ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА І КРАЇНИ В ЦІЛОМУ

Повноцінне функціонування економіки кожної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною сферою господарської діяльності підприємств і всіх учасників ринкових відносин. Зовнішньоекономічну діяльність необхідно розглядати як чинник, який дозволяє підвищити ефективність господарської діяльності, як на рівні окремих підприємницьких структур, так і на рівні всієї країни.

Зовнішньоекономічна діяльність зараз виступає одним з ключових чинників підвищення конкурентоспроможності підприємства, оскільки підприємство що проводить неконкурентоздатний товар не має можливості ефективно функціонувати.

Участь національної економіки в системі світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а, отже, веде до підвищення рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність - це заснована на взаємовигідних відносинах діяльність в галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій.

Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною сферою господарської діяльності підприємств і всіх учасників ринкових відносин. У сучасних умовах дана діяльність розглядається з двох сторін:

1. як об'єкт організаційно-економічної дії, метою якої є стимулювання підприємницької активності і налагодження стійких саморегульованих зв'язків і механізмів;

2. як прискорювач прогресивних перетворень в структурі суспільного відтворення, джерело передових технологічних і організаційних ідей у області управління суспільно-виробничими системами.

Зовнішньоекономічну діяльність необхідно розглядати як чинник, який дозволяє підвищити ефективність господарської діяльності, як на рівні окремих підприємницьких структур, так і на рівні всієї країни.

Необхідно відзначити те, що світове господарство є найбільш динамічною областю економіки. Міжнародні економічні відносини вивчали багато учених, наприклад, такі як Сміт, Рікардо, Маршалл, Леонтьев і т.д.

Вибір зовнішньоекономічної діяльності залежить від напрямів виробничо-господарської діяльності підприємства, форми власності, фінансового положення, механізму державного регулювання і органів управління цим видом діяльності.

У всіх країнах, а особливо в країнах з перехідною економікою, де відбулася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання направлене на забезпечення захисту інтересів країни і суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності і напряму використання доходів і здійснення інвестицій в розвиток конкуренцію і ліквідацію монополізму.

Всі країни світу різними способами регулюють свою зовнішньоекономічну діяльність. Основними рисами державного регулювання зовнішньої торгівлі в даний час є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики - протекціонізму і лібералізації (“ вільна торгівля ”).

Протекціонізм є зовнішньоекономічною політикою, що спирається на набір інструментів, здатних забезпечити захист національного ринку від іноземної конкуренції. Таким чином, протекціонізм покликаний забезпечувати найбільш сприятливі умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національних виробників, захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Політика лібералізації є системою важелів, направлених на відміну або зниження бар'єрів на шляху міжнародних товаропотіков. В рамках курсу на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в 30-40 роках здійснилося істотне зниження митних зборів і кількісних обмежень в зовнішній торгівлі, була проведена уніфікація “правил” ведення зовнішньоторговельних і інших операцій, були вироблені міжнародні норми і стандарти.

Слід зазначити, що сучасну зовнішньоекономічну політику держав з ринковою економікою можна назвати неопротекціонізмом. Сьогодні набагато більший акцент робиться не на обмеження імпорту і встановлення витончених бар'єрів (хоч і це має місце), а на стимулювання експорту і підвищення конкурентоспроможності економіки.

Зважаючи на міжнародну практику державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в Україні розроблений ряд законів і ухвал, за допомогою яких держава надає дію на зовнішньоекономічну діяльність України. Основоположним документом в цій сфері є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991г. У ньому обумовлені принципи і основи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється Україною як державою в особі її органів (Верховна Рада, Кабінет Міністрів і Президент України, Мінекономіки, Мінфін, НБУ, Антимонопольний комітет, місцеві органи влади), так і недержавними органами управління економікою, а також самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних угод, поміщених між ними.

Найвищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України (Рис 1).

