Наука
и образование – 2007
Примак
І.Д.
Білоцерківський
державний аграрний університет
Примак
О.І.
Державна
наукова сільськогосподарська бібліотека УААН
Прогрес науки
визначається не тільки плідною діяльністю багатьох сотень і тисяч дослідників,
не тільки спалахами розуму таких геніїв, як Г. Галілей, І. Ньютон або А. Енштейн, але й
науковими школами – специфічними неформальними об’єднаннями вчених. Наприклад,
стосовно фізики достатньо згадати теоретичну школу Н. Бора, що відіграла
видатну роль у створенні основ квантової фізики, або школу Е. Резерфорда, яка
поклала початок ядерній фізиці. В школах розвиваються нові ідеї, здійснюються
відкриття, створюються наукові напрямки.
Проблема
створення, становлення і розвитку шкіл в науці тільки останнім часом звернула
на себе увагу істориків науки і наукознавців. Це пояснюється не тільки
необхідністю вивчення генезису наукових ідей, історії створення окремих
наукових галузей і наукових напрямків, але й пошуком оптимальних форм
організації наукових досліджень в умовах науково-технічної революції, що
розгорнулася, коли наука стала безпосередньою продуктивною силою суспільства, а
вплив її на науково-технічний і соціальний прогрес значною мірою зріс.
«Організації
науки, – як зазначає П.Л. Капиця, – не можна давати розвиватися стихійно,
необхідно вивчати закономірності розвитку колективної наукової роботи, ми
повинні вміти відбирати творчо талановитих людей. І це повинно робитися на
основі вивчення досвіду діяльності великих вчених і великих організаторів
наукової роботи…» [1].
Дійсно, за умов
розгалуження наук, що посилюється, і одночасного їх переплетіння стає все важче
досягнути фундаментальних результатів самому, тому сьогодні, як ніколи,
необхідна кооперація вчених, концентрація зусиль багатьох дослідників для
вирішення фундаментальних наукових проблем. Наукові школи є однією із форм
наукового співробітництва вчених.
Перед тим як
обгрунтувати поняття „наукова школа”, необхідно визначити, поняття „наука” і
„школа”, оскільки вони слугували для подальшого визначення наукової школи.
Деякі джерела
трактують, що наука – це сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення
і теоретична систематизація об’єктивних
знань про діяльність.
Наука – соціально значуща сфера буття
суспільства, метою якої є виявлення об’єктивних законів природи і суспільства
та їх творче використання. Наука є складовою частиною духовної культури
людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети
навколишнього світу, людські думки та дії, не лише закони та принципи вивчення
об’єктів, а й певні форми та способи їх усвідомлення. Цим самим наука виступає
як форма суспільної свідомості [2].
Школа – освіта, навіть елементарна, в стародавніх країнах із замкнутим натуральним господарством не обумовлювалась потребами життя, а розглядалась як свого роду розумове розважання. Цьому можна було присвячувати лише своє дозвілля. Саме слово „школа” виникло від грецького „схола”, що означає – дозвілля, звільнення від фізичної праці. Пізніші публікації вказують, що школа – це освітньо-виховний заклад для навчання, освіти і виховання дітей, молоді і дорослих.
Термін «школа»,
на думку М.П. Дубиніна, має два основних значення. Школа – це, перш за все,
виховний, освітянський заклад, що забезпечує систематичне навчання і виховання
відповідно до інтересів суспільства. Крім того, термін «школа» означає
наявність певних напрямків в філософії, науці, мистецтві й літературі [3].
Відомий біохімік
і лауреат Нобелівської премії Ганс Кребс з аналітичною точністю виклав, які
саме якості відрізняють успішного дослідника або ж лабораторію, що йде від
успіху до успіху, і чому можна навчитися у видатного вчителя. У першу чергу він
мав на увазі високий еталон. Він писав, що «всі речі, включаючи нас самих, ми
вимірюємо за допомогою порівнянь. І якщо немає нікого, кому властива була б
видатна здатність, то існує небезпека занестись, що ми самі неначе
виняткові і набагато кращі наших близьких. Пересічні люди можуть здаватися
самим собі (та іншим) великими, якщо вони оточені незначними. Рівним чином,
по-справжньому великі люди здаються собі карликами у присутності велетнів, а це
у вищій мірі корисне почуття. Таким чином, гіганти науки вчать нас, що ми не
повинні переоцінювати себе» [4].
Видатний
дослідник і учитель, як засновник і представник наукової школи, повинен також
мати: уміння бачити головне, уявлення про тенденції розвитку науки і дар
ставити творчу фантазію на службу наукового прогресу. «Безліч паростків
духовного життя заповнюють всесвіт, – писав Юстус фон Лібіх, – але тільки в
окремих, поодиноких умах вони знаходять грунт для свого розвитку; в них, у
творчому діянні оживає ідеал» [5]. Цим дещо міфічним формулюванням Ю. Лібіх хотів висловити
думку про те, що успішне вирішення певних наукових проблем дозріває поступово,
що правильні відповіді «носяться у повітрі», але лише небагато вчених здатні їх
розпізнати і сформулювати.
