Педагогічні науки / 1. Дистанційна освіта

Ляшенко Н.В.

Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

Переваги та потенціал дистанційної освіти.

Освіта – це один із найоптимальніших і найінтенсивніших способів входження людини у світ науки та культури.

Дистанційна освіта перебуває на етапі активного становлення, що визначається умовами економічного розвитку країни та державною політикою в освітній галузі. Вихідні концептуальні положення змісту й організації щодо такої форми навчання ґрунтуються на основних положеннях Національної доктрини розвитку освіти, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Національної програми інформатизації» та інших нормативних документах, у яких наголошується на необхідності підвищення освітнього рівня населення та підготовки фахівців високої кваліфікації шляхом упровадження нових форм навчання. Значною мірою сприятиме оновленню вищої освіти дистанційна освіта.

Особливу актуальність дистанційна освіта отримала в Україні через гостру необхідність у масовій підготовці і перепідготовці кадрів, що зможуть ефективно працювати в умовах ринкової економіки. Недостатність на сучасному ринку праці України кваліфікованих економістів, менеджерів різноманітних сфер людської діяльності, юристів, висуває на перший план формування саме цих категорій спеціалістів.

Соціологічні опитування випускників середніх шкіл України показали, що біля 65% мають бажання продовжити навчання і отримати вищу освіту. Однак існуюча система вищої освіти і наявна мережа вищих навчальних закладів здатна прийняти на традиційні форми навчання (денну та заочну) лише 35% бажаючих. Таким чином майже половина потенційних студентів України залишається поза стінами вузів. Отже, можливості використання дистанційної освіти дуже широкі. Із врахуванням тієї обставини, що одна з передових країн світу – Японія – вже ставить питання про введення загальної вищої освіти, поставлене питання має особливе значення.

Теоретичні дослідження з означеного напряму базуються на методологічних працях С. Архангельського, Ю. Бабанського, С. Гончаренка, І.Зязюна, Т. Ільїної, І. Лернера; працях з дидактики А. Алексюка, В. Андреєва, Б. Голуба, В. Козакова, М. Махмутова, Є. Полота, В. Сагарди, М. Скаткіна, М.Фіцули, А. Хуторського; працях з психології Г. Балла, Л. Виготського, П.Гальперіна, Г. Костюка, О. Матюшкіна, Н. Тализіної та інших.

Значних зусиль до формування системи дистанційного навчання доклали вчені С. Батишев, О. Кірсанов, Ч. Куписевич, І. Огородніков, О.Пєхота, Л.Романишина, П. Сікорський, І. Харламов; психологи Б. Ананьєв, Г.Балл, В.Виготський, М. Данилов та інші, у творчому доробку яких аналізується процес індивідуалізації особистісно орієнтованого навчання.

Головною метою дистанційної освіти є надання рівного доступу та рівних освітніх можливостей населенню у будь-яких районах країни за допомогою інформаційних і телекомунікаційних засобів, а також підвищення якісного рівня освіти за рахунок більш активного використання наукового й освітнього потенціалу провідних університетів, академій, інститутів, наукових центрів та інших освітніх установ [4].

Педагогічною ідеєю цієї форми навчання є створення умов для активної пізнавальної діяльності студентів, формування навичок самостійної побудови системи знань, творчого мислення, розв’язання певних завдань і проблем.

Дистанційний навчальний процес проходить у специфічній педагогічній системі, компонентами якої є підсистеми: цілей навчання, змісту навчання, технологій навчання, засобів навчання, організаційних форм навчання (індентифікаційно-контрольна, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова) [3].

На думку В. Гончарова та А. Воробйової, переваги дистанційної освіти полягають у тому, що вона дає можливість тому, хто навчається, одержати як базову, так і додаткову професійну освіту, а також розширює освітню мережу країни й світу та сприяє найбільш повному задоволенню потреб і прав особистості в цій галузі[2].

