Педагогічні науки

№ 3

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

педагогічно-індустріальний факультет

магістрант

Іванюк О.М.

Особливості індивідуалізації трудового навчання учнів 9 класів

Основним засобом індивідуалізації трудового навчання, на думку більшості вчених, повинна бути, насамперед, внутрішня (внутрішньокласна) диференціація, яка передбачає відмінності в навчанні учнів у одній і тій самій групі чи класі. Основна дидактична мета внутрішньої диференціації – створення умов для вибору оптимального темпу навчання, виконання завдань різного рівня складності, регулювання інтенсивності індивідуальної допомоги зі сторони вчителя. При цьому регулювання сили і частоти педагогічної дії, рівня самостійності і свободи навчально-трудової діяльності учнів здійснюється не інтуїтивно, як це робиться зараз в багатьох випадках, а на строгій науковій основі у відповідності зі законами методичної системи індивідуалізованого навчання, побудованої з врахуванням індивідуальних особливостей, тих чи інших якостей особистості.

У нашому дослідженні зроблено спробу простежити шлях розвитку поняття “індивідуалізація навчального процесу”, що дозволило визначити основні стадії, за якими він відбувався: поступове наповнення новим змістом, методами, прийомами; орієнтація на психолого-педагогічні особливості учнів (дозування навчального матеріалу, використання різноманітних завдань за рівнем складності, групування учнів за рівнем здібностей та за інтересами); розвиток творчих здібностей і творчого мислення школярів; діяльність вчителя та учнів з метою активного засвоєння й сприйняття навчального матеріалу, закріплення первинних знань і умінь тощо. Або, як зазначає Л.Баршай, “індивідуалізація навчання як цілісна система дидактичного впливу можлива тільки при орієнтації індивідуального підходу на цілісну особистість учня і цілісну навчальну діяльність”[2,16]. Тобто, в кінцевому результаті, індивідуалізація навчання з окремих фрагментів тепер перетворилася у цілісну систему, яка є комплексною формою впливу на учнів у навчальному процесі.

Узагальнюючи результати багаторічних досліджень, психологи[4,103] сформулювали загальні висновки щодо реалізації індивідуальних особливостей особистості:

1. Індивідуальний розвиток за своєю сутністю є плюративним, тобто містить можливості для різних варіантів, ні його процес, ні результати не є односпрямованими, не ведуть до одного і того ж кінцевого стану.

2. Людина розвивається протягом життя: пластичність, здатність до зміни, хоча й у різній мірі, зберігається завжди. Розвиток людини не обмежується якимось одним періодом життя. Різні процеси розвитку можуть розпочинатися, проходити і закінчуватися в різні моменти життя, причому, ці субпроцеси не обов’язково протікають однаково, за одними законами.

3. Різні люди розвиваються дуже не однаково, що породжує багато біосоціальних, групових та індивідуальних відмінностей.

4. Розвиток особистості у різних сферах життєдіяльності детермінується багатьма факторами, які не зводяться до якоїсь єдиної системи впливів, зокрема, біологічного становлення, розвитку чогось наперед закладеного, виховання чи навчання.

5. Індивідуальність людини це не тільки продукт, це й суб’єкт, творець власного розвитку. Потрібно враховувати багато соціально-неструктурованих, випадкових життєвих подій, ситуацій, криз, тих способів, якими особистість розв’язує задачі, які виникли в процесі її розвитку.

Наведені аргументи свідчать, що сьогодні реальними шляхами індивідуалізації навчання є диференціація учнів за рівнями навчальних досягнень, інтересами, напрямками підготовки. Актуальним є створення класів з поглибленим вивченням окремих предметів, спеціалізованих навчальних закладів тощо. У цьому напрямку Україна має більш як 30-річний досвід роботи. У тому числі, й досвід профільної та професійної підготовки учнів старших класів.

Розширення програми профільної підготовки молоді у загальноосвітній школі передбачає створення технологічних класів, що орієнтовані та поглиблене засвоєння навчального матеріалу з певних галузей виробництва.

Як показав аналіз опрацьованої літератури, саме у 9 класах учні повинні зробити певний вибір та визначитися з напрямком подальшого навчання. Для вирішення цієї проблеми сьогодні в Україні для старшокласників пропонуються чотири напрямки диференціації навчання: загальноосвітній, гуманітарний, природничо-математичний і технологічний. За необхідності кожен напрямок може конкретизуватися у профілі підготовки старшокласників. З точки зору удосконалення трудового навчання школярів важливим є саме технологічний напрямок їх підготовки. Він передбачає запровадження різних профілів навчання.

Досвід шкіл України дозволяє стверджувати, що, незважаючи на свідомий вибір предмета для поглибленого вивчення, значна частина учнів відчуває труднощі в опануванні програмного матеріалу. У своїй праці Богопольський А. зазначає, що “Причина в тому, що в початковій і середній ланках навчання повільно і неадекватно особистості дитини йде процес формування навчальних навичок”. У процесі дослідження він детально обґрунтовує ідею різнорівневих класів[5,64].

Однак у більшості шкіл України немає змоги створювати класи різного рівня навчальної діяльності. У таких випадках вчителі могли б використати інший шлях реалізації ідеї індивідуалізації навчання. Наприклад, скласти матрицю даних на кожного учня[3,52], об’єднавши їх у дві групи:

· постійних або майже незмінних даних;

· змінних даних.

