Секція: Музика і життя

Підсекція: 5.Музикознавство

Кметюк Т. В.

аспірант Прикарпатського національного

універстиету імені В.Стефаника

Історія створення першого професійного хору в Західній Україні

Межа 20-30-х років ХХ сторіччя – це переломний період для української історії, літератури, мистецтва, музичної та всієї культури. Бурхлива суспільно-політична атмосфера цього періоду, надто суперечлива, нервозна й нерівна, не дала змоги не лише пристосуватися до дійсності, знайти певну життєву рівновагу, але й не дозволила плеяді митців «повною мірою реалізувати свої творчі можливості» [5, с.18]. Проте усвідомлення важливості вияву національної своєрідності й водночас пошуки європейських шляхів розвитку української музичної культури спонукали митців-музикантів до активної діяльності у різних сферах мистецтва.

Метою статті є розкриття історичних обставин створення першого професійного хору в Західній Україні та діяльності в ньому засновника і художнього керівника Дмитра Котка. Актуальність теми зумовлюється сучасним потребам заповнення певної прогалини в історії української музики, осмислення творчої постаті Д.Котка, його внесок у створення та подальшу діяльність мистецького колективу.

Розгром армії Української Народної Республіки у 1920 році і припинення бойових дій проти Радянської республіки потягнули за собою необхідіність перетворення особового складу армії УНР в українську політичну еміграцію, яка знайшла собі пристановище в буржуазній Польщі, з центром у Варшаві. Її ціллю було зберегти сили, підготувати їх до можливої в майбутньому збройної боротьби за «визволення» України, забезпечити їх існування з матеріальної, медичної, фізичної, правової та моральної сторони.

Особовий склад армії УНР був розміщений на території Польщі у військових станицях на правах інтернованих військ. На чолі військових станиць стояло правління – «Управління української військової станиці (інтернованих військ УНР)» [3, с.4]. Дмитру Котку довелося певний час перебувати у станицях кількох польських міст: Ланьцут, Каліш, Стрілково.

Під кінець 1921 року в умовах табірного життя у місті Стрілково на Познаньщині виникає чоловічий хор, якому в майбутньому «судилося відіграти важливу роль в українському національно-культурному житті не лише Галичини, Волині, Холмщини й Підляшшя, але й цілої Польщі» [4, с.44]. Основоположниками хору стали колишні учні, студенти та випускники вищих музичних навчальних закладів Наддніпрянщини, які після першої світової війни опинилися в Польщі.

Відомі такі прізвища ініціаторів хору: Микола Самойлович – студент Київського комерційного інституту; Олександр Самойлович – випускник Харківського музичного училища (обидвоє володіли професійними вокальними даними); Ігор Білявський – студент Петербурзької консерваторії; Олекса Овчаренко – учень Єкатеринославського музичного училища; Павло Воскресенський – студент Київської консерваторії; Григорій Нестеренко – учень Київської музично-драматичної школи імені М.В.Лисенка; Василь Андрієвський – учитель співу у одній із херсонських шкіл; Петро Іванович Чеканів – співак київського церковного хору Калішевського, відомий у Польщі бас-профундо; Борис Полянський – вчитель співу Кам’янець-Подільської гімназії імені Славутінської; Дмитро Леонтович – учень Полтавського музичного училища, хорист архієрейського хору у Києві під керівництвом диригента Калішевського, профундо-октавист хору Нажденського у Києві [1, с.8; 2, с.21].

Диригент хору Дмитро Васильович Котко також належав до ентузіастів хорового співу, які відважились створити Український хор. До часу організації мандрівного хору в Польщі, він уже мав диригентську практику, тому його було обрано художнім керівником і головним диригентом хорового колективу.

У перші десятиліття ХХ сторіччя в Україні існували професійні мандрівні капели: хор Григорія Давидовського, хор Василя Завадського, хор Петра Гордовського, хор Донських козаків. Вони заробляли на прожиття мандрівками з однієї місцевості у іншу, організовуючи платні концерти. Ці хори були невеликі (15-45 осіб), проте мали від природи чудовий голосовий матеріал та вроджену музикальність. Під впливом цих колективів Д.Котко і організував у Західній Україні перший професійний мандрівний хор.

Офіційно колектив носив назву «Український хор». Проте, під час гастрольних поїздок у Галичину, на Волинь чи Холмщину, польська адміністрація вимагала від художнього керівника в оголошеннях додавати слово «наддніпрянський». Тому виступи проходили під назвою «Український наддніпрянський хор». Складався він з шістнадцяти співаків-хористів (так звана «шістнадцятка»), диригента та двох адміністраторів (у кількості 19 осіб).

За нелегких умов колектив засвоював доволі складний репертуар: «Закувала та сива зозуля» П.Ніщинського, «Прометей» і «Бурлака» К.Стеценка, «Та болять ручки» і «Вітер повіває» О.Кошиця, «Золоті зорі» та «Гуляли» О.Нижанківського, «Було колись в Україні» та «Воєнні квартети» Ф.Колесси. Основа майбутнього репертуару хору Дмитра Котка, стиль організаційної роботи, диригентський хист та основні виконавські засади закладалися вже на початках його артистичної діяльності.

Нелегким було становлення хору. Перші пробні виступи з дозволу польської адміністрації відбувалися в кінотеатрах у формі вокальної ілюстрації неозвучених фільмів у таких містах, як Стрілково, Стлупци, Острув Велькопольський, Каліш, Познань, Бидгощ тощо. Для цього було спеціально вивчено декілька польських пісень: «Краковське весєлє», «Подкувечкі, дайце огня» та інші.

Проте робота у кінотеатрах не була постійною, оскільки не всі тогочасні німі кінокартини потребували вокально-хорової ілюстрації. Ця невдячна праця не задовільняла творчі задуми керівника. Тому він доповнив склад хористів і давав концерти самостійно.

У 1925-1930 роках це вже був мішаний хор. Після кількарічної перерви він відновив свою діяльність знову як чоловічий співацький колектив і проіснував до 1939 року, коли на його базі була створена Львівська хорова капела «Трембіта», першим художнім керівником якої став Дмитро Котко.

Напрочуд вдалий добір голосів, артистизм, чистота інтонації, ритмічна виваженість викликали захоплення у слухачів. Наддніпрянський хор здобув феноменальне визнання по всій Польщі й Німеччині.

Створений на польській землі «Український хор» Дмитра Котка наполегливо ступав тернистим шляхом до свого визнання і, врешті, – до європейської слави. Ця слава відповідала мистецькому рівню виконавської майстерності наддніпрянців. Вона була здобута саме у Польщі, звідки розповсюджувалася до Німеччини, Білорусії, Франції, Південної Литви, щоб з новою силою надихати визначного Маестро на творчість у рідному краї.

Література:

1. Вітенко О. Український професійний хор під орудою Дмитра Котка (нарис 1920-1939 рр.). – Крем’янець, 1969. – 107 с.

2. Кравчук М. Український професійний хор в Польщі // Екран. – 1975. – Ч. 81-82. – С.21.

3. П’ятигорова. Передмова / Українська військова станиця інтернованих військ УНР, м. Каліш – ЦДІАЛ, ф. 580, оп. 1, стор. 4-5.

4. Стельмащук С. Дмитро Котко та його хор: До 100-річчя народження диригента і 70-річчя заснування хору // Тернопіль. – 1992. – №3-4. – С. 43-48.

5. Шевчук О. Сторінки музичної україніки кінця ХІХ – поч. ХХ ст. в історико-культурному контексті // Народна творчість та етнографія. – 1992. – №1. – С. 16-23.