Рекіта О.І.

Буковинська державна фінансова академія

Науковий керівник: Томаш Л.В.

Інтелектуальна власність – фундамент інноваційного розвитку

Вступ. Одним із найсуттєвіших факторів розвитку вітчизняної економіки за рахунок впровадження нових технологій виробництва товарів, надання послуг є становлення ринкових відносин у сфері інтелектуальної власності.

Основним ресурсом розвитку сучасного суспільства стають знання та людський інтелект. Піднесення національного інтелектуального потенціалу на якісно новий рівень та його ефективне використання в науці, культурі, бізнесі, політиці є передумовою успішного поступального соціально-економічного розвитку країни.

Аналіз останніх досліджень і публікай. Дослідження правових та соціальних засад використання інтелектуальної власності займалися такі вітчизняні вчені як В.Д. Базилевич, І.С. Невінчаний, Ю.А. Громова, Г.І. Олехнович, В.В. Хрустальова, Н.С. Маркова, О.В. Шваб, П.М. Цибульов та інші. Але все ж таки недостатньо висвітленими у науковій літературі залишаються питання правової оцінки результатів інтелектуальної діяльності, зменшення трансформаційних витрат, пов’язаних з передачею прав на результати інтелектуальної діяльності [2].

Постановка проблеми. Метою роботи є аналіз ролі інтелектуальної власності у реалізації інноваційних процесів, визначення перспективних напрямків розвитку інтелектуальної власності.

Виклад основного матеріалу. У минулому знання були приватним товаром, зараз же вони стали суспільними. І надалі роль знання в економічному розвитку буде зростати, випереджаючи значимість засобів виробництва і природних ресурсів. За оцінкою Світового банку, частка фізичного капіталу у сучасній економіці становить 16% загального обсягу багатства держави, частка природних ресурсів – близько 20%, і відповідно людського капіталу – 64% [1].

Взагалі, на сьогоднішній день цінність становить підвищення продуктивності праці, використання нововведень, інновацій у процесі виробництва товарів, надання послуг та виконання робіт.

Проголошення курсу держави на впровадження інноваційної моделі розвитку економіки вимагає розробки та реалізації стратегії захисту інтелектуальної власності.

Розвинені країни світу характеризуються розвиненою системою освіти, науки, культури, що, безумовно, і свідчить про рівень соціально-економічного розвитку [3].

В умовах інноваційної економіки розвиток визначається наукою. За допомогою науки полегшується інноваційний розвиток економіки, але також окрім цього він обмежується правами інтелектуальної власності, які допомагають забезпечити доходи, необхідні для розвитку науки.

Інтелектуальна власність є особливим видом власності, об’єктами якої стали твори людського розуму та інтелекту.

Велике значення мають чітко визначені права інтелектуальної власності з огляду на залучення патентованих технологій й інвестицій до інноваційних проектів. Слабка охорона й захист об’єктів права інтелектуальної власності негативно впливають на інвесторів. Тому патент є інструментом, що регулює трансфер технологій. Інтеграція України у світове співтовариство повинно набувати рис керованого державою процесу трансформації торговельного режиму на засадах СОТ [1].

Державне регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності спрямоване на вирішення наступних завдань:

- примноження науково-технічного інтелектуального потенціалу;

- забезпечення технологічної безпеки країни;

- захист національних економічних інтересів.

Для України постають актуальними такі проблеми:

1) систему ІВ необхідно розглядати як окрему сферу діяльності, що потребує впорядкування організаційних та економічних відносин;

2) для отримання наукових результатів та придбання прав на об’єкти ІВ потрібно відносно довгострокові інвестування;

3) слід вирішити проблему виробництва контрафактної продукції

4) варто налагодити механізм судового та позасудового захисту прав ІВ;

5) потрібно формувати ринок ІВ та ін.[2]

Отже, наявність у підприємства інтелектуального капіталу і його величина є необхідним і найбільш значимими характеристиками бізнесу. Особливе місце в системі стратегічних ресурсів сучасних корпорацій займають знання, результат інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації підприємств(фірмові назви), а також вироблених ними товарів і послуг (товарні знаки, знаки обслуговування, назви місць походження товарів і послуг). Факторами , що впливають на вибір стратегії управління інтелектуальними ресурсами є реальний стан соціально-політичної, економічної та правової ситуації і перспективи її розвитку; конкурентне середовище в сфері діяльності підприємств, наявність інноваційної стратегії, стратегії управління персоналом, кількісні та якісні характеристики наявних інтелектуальних активів корпорації.

Література:

1. Шваб О.В. Інтелектуальний капітал та його трансформація в інноваційний продукт // Інвестиції: практика і досвід. – 2008. - №23. – с. 15-17.

2. Тульчинська С.О. Інтелектуальна власність як основа інноваційного розвитку// Держава та регіони. – 2007. - №6. – с. 186-189.

3. Невінчаний І.С. Роль інтелектуальної власності в контексті реалізації інноваційних процесів// Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №10. – с.54-59.