Рис 1. - Компетенція Верховної Ради України

Одним з самих негативних моментів в розвитку зовнішньоекономічної діяльності є хронічна незбалансованість платіжного балансу 90-х років, починаючи з 1999 року платіжний баланс має позитивне сальдо, а вже в 2003-2004 роках сальдо поточних операцій платіжного балансу склало 6-8,6% ВВП. Протягом 2000 - 2004 років спостерігаються високі темпи зростання експорту товарів. Починаючи з 2005 року, зростання об'єму імпорту перевищило темп зростання експорту, що привело до формування в 1-му кварталі 2006 роки негативного сальдо поточного рахунку платіжного балансу і склало 0,7 млрд. дол. США (-4% до ВВП). У першому кварталі 2006 роки об'єми експорту продукції машинобудування збільшилися на 14,4%. Основними споживачами даної продукції виступають країни СНД. Також необхідно відзначити позитивну тенденцію зростання в структурі імпорту продукції машинобудівної промисловості: протягом першого кварталу 2006 роки імпортні постачання машинобудівної продукції виросли на 42,5%.

Проте, не дивлячись на вище викладений матеріал, Україна переживає складні часи. Дотепер не вироблена комплексна система управління соціально-економічними процесами в сучасній Україні, не вироблена науково обґрунтована концепція управління в цей складний перехідний період, і, зокрема, не визначені на достатньо тривалий період державні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поза всяких сумнівів зовнішня політика будь-якого уряду і перш за все, його зовнішньоекономічна політика, повинна захищати інтереси соціально-економічного розвитку власної країни.

Підприємство, як і інші суб'єкти економіки, за умов сучасних складних процесів перебудови нерідко ухвалюють недалекоглядні стратегічні рішення замість того, щоб визначити свою місію на основі глибокого осмислення визначальних економічних, соціальних і ідеологічних перетворень.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні підприємства потрібна адекватна умовам його роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається, перш за все, цілями і завданнями, які вона покликана вирішувати. Найбільший досвід управління зовнішньоекономічною діяльністю накопичений в спеціальних зовнішньоторговельних організаціях при Міністерствах зовнішньоекономічних зв'язків, структурною одиницею яких є спеціалізована на зовнішній торгівлі фірма. Створення такої ж розгалуженої структури управління ВЭД характерний для підприємств незалежно від їх організаційно-правової форми, коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. На промислових підприємствах зовнішньоторговельний апарат існує в основному в двох формах: як частина внутрішньовиробничої структури у вигляді зовнішньоекономічного відділу (відділу зовнішньоекономічних зв'язків) і як відносно самостійний підрозділ у вигляді зовнішньоторговельної фірми. Як правило, зміст зовнішньоторговельної фірми (відділу) можуть собі дозволити тільки крупні підприємства, дрібні і середні підприємства будуть не в силах нести такі великі витрати, які звичайно пов'язані з діяльністю зовнішньоторговельних підприємств. На дрібних підприємствах створюються відділи логістики, роботи, що займаються організацією, пов'язаної з експортом (імпортом) товарів (оформлення всієї необхідної документації, організація митного складу, розмитнювання вантажів), а також їх подальшим транспортуванням.

Необхідно також відзначити те, що диверсифікація експорту обумовлює формування його ефективності і оптимальної структури, розширення асортименту товарів, поступове збільшення частини високотехнологічної продукції і товарів. Диверсифікація імпорту приведе до різкого зменшення залежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоносіїв і стратегічних видів сировини) і різноманітність джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпортозаміщуючих виробництв на основі новітніх передових технологій.

Таким чином, диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності дозволить ліквідовувати надзвичайну (від 20 до 90%) залежність економіки України від монопольних імпортних ринків постачань стратегічно важливих товарних позицій для життєво важливих галузей виробництва, а також ліквідовувати безальтернативну орієнтацію для тисяч українських підприємств.

Література:

1. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998.

2. Макогон Ю.В., Фомичева Н.В., Кравченко В.А. Внешнеэкономическая деятельность. Сборник научных работ. – Донецк: КП «Регион», 1998..

3. О внешнеэкономической деятельности: Закон Украины, 16 апреля 1991.

4. Пивоваров С.Э., Майзель А.И., Пивоваров И.С. и др. Международный менеджмент: Учеб. Пособие – СПб: Питер, 2000.

5. В. Батченко, Г.М. Дроздовая, В.В. Дятел, О.Г. Ткаченко и др. / под ред. Л.В. Батченко Внешнеэкономическая де