Досліджуючи поняття “наукова
школа”, можна
спостерігати різноманітність поглядів. Перш за все, необхідно звернути увагу на
тлумачення цього поняття в енциклопедії.
Поняття „наукова
школа” є історичним. Елементи колективної форми творчості і наукової школи стосовно
відносин „учитель – учні чи послідовники” (елементарна структура наукової
школи) виникли в античну епоху. Прикладами стародавніх філософських шкіл можуть
бути мілетська і піфагорійська школи, атомісти, школа Платона, перипатетична
школа. В цьому ж розумінні можна говорити про школу Г. Галілея (XVII ст.).
Наукові школи в сучасному розумінні виникли в XIX ст., коли набули поширення
лабораторії, почали створюватися науково-дослідні інститути й наукові
товариства, ввійшли в практику колоквіуми, з’явилися спеціалізовані наукові журнали. Ці зміни в
організації наукових досліджень, які є закономірним наслідком дії
соціально-економічних факторів і зближення науки з виробництвом, призвели до
того, що форма колективної творчості виявилася домінуючою й необхідною для
подальшого прогресу науки. Тільки за цих умов виникає можливість існування
чотириланкового ланцюга „науковий лідер – навчальний заклад (кафедра) –
науковий інститут (лабораторія) – колоквіум (семінар),” в якому продуктивно
функціонує колектив дослідників на чолі з науковим лідером. Згодом у цьому
колективі можуть скластися зазначені вище головні ознаки наукової школи і він
перетвориться на наукову школу [6].
В умовах
науково-технічної революції наукова школа, щоб зберегти свій прогресивний
характер (без чого вона не може відігравати будь-якої ролі в розвитку науки),
повинна бути озброєна передовою методологією, мати професійну мобільність,
виявляти інтерес до досліджень в інших наукових напрямах. Умови й передумови
для появи наукової школи у різних науках і країнах склалися в різний час. У
Росії одними з перших були наукові школи О.М. Бутлерова – з хімії, І.М.
Сєченова – з фізіології, П.Л. Чебишова – з математики, П.М. Лебедєва – з
фізики. В колишньому СРСР були широко відомі наукові школи М.І. Вавілова (рослинництво,
генетика, селекція), М.Є.
Жуковського (механіка), М.Д. Зелінського (хімія), А.Ф. Йоффе (фізика), С.П.
Корольова (ракетна техніка, космонавтика), Л.Д. Ландау (теоретична фізика),
М.М. Лузіна (математика), І.П. Павлова (фізіологія) та ін. В Україні лише в
радянський період виникли наукові школи О.О. Богомольця (патфізіологія), Д.О.
Граве (алгебра, теорія чисел), О.М. Динника (механіка), О.В. Палладіна
(біохімія), Є.О. Патона (зварювання), Л.В. Писаржевського (хімія), К.Д.
Синельникова (фізика), В.П. Філатова (офтальмологія), М.Г. Хо-лодного
(ботаніка) та ін. [6].
У сучасну епоху
наукові школи, на думку окремих вчених, – це не найімовірніші і не
найоптимальніші організаційні форми, хоча з деякою ймовірністю вони можуть і
будуть виникати [3].
Різноманітні
питання наукових шкіл в різний час відображені вченими – О.О. Богомольцем [7], М. Борном [8],
С.І. Вавіловим [9], П.Л. Капицею [1], П.Н. Ле-бєдєвим [10], Л.Д. Ландау [11] та
ін. Особливу професійну увагу їм приділили історики науки: Т. Кун, Дж. Аггасі,
І. Лакатос, Ф. Гернек, Б.М. Кедров, С.Р. Ми-кулинський, М.Г. Ярошевський, К.А.
Ланге, Н.І. Родний, Г.М. Добров, С.Г. Кара-Мурза, В.П. Карцев, Є.С. Бойко та
ін.
Зазначені вище науковці трактують
поняття “наукова школа” по-різному. Зокрема, Н.Н. Семенов вважає, що наукова
школа – це своєрідний образ мислення і дії в науці, в підході до вирішення
будь-яких наукових проблем [3].
Б.М.Кедров
характеризує наукову школу як структурну комірку сучасної науки, що існує
всередині самої науки і дозволяє сконцентрувати зусилля великої кількості
порівняно молодих вчених під безпосереднім керівництвом засновника певного
наукового напрямку на вирішення визначеної, досить обмеженої сфери актуальних
проблем у тій чи іншій галузі науки [3].
В.Б. Гасілов під
науковою школою розуміє співтовариство вчених різних статусів, компетенції і
спеціалізації, що координують під керівництвом лідера свою дослідну діяльність,
зробили вагомий внесок у реалізацію і розвиток дослідницької програми і здатні
активно представляти мету і результати досліджень [3].
На думку О.О.