На основі теоретичного аналізу стану проблем дослідження у зарубіжних працях (А. Андрєєв, Дж. Андерсон, Ст. Віллер, Т. Едвард, Р. Клінг, Н.Левинський, Дж. Мюллер, А.Огур, О.Петровський, Е. Полат, Д. Парриш, Р.Філіпс та інші) зазначено, що дистанційна освіта є формою здобуття освіти, поряд із денною та заочною, за якої в освітньому процесі використовуються традиційні педагогічні та інноваційні форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях. Основу навчального процесу в таких умовах становить цілеспрямована та контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачем за допомогою технічних засобів [1].

Використання інноваційних і освітніх технологій в систему як традиційної, так і дистанційної освіти є одним із головних напрямків підвищення якості навчання у сучасному ВУЗі.

Інноваційна освіта – система ідей, головною метою яких є збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Започаткована міжнародною академією наук вищої школи [5,с.338].

Однією із суттєвих переваг дистанційної освіти є її індивідуальний характер. Процес навчання визначається самим студентом. Він працює у своєму індивідуальному темпі та ритмі, самостійно розподіляє свій час навчання, визначає порядок вивчення дисциплін, необхідність звернення за консультацією. Це дозволяє оптимізувати навчальний процес, вносить в нього елементи наукової організації праці. Стрижнем мотивації та лейтмотивом всієї навчальної діяльності при цьому є засвоєння нових знань, професійних навиків, а кінцевому підсумку – отримання необхідної кваліфікації, обраної спеціальності.

Темпи розвитку західної системи дистанційної освіти з середини 90-х років вражають – за 5 років збільшення об’єму послуг в тридцять разів і більше. Ця форма навчання відображає процеси глобалізації системи освіти. В зв’язку з різким ростом попиту на вищу освіту, її індивідуалізацією, з однієї сторони, і відсутністю фінансових і матеріальних можливостей створення або різкого розширення кількості вищих навчальних закладів, з іншої сторони, єдиною можливістю для все більшої кількості людей у всьому світі отримати вищу освіту є дистанційна форма освіти у віртуальних університетах – тобто «центрах дистанційної освіти».

За останні десять років віртуальні форми навчання стали звичними для більшості учбових закладів всього світу. В 1998 р. на ці цілі було затрачено 1,5 млр. долл., а до 2005 р., по прогнозу Інституту стандартів і технологій Сполучених Штатів Америки, об’єм засобів, вкладених в освітні Інтернет-послуги, досяг 46 млрд. долл. Сьогодні навчання через Інтернет все частіше розглядається не просто як зручна форма підвищення кваліфікації, а як серйозна альтернатива традиційній освіті.

Поширення віртуальних форм навчання – це природний етап еволюції системи освіти від класичного університету до віртуального, тобто від дошки з крейдою до комп’ютерних навчальних програм, від звичайної бібліотеки до електронної, від малочисельних груп до віртуальних аудиторій любого масштабу.

Американські, британські, австралійські, російські вищі навчальні заклади зрозуміли, що розвиваючи таку форму навчання, вони можуть успішно конкурувати на планетарному ринку освітніх послуг.

Кабінетом Міністрів України затверджено Державну програму розвитку дистанційної освіти, Міністерство Освіти і науки розробило відповідний план заходів для її реалізації. Водночас для надання дистанційній освіті масштабів державного рівня треба докласти немало зусиль і насамперед створити нормативно-правове поле, яке б забезпечувало її оптимальне функціонування з урахуванням норм міжнародного права, документів, що регламентують процедуру ліцензування та акредитації навчальних закладів з надання дистанційної освіти, методології застосування дистанційних технологій у традиційних формах вищої освіти тощо [6, с.189]. Але для цього найближчим часом потрібно вирішити такі завдання:

Ø розглянути можливість створення окремого госпрозрахункового Інституту дистанційної освіти, який би займався створенням електронних підручників, дистанційних курсів та інших методичних матеріалів;

Ø впорядкувати мережу регіональних центрів дистанційного навчання, чітко визначивши їхній статус та процедури створення;

Ø розробити першочергові стандарти дистанційної освіти відповідно до Положення про дистанційне навчання, зокрема, стандарт щодо педагогічних та інформаційних технологій навчання;

Ø затвердити єдину програму підготовки фахівців у галузі дистанційного навчання, а можливо, й ще ширше – у галузі нових технологій організації навчання, включивши до неї і перепідготовку викладачів.

