Ковальова О.В.

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, Україна

ДО ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Сучасна концепція багатофункціональності аграрного виробництва, що становить основу Спільної аграрної політики Європейського Союзу, являє собою доповнення і розвиток теорії сталого розвитку. Її поширення за умов поглиблення процесу локалізації управлінських ініціатив та зміщення точок відповідальності і прийняття управлінських рішень на нижчі адміністративно-територіальні рівні передбачає диверсифікацію повноважень органів місцевого самоврядування. Інтеграційні прагнення України з одного боку, та активні глобалізаційні процеси – з іншого, вимагають врахування вказаних вище процесів у національній аграрній політиці та поєднання векторів її реалізації “зверху-вниз” і “знизу-доверху” в площині гармонізації системи “економіка-довкілля-соціум”, що можливо здійснити через включення агроекологічних аспектів як частини локальної екологічної політики до сфери компетенції місцевого управління.

До повноважень органів місцевого самоврядування доцільно включити:

- участь в формуванні національних програм розвитку еколого-спрямованого сільськогосподарського виробництва;

- розробку територіальних програм підтримки еколого-спрямованого сільськогосподарського виробництва, забезпечення і контроль їх реалізації;

- встановлення екологічних обмежень діяльності агроформувань на території громади;

- створення сприятливих умов для функціонування місцевих виробників органічної продукції, що реалізують продукцію на місцевих ринках, та тих, що ведуть господарство еколого-спрямованим способом на території громади.

Для забезпечення реалізації таких повноважень необхідно розробити і затвердити ряд документів за аналогією до Добрих сільськогосподарських та екологічних умов (Good Agricultural and Environmental Condition, регулюється Розпорядженням ЄС 1782/2003/EEC), що встановлюють перелік заходів, конкретні показники яких визначаються з урахуваннях регіональних (локальних) особливостей та які повинні виконуватись фермерами для дотримання мінімальних стандартів земельного менеджменту; та Спільних стандартів Доброї фермерської практики (Common Standards of Good Farming Practice, регулюється Розпорядженням Ради 1257/1999/EEC, що містять умови надання підтримки для сільського розвитку, в тому числі агроекологічного), в рамках Європейського орієнтаційного та гарантійного фонду сільського господарства (European Agricultural Guidance and Guarantee Fund, EAGGF).

В Україні можливі декілька варіантів встановлення правил:

1) врегулювання господарської діяльності органами місцевого самоврядування – оскільки прямого впливу за законодавством України органи місцевого самоврядування на діяльність господарських формувань не мають, то це можливо реалізувати шляхом виплат за дотримання рекомендованих правил ведення сільського господарства, що є більш суворими, ніж прийняті на національному рівні та обов’язкові для виконання для всіх суб’єктів сільськогосподарської діяльності. Наприклад, доплати з місцевого бюджету тим товаровиробникам, що проваджують органічні системи виробництва, змінюють структуру посівних площ в бік збільшення пасовищ тощо.

Іншим варіантом є унормування на національному рівні територіальних науково-обґрунтованих за принципом як “найкращих доступних технологій” так і екологічної раціональності: максимальних обсягів та випадків використання пестицидів, мінімальних та максимальних обсягів внесення мінеральних та органічних добрив, нормативів водокористування, заходів боротьби з вітровою та водною ерозією тощо. Виконання цих правил має обов’язковим для всіх господарських формувань. На перехідному етапі з місцевих бюджетів доцільно стимулювати дотримання цих нормативів, а далі – накладати санкції за їх недотримання і направляти ці суми в місцеві бюджети;

2) врегулювання не господарської діяльності, а її екологічних результатів – ландшафтів, рівня лісистості, стану сільськогосподарських земель, забруднення вод, видового біорізномаїття. Доцільно здійснювати в рамках місцевих природоохоронних програм і стимулювання сільськогосподарських товаровиробників за здійснення певних природоохоронних заходів, що є необов’язковими для них за природоохоронним законодавством.

Згідно Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування наділяються деякими повноваженнями в галузі забезпечення екологічної безпеки території. Проте, в зв’язку із відсутністю регламентації в нормативно-правовому полі наявності та чисельності штатних працівників в складі виконавчих органів місцевих рад районного рівня забезпечити реалізацію навіть покладених на них повноважень складно. Отже, необхідно на нормативно-правовому рівні визначити обов’язковість створення такого відділу в складі державних адміністрацій або виконкомів місцевих рад, а чисельність його працівників доцільно визначати в залежності від комплексного екологічного ризику території, розміру території, господарської структури та кількості суб’єктів господарювання, кількості населення території громади, а також обов’язків та повноважень служби.

Пропонується така формула розрахунку нормативної кількості працівників служби екологічного відділу території:

         Î N,  ≥ 1                                          (1)

де  – нормативна кількість працівників відділу сталого розвитку (sustainable development department); 1 – мінімальна кількість працівників відділу;  – показник комплексного екологічного ризику сільської території;

 – коефіцієнт розмірів території, який визначається як співвідношення площі сільської території (the rural area) до середнього розміру (average) по країні:

                                                                                                  (2)

 – коефіцієнт господарської структури (economy structure) та кількості суб’єктів господарювання території, що розраховується як співвідношення господарської активності території до такої в середньому по країні (Ukraine), помножене на кількість ведучих галузей території (the branches). Господарська активність території визначається нами як відношення кількості суб’єктів господарської діяльності (enterprises) території до площі сільської території:

                                                                               (3)

 – коефіцієнт щільності (density) населення території, розраховується як відношення щільності населення території (the rural areas density) до такої середньої по країні без урахування населення міст (average density):

                                                                                                   (4)

Відділи (служби) сталого розвитку в складі виконавчих органів місцевих рад мають створюватися як вертикально незалежні структури. Також, на нашу думку, необхідно ввести обов’язкову регламентацію рішень, що приймаються виконкомами, місцевими держадміністраціями та радами щодо їх екологічних наслідків (візування екологічною службою).