Маржинальний підхід та економічна криза

Экономические науки/14. Экономическая теория

Третяк Д.В.

Харківський національний економічний університет, Україна

Маржинальний підхід та економічна криза

Сучасна економічна теорія характеризується існуванням численних шкіл, кожній з яких притаманна своя методологія. Деякі з них знаходять своє вираження в теоретичних та практичних напрацюваннях, адекватних дійсності, деякі відходять у забуття через неспроможність дати відповідь реаліям економічного життя. Часто до другої категорії економічних шкіл відносять так званий маржиналізм. Як відзначає Норман П. Беррі у своїй статті «Австрійська економічна школа: розбіжності з ортодоксією» [3, с. 81] відносно маржиналізму, найбільш виражені риси цього напрямку «захоронені» у книгах, які стали досягненням історії економічної думки. Доволі часто відзначається, що маржиналізму немає місця серед сучасних теорій і немає будь-якого теоретико-істинного та практичного значення. На наш погляд, такі твердження є необґрунтованими. Слід лише глибше та по новому придивитися до основних положень маржиналістської теорії. Саме у підґрунті, фундаменті цієї теорії можна знайти відповіді на сучасні процеси економічного життя, особливо якщо казати про Україну.

Сьогодні економіка України, ледь оговтавшись від наслідків дії кризи 90-х років, знову потерпає від кризових явищ, однак нової природи, відмінної від попередньої. Нова сутність проявляється у інших чинниках, що спричинили кризу. Якщо у середині 1990-х років спад був викликаний розпадом СРСР, порушенням виробничих зв’язків, неготовністю переходу до нових економічних реалій з боку політичної еліти та в цілому населення, то сучасна криза, як пояснюють експерти, викликана, в першу чергу, світовою фінансовою кризою, що призвела до втрати Україною експортного попиту на вітчизняну продукцію. Падіння попиту на українські товари за умови незадовільного показника економічної безпеки, вираженого через відкритість економіки, порушило економічну рівновагу, спричинивши, з одного боку, падіння виробництва, аж до його зупинки (мікрорівень) та, з іншого боку, збільшення негативного платіжного сальдо і зменшення надходжень до державного бюджету (макрорівень).

Таке бачення ситуації є виправданим та чи воно може бути єдиним? На наш погляд, вплив світової фінансової кризи є лише опосередкованим. Слід шукати першопричини, чому вітчизняна продукція втратила свою конкурентоспроможність та можливість бути реалізованою власне на національному ринку. Суттєва ж причина економічної рецесії в Україні полягає у тому, що економіка за часи своєї незалежності не була переорієнтована на нові стандарти економічної взаємодії. Залишкові принципи від попередньої, командно-адміністративної, системи у соціально-економічній та політичній площині, переросли знову у домінуючі. Один з таких принципів – принцип екстенсивного розвитку, що передбачає нарощування виробничих потужностей через кількісні, а не якісні показники. Економічне зростання України на початку ХХІ століття характеризувалося великими темпами. Однак отриманий додатковий ресурс майже не був спрямований на якісні зрушення. В результаті бюджетоутворюючі галузі, отримуючи надприбутки у позитивні роки, не перетворили їх у нові технології, нову продуктивність праці тощо. Це було необхідно для підвищення конкурентоспроможності за рахунок зменшення витратності виробництва. Саме у цьому криється серйозна проблема. Характер нашої економіки – витратний. Ми вважаємо, що під цим явищем слід розуміти існуючу практику ціноутворення, яка побудована на використанні витратних методів, та практику економічно необґрунтованого використання ресурсів, що одночасно виражає затратну природу економічної діяльності. Існуюча система характеризується відсутністю ринку досконалої конкуренції, відповідно до якої суб’єкти господарювання, користуючись монопольним положенням на ринку, здатні самовільно регулювати політику ціноутворення задля максимізації своїх вигод у вигляді прибутку без належного зменшення витрат, в тому числі і в натуральному вираженні (затрати ресурсів). У поєднанні з поширеним критерієм ефективності економіки (максимізація прибутку будь-якою ціною) породжуються негативні тенденції в економічному житті, в тому числі порушення стійкості при падінні експортного попиту (витратність виробництва – низька конкурентна перевага у ціні та якості) та попиту на внутрішньому ринку (максимізація прибутку через збільшення цін – зменшення можливостей придбання продукції).

