Мовна політика: понятійний апарат та її сутнісні характеристики щодо галузі освіти України //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.-2005.-№3.-с.413-419

4. Попеску И.В. Языковая политика й проекти законов о языках: их соответствие внутреннему законодательству й международным обязательствам Украины в области защиты прав человека й прав национальных меньшинств // Проекти законов о языках - зкспертньй анализ: Материалы "круглого стола" "Фонд поддержки русской культури в Украине" / Науч.ред.Н.А.Шульга. - К., 2000. - С. 32-43