Економічні науки. 7. Облік і аудит

Лупійчук І.Р., Ковтун І.Ю.

Хмельницький національний університет

УНІФІКАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПРАЦІВНИКАМИ

Історично так склалося, що оплата праці є точкою перетину часто різнонаправлених інтересів суб’єктів економічної системи: працедавців, найманих працівників, податкових та страхових органів тощо. У зв’язку з цим значення ділянки обліку оплати праці важко переоцінити, а особливо в сучасних умовах, коли все більш загострюються протиріччя між відповідними суб’єктами.

Крім того, ділянка обліку оплати праці є досить трудомісткою та ризиконебезпечною, адже помилка у нарахуванні заробітної плати автоматично призводить до цілого ряду помилок і порушень, та в кінцевому підсумку – до забезпечення користувачів недостовірними даними щодо фінансово-майнового стану підприємства. На наш погляд, єдино можливим способом уникнення таких помилок є уніфікація обліку розрахунків з працівниками з приводу оплати праці.

Нагальна потреба уніфікації тісно корелює з формуванням нової системи обліку, орієнтованої на міжнародні стандарти, що бере свій початок ще в кінці 90-х років минулого століття. Значною мірою вирішенню означеного стратегічного завдання сприятиме практичне освоєння положень П(С)БО 26 «Виплати працівникам», введеного в дію з 01.01.2004 року.

Поняття, якими оперує стандарт, не є новими для вітчизняних бухгалтерів, проте їх практичне застосування породжує чимало проблем:

- поширення П(С)БО 26 на всі види виплат, включаючи досить незвичні для українських підприємств – непоточні виплати персоналу, що в перспективі мають шанс з’явитися де-факто передусім в результаті реформи системи пенсійного забезпечення;

- неузгодженість термінології, яка використовується для нарахування окремих видів виплат (порівняти хоча б вимоги базисних Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю та П(С)БО 26).

Відносно першої групи проблем, то їх вирішення безперечно є справою часу, однак вже на сучасному етапі вимагає однозначності питання класифікації виплат, що дозволяє встановити досить чіткий зв’язок між національним стандартом та міжнародним МСБО 19 „Виплати працівникам”.

На рис. 1 наведено базові види виплат, що можуть виникати вході трудових відносин найманого працівника з підприємством-працедавцем.

Наведена схема має принципове значення для побудови обліку відповідних видів виплат, оскільки є передумовою їх оцінки при відображенні в поточному обліку. Так, оцінка може провадитися із застосування таких її видів:

- поточна собівартість – сума недисконтованих грошових коштів або їх еквівалентів, які були б необхідні для погашення зобов’язання щодо виплат працівникам в процесі звичайної господарської діяльності;

- теперішня вартість – дисконтована вартість майбутніх чистих грошових платежів, які, як очікується, необхідні для погашення зобов’язання щодо виплат працівникам в ході звичайної господарської діяльності. Доведення початкової вартості (оцінки) виплат до рівня теперішньої вартості реалізується шляхом проведення актуарних розрахунків.

Поряд з цим питання оцінки виплат вимагає достовірного визначення моменту її проведення. Нагадаємо, що в термінах П(С)БО 11 «Зобов’язання» зобов’язання «з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу» [1, с.35] трактуються як забезпечення. А отже, виплати, що підлягають накопиченню, розкриватимуться в обліку у складі забезпечень, а інші – у складі зобов’язань.

Щодо другої групи проблем, суперечності мають методологічний характер. Так, до появи П(С)БО 26 облік розрахунків з працівникам не мислився системно. Чинні нормативно-правові акти в сфері оплати праці, насамперед, основоположний Закон України “Про оплату праці” встановлює чітку структуру заробітної плати:

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Співставляючи склад відповідних структурних елементів заробітної плати відповідно до Закону та склад виплат працівникам відповідно до П(С)БО 26, логічно припустити, що в цілому заробітна плата характеризує лише клас поточних виплат персоналу (рис. 2).

Згідно з рис. 2 до категорії поточних виплат належать будь-які виплати персоналу, які вказані в Законі та Інструкції зі статистики заробітної плати і які підприємство планує здійснити в найближчі 12 місяців. Усі вони називаються поточними якщо виплачуються на постійній основі або плануються до закінчення 12 місяців від дати балансу.

Специфічним статусом наділений елемент, представлений заохочувальними та компенсаційними виплатами. Так, у вітчизняній практиці підприємницької діяльності нині набули поширення переважно разові виплати, як-от одноразові заохочення, винагороди за підсумками роботи за рік тощо. Зарубіжний досвід переконує, що саме цей елемент виплат несе потужний мотиваційний потенціал, оскільки може виступати інструментом участі працівників в капіталі підприємства (проте лише акціонерних товариств), що реалізується через виплати інструментами капіталу. В такому разі є всі підстави класифікувати відповідні виплати як довгострокові з подальшим дисконтуванням їх вартості.

З приводу довгострокових виплат мають місце суперечності подібної природи. Правове забезпечення бухгалтерського обліку виявилося більш прогресивним порівняно з тим, що повинно було б регулювати нарахування та використання відповідних видів виплат. Проголошена років 7-10 тому пенсійна реформа окрім ведення персоніфікованих рахунків типу ІНДАНІ та норм в пп. 5.8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо пенсійного плану далі не пішла. Про плани (програми) виплат вихідної допомоги при звільненні, виплат за планами медичного страхування й іншими соціальними програмами, що забезпечують за рахунок роботодавців (або за рахунок самих працівників і від їх імені, але через роботодавців) певні гарантії працівникам на нинішньому етапі також не йдеться з тих же причин.

Література

1. Стандарти бухгалтерського обліку в Україні.// Все про бухгалтерський облік: Спецвипуск. – 2003 . - №14 (802). – 80.