Богомольця, для створення школи дуже важливо, щоб керівник її, зберігаючи за
собою пріоритет керівної ідеї, при розробці цієї ідеї співробітниками надавав
би їм якомога більше самостійності, віддаючи в повну їх власність ті окремі
гіпотези, які він пропонує їм перевірити і які дають основний матеріал для
підтвердження керівної ідеї. Необхідно, щоб керівник умів надавати своїм
співробітникам можливість широкої критики і прояву найширшої ініціативи. Вчений,
який ревниво відноситься до успіхів своїх учнів, ніколи не створить школи [7].
К.А. Ланге дає
визначення наукової школи як неформальному науковому колективу, що формується
при видатному вченому на базі науково-дослідної установи і об’єднаний з метою колективної
розробки визначеної наукової ідеї (проблеми, напрямку) [12].
Н.І. Родний
трактує наукову школу як науковий колектив на чолі з науковим керівником, що є
автором визначеної програми дослідження. Для наукових шкіл, на його думку,
характерний визначений стиль роботи, який залишається незмінним при зміні
проблематики [3].
Для широкого кола
читачів науковці дають визначення наукової школи як неформальній творчій
співдружності у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих
дослідників, об’єднаних спільністю: підходів до вирішення проблеми, стилю
роботи, спільного наукового мислення, ідей і методів їх реалізації [2].
О.О. Баєв
зазначає, що важко знайти структуру, якій властиві ознаки наукової школи, тобто
єдність проблематики, методів дослідження і тлумачення наукових результатів, і
до того ж вона була б пов’язана з певною особистістю і географічним
розташуванням [3].
П.К. Анохін наголошує, що у формуванні світогляду
вченого велике значення має наукова школа. Лабораторія, науково-дослідний
колектив переходять у ранг школи тоді, коли в них є оригінальна концепція,
неповторно новий напрямок в науці, тобто наукова школа – це своєрідна традиція
мислення, особлива наукова атмосфера. Така школа дуже прискорює становлення
вченого [3].
На думку Ю.О.
Храмова, наукова школа – це не просто колектив дослідників з науковим лідером
(учитель і учні або лабораторія і відділ на чолі з керівником), а творча
співдружність вчених різних поколінь, що об’єднані єдністю принципів підходу до
вирішення тієї чи іншої проблеми, стилем роботи і мислення, оригінальністю ідей
і методів реалізації своєї наукової програми, що одержала значні результати та
завоювала авторитет і суспільне визнання в певній формі знання. Іншими словами,
наукова школа – це колектив дослідників-однодумців, висока форма колективної
взаємодії в процесі наукового пошуку [14].
Науковій школі,
за Ю.О. Храмовим, мають бути притаманні: «наявність наукового лідера
дослідницького колективу, керівника школи; стиль роботи і стиль мислення;
наукова ідеологія, певна наукова концепція (фундаментальна ідея),
науково-дослідна програма; особлива наукова атмосфера; висока кваліфікація
дослідників, що групуються навколо лідера; значимість отриманих ними
результатів у певній сфері науки, високий науковий авторитетет в цій сфері» [15].
Література:
1. Капица П.Л. Эксперимент.
Теория. Практика. – М.: Наука, 1974. – 246 с.
2. Краснобокий Ю.М., Лемківський
К.М. Словник-довідник науковця-початківця. 2-е вид., випр. і доп. – К.: НМЦВО,
2001. – 72 с.
3.
Школы в науке / Под ред. С.Р. Микулинского, М.Г. Ярошевского, Г. Кре-бера, Г.
Штейнера. – М.: Наука, 1977. – 510 с.
4. Krebs H. Nature. – London, 1967. – С. 215.
5.
Либих Ю. Химия в приложении к земледелию и физиологии. – М.–Л.: Сельхозгиз,
1936. – 406 с.
6. Українська Радянська енциклопедія.
– Том 7. Вид.2.– К., 1982.– С. 261–262.
7. Богомолец А.А. Избранные труды. – К.:
Изд-во АН УССР, 1958, Т.3. –359 с.
8. Борн М. Размышления и воспоминания физика. – М.: Наука, 1977. –218 с.
9.
Вавилов С.И. Петр Николаевич Лебедев // Люди русской науки. Т.1. – М.–Л.:
Гостехтеориздат, 1948. – С. 28–35.
10. Лебедев П.Н. Собрание сочинений. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. –128 с.
11.
Ландау Л.Д. Избранные труды. 2-й том. – М.: Наука, 1969. – 476 с.
12. Ланге К.А. Организация управления
научными исследованиями. – Л.: Наука, 1971. – 248 с.
13. Анохин П.К. Верю таланту // Наука
сегодня. – М.: Наука, 1969. – 225 с.
14. Храмов Ю.А.
Научные школы в физике. – К.: Институт теорет. физики АН УССР, 1979. – 73 с.
15.
Храмов Ю.А. Научные школы в физике. – К.: Наук. думка, 1987. –400 с.
Примак Іван
Дмитрович – доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри
землеробства Білоцерківського державного аграрного університету, м. Біла Церква
Київської області, Соборна площа 8/1, телефон службовий 3-11-82, телефон
домашній 5-10-10.