Інформаційно-освітнє середовище дистанційного навчання є системно організованою сукупністю традиційних і комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, засобів діалогу та передачі даних, протоколів взаємодії, систем мультимедіа, інформаційних і телекомунікаційних технологій, інформаційних ресурсів, системного апаратно-програмного та організаційного-методичного забезпечення, орієнтовану на задоволення освітніх потреб користувачів дистанційної освіти; сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дають можливість подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому майже всі їх надбання та переваги [6, с.191].

Ті хто навчаються, мають можливість самі здобувати необхідні знання, користуючись інформаційними ресурсами, сучасними інформаційними технологіями. Інформаційні ресурси: бази даних і знань, комп’ютерні, в тому числі мультимедіа, навчальні та контролюючі системи, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки разом із традиційними підручниками і методичними посібниками створюють унікальне розподільне середовище навчання, доступні й широкій аудиторії користувачів.

Спираючись на зазначені характерні риси дистанційної освіти, можна сказати, що їй притаманні наведенні нижче специфічні властивості:

Ø гнучкість і адаптивність;

Ø модульність;

Ø економічна ефективність;

Ø нова роль викладача;

Ø спеціалізований контроль якості освіти;

Ø використання спеціалізованих технологій і засобів навчання.

Необхідно, відмітити, що процеси, які відбуваються в сфері освіти не носять антагоністичного характеру, і тому віртуальні і традиційні форми навчання не потрібно сприймати як взаємовиключні. Хороша освіта сьогодні – це синтез самих різних форм отримання знань і сучасних технологій, оптимальне поєднання яких може визначити для себе тільки сам студент.

При організації системи дистанційної освіти використовується принцип комбінування різних методик і технологій організації учбового процесу, який дозволяє найбільш ефективно поєднувати переваги тієї чи іншої форми навчання для активізації пізнавальної діяльності студентів, а також широко використовувати можливості інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Популярність, зацікавленість та швидкий розвиток дистанційного навчання в Україні дозволяє зробити висновок про перспективність даної форми освіти для нашої країни. Вона користується популярністю у людей, що працюють у галузі бізнесу і не мають можливості надовго залишити робочі місця; у сільського населення, якому непотрібно буде їхати за освітою до столиці чи обласного центру; у громадян, що мають необхідність у перепідготовці чи перекваліфікації; обмежених у пересуванні категорій населення: військовослужбовці, інваліди, молоді мами.

Отже, дистанційна освіта – нова, розвиваюча форма організації навчального процесу, яка є важливим чинником підвищення ефективності запровадження новітніх технологій навчання та забезпечення мобільності студентів, створення сприятливих умов для творчості, реалізації природної суті, соціальних потреб людини. Для досягнення успіху потрібно спиратися на взаємодію методологічних, навчальних та технологічних інновацій. Постійний пошук оптимального вирішення щоденних проблем, творчість є передумовою прогресу в цій галузі.

Література:

1. Брикіна О. Синергетичні засади моделювання дистанційної освіти майбутнього педагога. // Рідна школа. – 2006. - №6 – с. 36-38.

2. Гончарова В.Н., Воробьева А.М. Стратегическое направление высшего образования в Украине // Проблемы высшей школы. Научные статьи / ред. кол.: А.А. Андрющюк (гл. ред.). – Луганск: Изд-во Восточноукр. нац. ун-та им. Владимира Даля, 2002. -100с.

3. Дистанционное образование? Это возможно / Мария Коновалова// Библиотека. – 2005. - №1. – с. 22-23.

4. Дистанційна освіта за кордоном та в Україні: Стислий аналітичний огляд / В. Олійник // Директор школи, ліцею, гімназії – 2002. -№3. – с. 42-52.

5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 351с.

6. Кремень В.Г. Освіта і наука України – інноваційні аспекти: Стратегія. Реалізація. Результати. – К.: Грамота, 2005. – 446с.

7. Кузьмінський А.І., Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 223с.

Ляшенко Н.В. _________________

(підпис)

Відомості про автора:

П.І.П. Ляшенко Надія Василівна

Назва вищого навчального закладу Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

адреса: м. Кіровоград, вул. Октябрської революції б. 64, кв. 72 і: 25013

телефон: 80509177081