Каба О.В.

Науковий керівник канд. економ. наук, доц. Зянько В.В.

Вінницький національний технічний університет

Проблема капіталізації банків на шляху інтеграції фінансово-кредитної системи України

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесів глобалізації з залученням національних економік у світову господарчу систему. І Україна не стоїть в стороні від цих процесів. Всі складові економічної системи України активно трансформуються до умов міжнародної кооперації. Процес глобалізації створює нові можливості для прогресу, але й має серйозні небезпеки. За цих умов більшість держав, що розвиваються, виявляються залежними від коливань світової фінансової кон'юнктури. Тому фінансово-кредитна система України, яка забезпечує загальну стабільність економіки, має бути готовою до процесу трансформації до умов глобальної фінансової системи. Ми маємо використати позитивний потенціал фінансової глобалізації і звести до мінімуму пов'язані з нею ризики для національних економік. Уникнути ризиків Україна може тільки зміцнивши фінансово-кредитну систему. Найбільшою мірою це стосується банківської системи як основного суб’єкта фінансово-кредитних відносин.

Наразі банки є найбільш прозорими та відкритими бізнес-структурами. Разом з тим існують і проблеми, що істотним чином послаблюють не тільки становище банків, але фінансову стабільність країни. Однією з ключових є проблема достатнього рівня капіталізації сучасної банківської системи. Недостатній банківський капітал є значним гальмом на шляху банків до успішної діяльності, а достатність банківського капіталу дає змогу зберегти платоспроможність банку і впливає на рівень надійності банку.[2] На сучасному етапі проблему капіталізації часто плутають із проблемою розміру статутного капіталу або із проблемою ліцензійних вимог до розміру регулятивного капіталу. В зв’язку із цим, необхідно чітко зазначити, що проблема капіталізації – це проблема недостатньої адекватності капіталів банків до розміру сформованих ними активів. Тобто проблема полягає не у кількісній, а у якісній площині. Проблема капіталізації – це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобов’язань. Проблема капіталізації – це проблема формування фінансового підмурку банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку. Незважаючи на поступове зростання показника балансового капіталу, як основи розвитку банківської системи, він залишається досить низьким, і складає лише 5% від ВВП, тоді як у Росії цей показник становив 37,2%, а в країнах Центральної Європи – понад 40%. Має місце неадекватне зростання капіталу банків і обсягу здійснюваних ними активних і пасивних операцій.[3]

Середньорічні темпи зростання капіталу на 1.10.2006 склали 28%, зобов’язань – 43%, активів – 40%. Середньорічні темпи зростання активів в 1,4 рази перевищують ці ж темпи зростання капіталу.[6] Економіка в короткостроковому періоді зіштовхнеться з гальмуванням темпів нарощення  банківських  вкладень в економіку і соціальну сферу через загрозу недотримання банками нормативного  рівня адекватності  капіталу.

З огляду на те, що 40% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв’язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними. На жаль, певна "ізольованість" України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб’єктом, а не об’єктом, міжнародної фінансової діяльності. Присутність іноземних банків може призвести до відтоку частини капіталів за кордон, ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління, ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України, що може негативно позначитись на рівні її економічної безпеки. Особливо гостро це може проявитися в процесі поглинання іноземними банками–гігантами неконкурентоспроможних українських банків з поступовим захопленням всього банківського ринку, так як це сталося в Польщі, Литві, Латвії, банківську систему яких поглинули великі австрійські та німецькі банки.[5]

Для запобігання такому процесу українські банки повинні підвищувати свій рівень капіталізації, що є основним фактором підвищення конкурентоспроможності. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на 1.10.2006р. — 6,6 млрд. дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Розв’язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ.

Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

1) збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

2) збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об’єднань, злиття банків, реорганізація банків);

3) збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

4) збільшення капіталу за рахунок прибутку;

5) зменшення обсягів ризикових активів.

В тих умовах, в яких на сьогодні опинилася банківська система України, найоптимальнішим шляхами зростання рівня капіталізації банків є збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи України. Цей напрямок передбачає створення банківських об’єднань та злиття банків. Це дало б можливість підвищити стійкість та стабільність усієї банківської системи. Проте це не можливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема підвищити розмір мінімального статутного капіталу, а також проводити більш жорстку політику відносно регулювання значень економічних нормативів діяльності комерційного банку. Звичайно крім об’єктивних причин, що заважають процесу консолідації банків, існують і суб’єктивні причини такі як небажання головних акціонерів зливатися з іншими банками, адже частіше всього банк в основному обслуговує особисту фінансову діяльність певної фінансової групи, яка і є її головним акціонером. Шляхом виходу з цієї ситуації є створення банківських об’єднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку. З іншого боку консолідація банківської системи не вплине на рівень конкуренції, адже процентна політика комерційних банків майже повністю залежить від політики НБУ.

Підвищення рівня капіталізації вітчизняних банків підвищить їх конкурентоспроможність на світовому фінансовому ринку і забезпечить фінансову стабільність всієї економіки України на шляху інтеграції у світове господарство.

Література:

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000р. №2121-III.

2. Криклій А.С. Капіталізація банківської системи України в умовах глобалізації: проблеми та перспективи // Економіка і держава. – 2006. - №5. – С.32.

3. Коваленко В.В., Прадун В.П. Оцінка впливу монетарної та регуляторної політики Центрального банку на розвиток банківського капіталу // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6. – С.23.

4. Кротюк В., Куценко О. Базель II: нова концептуальна редакція Базелівської угоди про капітал // Вісник НБУ. – 2006. - №3. – С.3.

5. Кириченко М.М. Вплив іноземного капіталу на розвиток банківської системи України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6. – С.9.

6. Основні показники діяльності банків України на 1 жовтня 2006р. // Вісник НБУ. – 2006. - №10. – С.40.