До першої групи даних, як правило, відносять механічну і логічну пам’ять, інтерес до предмета, соціальну спрямованість особистості, кмітливість. До другої – знання вихідних фактів до теми, що вивчається, вміння працювати з книжкою, старанність, стан здоров’я. Складання матриці даних варто починати уже з перших уроків нового навчального року.

Процес вивчення предмета можна побудувати, спираючись на дані матриці, наступним чином:

· навчальний матеріал розподілити на теоретичний і практичний;

· у теоретичній частині занять висвітлювати найбільш загальні положення, розкривати широкий спектр питань: науковий зміст матеріалу, що вивчається; суть методів, за допомогою яких проводяться аналіз та узагальнення фактів; формування наукових ідей, життєвий шлях вчених та їх внесок у розвиток держави, науково-технічний прогрес тощо;

· висвітлення матеріалу будувати відповідно до вимог чинної програми та контингенту класу;

· на практичних заняттях передбачити розв’язування задач, лабораторні та лабораторно-практичні роботи, фронтальний експеримент, практичні та графічні роботи тощо.

На заняттях різних типів учні розглядають, засвоюють на практиці, використовують та узагальнюють питання як теоретичного, так і прикладного змісту. Їх діяльність при цьому може бути репродуктивною чи пошуково-творчою, а оцінювання здійснюватися відповідно до вимог навчальної програми.

У процесі різнорівневого навчання дещо змінюються цілі уроків різних типів. Так, урок вивчення нового матеріалу спрямовується на ознайомлення з найбільш загальними рисами навчального матеріалу. Урок повторення і поглиблення знань, у процесі якого розв’язуються навчальні завдання – на розкриття індивідуальних можливостей кожного учня.

Діяльність учня на уроках можна організувати і як фронтальну бесіду, з допомогою письмових навчаючих та контролюючих робіт тощо. Важливо, щоб різнорівневе навчання продовжувалося і в позакласній роботі: домашній варіант шкільного туру олімпіади, самообслуговування, допомога у веденні домашнього господарства, гурткова робота тощо.

Маючи уявлення про найбільш характерні психологічні особливості школяра згідно з матрицями даних, учитель може запропонувати йому для засвоєння різні за рівнем знання про об’єкт, що вивчається, або створювати ситуації для досягнення ним ймовірно можливих рівнів знань. Отже, замість стандартної настанови: усім знати все в однакові терміни, пропонується інша – кожний опановує матеріал на своєму рівні й у індивідуальні строки. За такої організації навчального процесу учень не тільки виконує сьогодні посильні завдання, а й заохочується до опрацювання більш складного матеріалу завтра. Учіння набуває для нього гуманних рис.

Для практичної реалізації методичної системи індивідуалізованого трудового навчання Г. Терещук[6,240] виділяє наступні матеріали, які призначені для вчителя:

· опис типів школярів, виділених у залежності від поєднання в них домінуючих у трудовому навчанні якостей і властивостей;

· методика вивчення учнів;

· характеристика підсистем дій різного рівня складності, що рекомендується для виконання на уроках трудового навчання;

· опис найбільш вірогідних змін якостей і властивостей учнів у процесі трудового навчання;

· закономірності підбору й систематизації дидактичних засобів для регулювання суб’єктивної трудності самостійної роботи. В якості такого засобу, на нашу думку, виступає комп’ютер із відповідним програмним забезпеченням та методичними вказівками щодо його використання.

Крім матеріалів для вчителя, до складу прикладної частини методичної системи входить комплекс матеріалів для учнів. Ефективність запропонованих матеріалів залежить від майстерності вчителя трудового навчання, зокрема, його бажання впроваджувати в навчальний процес новітні технології навчання, розвивати свій творчий потенціал.

За твердженням Г. Терещука “індивідуалізація трудового навчання передбачає перманентне вивчення школярів. Проведення систематичних спостережень, контрольних і самостійних робіт, тестування і т.п. пов’язане не тільки з необхідністю фіксації рівня успішності учнів, але й прогнозування динаміки їх можливого розвитку. Для того, щоб отримати суттєво значущу інформацію про учнів, відбір і застосування діагностичних засобів повинні відбуватися за визначеною системою. Остання покликана оптимально розв’язати суперечності, з однієї сторони, між прагненням отримати якомога більш повної інформації, і з другої – вимогою відійти від надмірного ускладнення і громісткості процедур контролю, пов’язаних, зокрема, з другорядними параметрами процесу і результатів трудового навчання”.

Література

1. Атамчук П.С. Інноваційні технології управління навчанням. – Кам’янець-Подільський: КПДПУ, 1999. – С.174.

2. Баршай Л.С. Індивідуалізація пізнавальної діяльності школярів // Поч.шк.,- № 12. – С.16-20.

3. Давидов В.З. Виды обобщения в обучении // Поч. шк., 1991.- № 3. – С. 52-54.

4. Давыдов В.З., Климов Е.А. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. – М.: Педагогика, 1986.- С.240.

5. Кіргінцева Е.І. Шляхи формування пізнавальних інтересів//Поч. шк. – 1992.- № 11-12. – С.64-67.

6. Терещук Г.М. Методична система трудового навчання. – К.: Благовіст, 2002. – С. 345.

Іванюк Оксана Миколаївна

Вул.Сухомлинського 34, кв. 710

м. Переяслав-Хмельницький

обл.Київська

08401

Тел.8(097)76-25-374

Ksuchuk_85@mail.ru