Секція: Економічні науки

Економіка підприємства

к.е.н. Капленко Г.В.

Львівська державна фінансова академія

Інновації як складова підприємницького успіху

З історії розвитку ринкової економіки відомо, що конкуренція виступає стимулом для нововведень, а монополія знижує зацікавленість в інноваціях. Тим не менш, необхідно бути уважним оцінюючи роль конкуренції за теперішнього стану вітчизняної економіки. Відомим є той факт, що в багатьох випадках конкуренція з боку імпортних товарів зруйнувала вітчизняних виробників. Але в певних випадках конкуренція вітчизняних товарів з імпортними спонукала шукати відповідні нововведення.

Найбільш поширений на сьогоднішній день тип інновації став “продукт – інновація”, або освоєння нового виду продукції. Цей базовий тип інновації характерний як для традиційних (“пострадянських”), так і для нових підприємств. В першому випадку слід говорити або про цілковиту заміну асортименту, або про розширення асортименту, або одночасну дію і першого, і другого. Наприклад, підприємство, яке виробляє автомобілі може розпочати виробництво мотоколясок для інвалідів і малолітражки різних модифікацій (і для інвалідів, і для здорових громадян).

Поряд з іншими типами інновацій (технологія, закупівля нового обладнання), можна виділити ізольовану продукт-інновацію і продукт-інновацію, як результат змін інших компонентів виробничого процесу. Тим не менш, спостерігаються випадки, коли освоєння нової продукції супроводжується введенням нової для підприємства технології та закупівлі відповідного обладнання.

Аналогічно ізольованій продукт-інновації, є випадок ізольованої організаційно-технологічної інновації, коли продукт не змінюється, але змінюється організація виробництва в зв'язку з переходом одиничного експериментального виробництва до серійного випуску. Поширеним прикладом ізольованої організації інновації є створення нових підрозділів підприємств, пов'язаних зі збутом продукції (мережа власних салонів-магазинів, дилерської мережі).

Поділ інновації на ізольовані (локальні, точкові) і комплексні є доцільною з точки зору управління інноваційним процесом. Приклад взаємозв'язку зміни асортименту з потребою зміни технології і обладнання (а в окремих випадках і організації виробництва) – звичайний приклад комплексності. Наприклад, на швейній фабриці може використовуватись нова схема організації виробничого процесу: спеціалістів-технологів переводять з відділів у виробничі цехи і тепер на кожному виді продукції (рукав, комір і т.д.) працює зв'язок технолог-майстер.

Оскільки це дуже поширений варіант інноваційного процесу, він заслуговує уваги. Разом з тим, він представляє лише початковий ступінь комплексності, що не виходить за межі власне виробничої системи і тільки опосередковано відображає специфіку перехідних країн.

Для розгляду проблеми комплексності інновацій, доцільно використовувати таке поняття, як “інноваційний цикл”, де під циклом слід розуміти не часовий аспект (тобто проходження нововведення через послідовні стадії від моменту виникнення ідеї до реалізації та одержання результатів), а “просторовий” вимір (тобто здійснення перетворень одночасно чи послідовно в різних областях діяльності підприємства). В такому випадку виникає досить складне управлінське завдання координації інноваційного процесу, з одного боку, в різних підрозділах підприємства, з другого боку, налагодження кооперації та горизонтальних зв'язків із зовнішніми партнерами.

Ідея інноваційного циклу розгортається в серію гіпотез, кожна з яких формулює пропозиції стосовно факторів, які можуть впливати на його зміну в зв'язку з переходом до ринкової системи господарювання: це може бути форма власності, розмір підприємства, належність підприємства до певного технологічного устрою (індустріального чи постіндустріального), тип конкурентного середовища чи становище підприємства на ринку (монопольне, високо конкурентне і т.п.).

На нових підприємствах інновації, як правило, реалізуються в комплексі, тобто виробляється новий для вітчизняного ринку товар, за новою технологією та організацією виробництва. Нерідко вводяться нові практики управління і організації виробництва.

Можна сказати, що нові підприємства позбавлені так званої “організаційної інерції” і тому більш сприйнятливі до незвичних для українського менеджменту методів управління.

Імпульси до інноваційної діяльності йдуть як ззовні, так і з середини. Зовнішніми імпульсами є, з одного боку, потреби ринку, які виявляються як із аналізу тенденцій, так і замовленнями зі сторони конкретних споживачів. З другого боку, інновації можуть ініціюватися суспільними потребами в широкому розумінні, які виражаються через соціальну політику держави. Внутрішнім імпульсом є так звана інженерна думка, яка дає можливість вийти за межі поточних потреб.

Підприємство намагається знайти компроміс між двома протиріччями. Насамперед підприємство намагається зрозуміти, що відбувається на ринку, по-друге, враховуючи власні можливості, що дають можливість не рахуватися з ринком, формувати його виходячи з власних ноу-хау.

Інноваційний процес на традиційних підприємствах проводиться в межах старих управлінських структур, найбільш розвинутим елементом якої раніше була техніко-технологічна структура. Характерними рисами старої системи управління є не систематичність, спонтанність, орієнтація на “латання” дір, прагнення робити все власними силами і “заключення” інновації – її вдач та провалів – на директорі.

В цьому полягає прояв системи авторитарного менеджменту. Персоніфікація інновації – загальна риса, яка характерна як для великих традиційних, так і малих приватних підприємств. І в цьому слід бачити певну небезпеку – за відсутності контролю за діями керівника чи власника можливе гальмування інноваційного процесу для його власних інтересів. Наприклад, розробкою проектів займається “мозковий центр” фірми, однак вирішальне слово належить виконавчому директору, основному власнику.

Система управління інноваціями на вітчизняних підприємствах є підсистемою авторитарного менеджменту і тому вона персоніфікована, в ній відсутній механізм контролю за плином і результатами інноваційного процесу.

Однак, спостерігаються і окремі випадки, пов'язані з перенесенням західних технологій управління під контролем іноземних власників. Відповідно організовується своєрідна система, яка включає: управління збутом (supply management), управління якістю (total quality management), управління підготовки кадрів і внутрішній фінансовий контролінг. Для цієї системи характерне переплетіння технологій управління виробничих процесів і бізнес-процесів.

Відомості про автора

Домашня адреса	79008, м.Львів, вул. Личаківська 5/25
Телефон дом.	(0322)76-55-54
Телефон моб.	8-050-50-769-05
e-mail	Haliakapl@rambler.ru