Економічні науки/2. Зовнішньоекономічні відносини

Магістр Чаган М.М.

Донецький державний університет економіки і торгівлі

ім. М.І. Туган-Барановського, Україна

Стратегічні пріоритети інтеграції України

З гносеологічної точки зору, проголошена прозахідна орієнтація України виходить з єдності європейської та євроатлантичної інтеграції. Але ототожнення цих понять так само некоректне, як ототожнення вестернізації та американізації. Об’єктивні реалії переконують, що західно християнська субцивілізація є неоднорідною, що її північноамериканська і західно християнська складові мають суттєві відмінності. З посиленням економічного потенціалу ЄС геополітичне суперництво США і Європи загострюється, а трансатлантична “тріщина” розширюється. Континентальна Європа дедалі більше дистанціюється від експансіоністських намірів і дій США та їхніх сателітів. І хоча вона ще не готова до більш рішучих кроків у відстоюванні власних геополітичних інтересів, нова європейська ідентичність (незважаючи на відверто проамериканську політику урядів деяких країн-нових членів ЄС) формується як така, що протиставляється американській ідентичності.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що проблема геополітичного вибору України ускладнюється. Український уряд розглядає європейську та євроатлантичну інтеграцію у нерозривній єдності та жорсткій взаємозумовленості. Тим часом більшість українських громадян, позитивно ставлячись до інтеграції, заперечує вступ України до НАТО. І це не випадково, бо наші ментальні цінності вельми відрізняються від американізованих євроатлантичних. Українцям значно ближчі цінності континентально-європейські та євразійські (узяти бодай генетичну спільність та сучасну взаємодоповнюваність ментальних рис українців і росіян, про що переконливо пише Ю. Пахомов), ніж атлантико-острівні.

З огляду на викладене пріоритетом геополітичного вибору України має бути не євроатлантична, а європейська та євразійська інтеграція. Історична глобальна місія України полягає у творенні, випробуванні, пропонуванні й утвердженні механізмів сполучення, гармонізації, інтеграції Західної та Східної християнських субцивілізацій, зміцненні власної серединності і Серединного типу еволюції людства. Україна має серйозні шанси стати ядром сполуки останнього, одним з плацдармів його утвердження та поширення.

І західна Європа, і Росія – це наш цивілізаційний простір. Ми належимо до нього. Тому бігти від Росії до Європи або від Європи до Росії – все одно, що втікати від себе. Потрібна одночасна українська експансія і в Євросоюз і в СНД (не виключено, що цей процес буде різношвидкісним). І тут треба окремо підкреслити, що Україна, Росія і Бєларусь мають спільну місію формування серединного шляху, але в кожної з країн – своє особливе завдання. Якщо Бєларусь виступає форпостом, який стримує західну еволюційну хвилю, то особливості Росії визначені її масштабністю та більш вираженою східною цивілізаційною складовою, оскільки це країна євразійська. Положення України зумовлює її найбільшу гнучкість та відкритість у контексті загальноєвропейської інтеграції від Атлантики до Уралу, а у перспективі, можливо, і Великої Євразійської Єдності (Нової Великої Європи). Тому мова має йти про вступ України до ЄС, але – про інтеграцію України не до Європейського Союзу, а з Європейським союзом. Зрозуміло, таке уточнення відбиває кардинальні розбіжності в підходах до відносин з ЄС.

Євросоюз – це інституційне утворення європейської гілки західно християнського світу, в якому знайдено вдалий баланс формальних і неформальних інститутів. Очевидно, у зв’язку зі вступом в ЄС 10 нових членів цей баланс відчутно порушено, хоча менталітет їхніх народів є здебільшого західнохристиянським. На мій погляд, на розширений ЄС чекають інституційна криза і відповідне реформування. Важливо і те, що українці - не західні європейці, переважній більшості українців не притаманний західно християнський менталітет. Це означає, що беззастережне сприйняття формальних норм Євросоюзу матиме наслідком їхнє гостре зіткнення з неформальними інститутами українського суспільства, можливу масову деструкцію цих норм, що загрожуватиме і Україні, і Євросоюзу.

Отже, вступ України до ЄС з урахуванням української цивілізаційної ідентичності вимагатиме реформування останнього. За своїм змістом він має стати не тільки західноєвропейським. Мабуть, в ЄС розуміють усю складність подібного розширення і неоднозначність його наслідків, перш за все економічних, для розвинутих західноєвропейських країн. Тому і не поспішають. Це означає, що ЄС, навіть у середньостроковій перспективі, не пропонуватиме новий проект Великої Європи. Це здатна зробити Україна, але за умови свого суттєвого зміцнення на засадах власної цивілізаційної ідентичності.

Тільки час може показати, чи є СНД для України вичерпним утворенням, але шанс раціональної, вигідної для неї економічної інтеграцій з країнами СНД, близькими їй за соціально-економічним та духовним характеристиками, треба використати повною мірою. Діалектика так, що ефективна західноєвропейська експансія України не можлива без активної експансії в СНД, без євразійської інтеграції. Слабка Україна не потрібна Євросоюзу. Але для оновленої України нинішні стандарти ЄС можуть стати завузькими. Могутня Україна разом з ЄС, Росією та іншими країнами може і повинна розбудовувати Нову Велике Європу від Атлантики до Уралу. Це – віддалене і зовсім не безхмарне майбутнє. Але над його наближення треба працювати. Тому український проект Нової Великої Європи слід вносити в найближчі плани науковців, політиків, державних діячів. Він має бути більш масштабним і ґрунтовно розробленим, ніж відомий проект Ш. де Голля. У разі його вдалої реалізації Нова Велика Європа може стати потужним осереддям Серединного типу еволюції людства, яке не поступатиметься могутністю ні крайньому Заходу на чолі з США, ні Сходу з його мусульманським і конфуціансько-буддійським ареалами.