Носенко Д.К.

Запорізький національний технічний університет

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЗМІНИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Банкрутство найбільшого американського інвестиційного банку «Lehman Brothers» стало новим етапом фінансової кризи, який спровокував падіння фондових ринків всього світу (в Китаї на 30%, в США на 20%, в країнах Західної Європи в середньому на 15%). Це призвело до сповільнення розвитку економік країн, інтегрованих в міжнародну фінансову систему, і переходу до стану рецесії. Не минула ця проблема і Україну, як наслідок – продовжується девальвація національної валюти, падіння обсягів виробництва, зростає безробіття, збільшуються темпи інфляції тощо. Одним із засобів вирішення даних проблем є удосконалення грошово-кредитної політики, що стало об’єктом аналізу даного дослідження.

Фінансова криза, що відбувається в світі, зумовила погіршення стану економік майже всіх країн. Відбувається зупинення підприємств, падіння обсягів виробництва, зменшення реальних доходів населення, погіршується стан банківської системи. За даними Євростату на 01.11.08 рівень безробіття в країнах Єврозони вже сягнув 7,7%.

Незважаючи на досить невеликий ступінь інтегрованості України в світовий економічний простір, вона знаходиться серед тих країн, що зазнають найбільшого впливу фінансової кризи. Ще у жовтні індекс фондового ринку нашої держави «Перша фондова торгівельна система» (ПФТС) впав на 65,7%, це було найбільше падіння серед всіх країн. Зараз відбувається стрімке зростання курсу долара до національної валюти, збільшується частка неповернених кредитів, погіршується ліквідність банківської системи, підприємства майже не мають можливості брати кредити в комерційних банків, металургійні компанії (а вони забезпечують 40% всіх валютних надходжень у країну) працюють на половину своїх виробничих потужностей, попит на їх продукцію знизився тощо.

Задля вирішення цих проблем використовується різні методи фінансової політики держави, серед яких є грошово-кредитна.

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою ми розуміємо комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо [3].

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю й стабільністю цін. Також, в залежності від розвитку економічних відносин в державі, розрізняють 3 групи цілей грошово-кредитної політики: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічні цілі (забезпечення зростання ВВП, високого рівня занятості та зниження темпів інфляції, збалансування платіжного балансу) завжди співпадають з загальноекономічними, а проміжні і тактичні – доповнюють стратегічні цілі і конкретизують їх.

Інституційною основою монетарної політики традиційно вважається грошовий ринок і банківська система. Головним суб’єктом грошово-кредитної політики виступає Національний банк, який самостійно розробляє основні засади монетарної політики. Також участь у розробці даної політики беруть уряд, Міністерство фінансів, Міністерство економіки та Верховна Рада. Вони визначають макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей монетарної політики: обсяг ВНП, розмір бюджетного дефіциту, рівень занятості, платіжний та торгівельний баланси.

Значний вплив на нинішню економічну ситуацію в Україні мають внутрішні чинники фінансової кризи: постійне збільшення соціальних виплат, не залежно від показників зростання виробництва праці і товарного забезпечення, як для внутрішнього споживання, так і для експорту; негативне сальдо торгового балансу, яке до кінця року може досягти 20 млрд. дол.(тому що за січень-жовтень 2008 року воно вже склало більш ніж 14 млрд. дол. за даними Держкомстату); сума іноземних кредитів, яка за перше півріччя 2008 року досягла 85 млрд. дол., що в 2,2 рази перевищує державні резерви. А у зв’язку із світовою фінансовою кризою комерційні банки та підприємства втратили можливість постійно брати зовнішню позику задля погашення старих кредитів. Існує думка, що цей фактор став вирішальним у готовності МВФ надати кредит Україні; виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти, що обумовило зниження курсу національної валюти; високий рівень доларизації економіки (22,7% станом на 1 жовтня 2008 року), що створює загрозу для національної економіки в умовах стрімкого зростання курсу долара.

Що стосується зовнішніх чинників, слід зазначити, що вони лише збільшили дію внутрішніх. Можна відокремити такі з них: фондовий ринок, банківська система, зовнішньоторговельна та боргова сфери.

Отже, враховуючи ці проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України, релевантною є зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку і послідовну, а саме:

– знизити ставку рефінансування комерційних банків на 5-6% (зараз становить 12%), що зробить кредити більш доступними. Разом з цим необхідно запровадити контроль за виданими кредитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отримувати кредити під 6-7%, а надавати підприємствам під 20-30%. Для рефінансування банків можна використовувати частину золотовалютних резервів держави;

– запровадити адміністративне регулювання процентних ставок задля запобігання корупції й зловживань, встановити банківську маржу по операціям за кредитом, який виділяється державою, на рівні 2-3%;

– Національний банк повинний виконувати функцію «кредитора останньої надії» та забезпечувати рефінансування вибірково, в залежності від вкладу банку в розвиток економіки країни;

– необхідно почати реально прив’язувати монетарну політику до попиту підприємств, тобто збільшувати долю рефінансування банків під виробничі векселі;

– здійснити націоналізацію активів проблемних банків. Для цього можна створити державну компанію по поверненню активів (на зразок американського трастового фонду RTC);

– використання керованого плаваючого курсу з поступовим переходом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це буде сприяти посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань;

– запровадити контроль над зовнішнім боргом приватного сектору (банківського та корпоративного) і зіставляти з можливостями його погашення;

– необхідно знижувати залежність економіки від валютних ризиків;

– створити систему податкових пільг, які компенсують тимчасові витрати банків і будуть стимулювати капіталізацію їх прибутку.

Слід зазначити, що основою для забезпечення стабільного функціонування фінансового ринку та в цілому економіки України є політична стабільність, досягнення згоди усіх гілок влади з приводу державної економічної політики (що включає як грошово-кредитну, так і бюджетно-фіскальну політику), відмова від популізму, прийняття непопулярних, але потрібних рішень.

Таким чином, світова фінансова криза продемонструвала наскільки ще уразлива економіка України до екзогенних (зовнішніх) шоків. Держава та Національний банк повинні використовувати весь спектр можливостей регулювання, а грошово-кредитна політика, в свою чергу – використовувати системно-структурний підхід для того, щоб не допустити поглиблення фінансової кризи, запобігти подальшої девальвації національної валюти, стримати зростаюче безробіття та підвищити довіру до банківської системи.

Також слід визначити, що ні зовнішні ринки, ні приток іноземного капіталу вже не можуть бути одним із головних джерел фінансування економіки України. В сучасних умовах особливе значення мають внутрішні джерела, довгострокові депозити фізичних та юридичних осіб, вільні кошти Пенсійного фонду тощо. Необхідно також зробити так, щоб антикризові заходи не здійснювалися у протиріччі економічного розвитку України та підвищення добробуту населення.

Список використаних джерел

1. Юрій С.І., Федосов В.М. Фінанси. – К.: Т-во «Знання», 2008. – 611 с.

2. Міщенко В., Сомик А., Шульга С. Монетарний трансмісійний механізм в Україні. Стаття 3. Напрями вдосконалення трансмісійного механізму грошово-кредитної політики на основі зарубіжного досвіду // Вісник Національного банку України. – 2007. – № 12. – С. 24–29.

3. Ільіна С.Б., Шило В.П., Кисла В.І., Шрамкова Н.І. Гроші та кредит. –К.: Т-во «Професіонал», 2007. – 363 с.