Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

Магістр Бердник О.С.

Донецький державний університет економіки та торгівлі ім. Туган-Барановського, Україна

Інноваційний розвиток як основа конкурентних переваг транснаціональних корпорацій

Сучасна система глобальних корпоративних відносин характеризується наявністю суперечливих стратегій та напрямків розвитку, що виявляються як у жорсткій між фірмовій конкурентній боротьбі, так і в тісних взаємовигідних партнерствах. Практика показує, що в основі цих взаємовідносин здебільшого лежать інтереси інноваційного розвитку. При цьому інновації можуть проявлятися в новому дизайні продукту, у новому процесі виробництва, у новому підході до маркетингу або в новій методиці підвищення кваліфікації працівників.

Проте головним чинником інноваційної спроможності суб’єкта світового господарства стає впровадження принципово нових прогресивних технологій та випуск високотехнологічної наукомісткої продукції. Інформаційні технології є базою сучасної глобальної економіки, бо саме вони сприяють глобалізації виробництва і ринків капіталу, підвищують ефективність, продуктивність та конкурентоспроможність продукції.

За цих умов роль транснаціональних корпорацій (ТНК), їхня могутність визначаються не стільки наявністю в них тих чи інших традиційних виробничих ресурсів, скільки порівнянням інноваційних можливостей та вмінням їх використовувати. Виступаючи основним генератором та носіями інструментів інноваційного розвитку в усьому світі, ТНК здебільшого й визначають основні тенденції та закономірності формування нових меж конкурентної боротьби між різними учасниками світового господарства.

Питання інновації як основного джерела розвитку розробляється багатьма сучасними авторами. При цьому стратегія інноваційного забезпечення розглядається на макро- та мікрорівні в контексті процесів глобалізації, інтеграції та регіонального розвитку. У працях Ю.Бугая, С. Козаченка, О. Білоуса, І. Бистрякова, А. Скаленка простежується переважно глобально-корпоративний підхід до проблеми розвитку інновацій.

Метою даної роботи є вивчення локально-інноваційного етапу розвитку ТНК, як переважно первинного у системі геостратегічного корпоративного розвитку з урахуванням глобальних вимог.

У центрі глобального інноваційно-технологічного процесу стоять ТНК, які й задають темп та напрями розвитку глобальних ринків. Адже інноваційна діяльність значною мірою обумовлює конкурентоспроможність ТНК у боротьбі за глобальні ринки. ТНК засновують дослідницькі центри в багатьох країнах, де для цього є кваліфіковані кадри та інші необхідні умови. При цьому ТНК можуть суттєво змінювати чи поєднувати різні стратегії розвитку від локальних до глобальних, створюючи геостратегічні альянси чи регіональні виробничі мережі.

Серед основних технологічних та інноваційних мотивів вступу компанії в альянси визначають такі: 1) партнерства дозволяють створювати стійкі канали передачі передових знань та спрощують їх засвоєння; 2) сучасні технології часто виникають на перетині окремих наук або галузей, а об’єднання розширюють горизонти компаній та спрощують доступ до невідомих раніше технологій; 3) спільні зусилля дозволяють ефективніше вводити нові стандарти там, де вони не отримали ще відповідного оформлення.

Останнім часом на перше місце фахівці виносять здебільшого регіональну або локальну стратегію розвитку компаній. При цьому слід мати на увазі поступове розгортання локально зосередженої та попередньо розробленої інноваційної ідеї до глобального рівня.

Глобальне виробництво продукції дедалі більшою мірою здійснюється не ТНК, а транснаціональними мегамережами виробництва у виді так званих кластерів, де власне ТНК є важливим виробничим компонентом. Кластер являє собою систему взаємопов’язаних фірм та організацій, значимість яких як цілого перевищує просту суму складових частин.

Кластери виступають одним з найважливіших елементів конкурентної боротьбі у світовому господарстві, напрями якої визначаються: по-перше, намаганням підвищити продуктивність усіх фірм та галузей, що входять до кластерів; по-друге, спрямованістю на підвищення здатності до інноваційної діяльності; і по-третє, бажанням стимулювати нові види бізнесу, що підтримують інновації та розширюють мережі кластерів.

В Україні кластерізація тільки починає своє становлення в окремих регіонах та галузях діяльності. Передбачається, що в подальшому цей процес пошириться у багатьох сферах діяльності та втягуватиме прилеглі території відповідно до їх наділеності необхідними факторами та умовами економічного розвитку.

Можна зробити висновок, що набуваючи дедалі більшого глобального значення, ТНК неодноразово доводили значущість інноваційного розвитку як основного елемента своєї конкурентоспроможності. При цьому особливого змісту набуває локальна стратегія розвитку як сприятлива умова для виникнення нових стратегічних, виробничих та інших ідей, їх розробок, упровадження, загального інноваційного розвитку фірми. Однією з найоптимальніших форм взаємозв’язку виступає кластерізація, що забезпечує такі умови економічної співпраці, коли корпорації можуть ефективно працювати лише разом з іншими частинами мережі. Така система співпраці, визначаючи межі автономності та підконтрольності, кооперації та конкуренції для кожного суб’єкта, прискорює процес інноваційного розвитку загалом.

Література:

1. Бобина М. Стратегические альянсы в глобальной экономике // Мировая экономика и междунар. Отношения.-2004.-№11.-С.107.

2. Вовканич С., Копистянська Х. Людський вимір інноваційного потенціалу розвитку: Глобальний і регіональний аспекти // Регіон. Економіка.-2004.-№3.-С.25.

3. Губайдулина Ф. Прямі іноземні інвестиції, діяльність ТНК та глобалізація // Медждународная экономика и междунар. отношения.-2005.-№2.-С.43.