Надійним інструментом вирішення зазначених проблем може стати запровадження протизатратного механізму. В цьому аспекті слід підкреслити, що пропонується нове бачення таких явищ, як затрати, видатки, витрати через використання маржинального підходу. Головний методологічний принцип маржиналізму – використання граничних величин, що дозволяє застосовувати диференційне числення для пояснення динамічних процесів. На цій основі професором Малаховою Н.Б. було запропоноване нове бачення виробничої функції, що у візуальному плані нагадує широковідомий графік кривих АС та МС [1]. Багато вчених вважають, що маржинальний підхід втратив свою актуальність саме через неможливість практичного застосування, тоді як Малаховою Н.Б. пропонується дієва методика побудови показників на основі цього підходу і можливість розрахунку маржинальних величин на базі реальних статистичних даних (дані бухгалтерського обліку є не що іншим як маржинальними величинами). Саме у новій трактовці виробничої функції нами було помічено один з виходів з кризових економічних процесів та важливих елементів побудови нової економічної взаємодії – запровадження протизатратного механізму (ПЗМ).

Нами пропонується таке визначення ПЗМ: протизатратний механізм – це модель, яка відображає категоріальний та математичний апарат, інститут (як правила та норми взаємодії) та система ефективного господарювання, які дозволяють сформувати економічний простір раціональної алокації (розміщення і заміщення) ресурсів та задоволення інтересів суспільства на основі задіяння процесу ціноутворення, яке б відображало суспільно необхідну вартість одиниці продукції на основі застосування маржинального підходу. Основний принцип його дії проявляється у формуванні критерію ефективності господарювання, вираженого у знаходженні балансу між інтересами економічних агентів та окремих індивідів у формі ціни на основі середніх витрат, що відображає вартість продукту.

Для розуміння принципу знаходження балансу між інтересами суб’єктів економічного життя та нового бачення маржинального підходу, необхідно звернутися до виробничої функції, висвітленої Малаховою Н.Б. Використовуючи дані про діяльність Харківського метрополітену, побудуємо графік (див. рис. 1).

Рис. 1. Тренди функцій АС та МС для Харківського метрополітену

Геометрично, саме крива середніх витрат (АС) слугує графічним відображенням протизатратного механізму, а якщо казати точніше, крива АС відображає суспільно необхідні витрати праці на основі маржинального підходу, мінімальне ж значення кривої АС відповідає оптимальній ціні в певному часовому інтервалі і є вираженням інтересів суспільства.

На основі запропонованого трактування необхідні чіткі дії державних інституцій по запровадженню ПЗМ. Пропонується трансформувати існуючу систему оподаткування. Можливим є зміна нині діючого податку на прибуток суб’єктів економічної діяльності. Базою оподаткування повинна стати сума витрат. Запровадження такого механізму забезпечить формування стимулів обмеження витрат, в тому числі і в натуральному вираженні, що сьогодні, в умовах погіршення екологічної безпеки, є актуальним. Можливим є закріплення на законодавчому рівні методики розрахунку цін на базі ПЗМ та відповідного критерію оцінки діяльності економічних агентів: , де – ціна на продукцію поточна (в нашому випадку, маємо значення 0,75 грн/пас). – ціна, розрахована за маржинальним принципом (0,593 грн/пас). Якщо приймає значення більше за одиницю (відповідно до рис. 1 маємо значення К=1,2648), то це означає дію затратного характеру господарювання. У протилежному випадку, коли К менше за одиницю, означає, що діє ПЗМ.

Запровадження ПЗМ на базі маржинального підходу допоможе у вирішенні поточної ситуації в економіці України, зокрема це проявиться у наступному:

1) законодавче закріплення інституту обмеження економічної діяльності стимулюватиме економічних агентів зменшувати витрати і здійснювати якісні зміни, що буде викликати зменшення собівартості продукції і, як наслідок, збільшення конкурентоспроможності як на зовнішньому ринку, так і на внутрішньому;

2) можливим є збільшення сукупного попиту, відповідно й ВВП, через формування оптимальної ціни на товари, яка враховуватиме як результати діяльності товаровиробників, так і інтереси соціуму.

Запровадження дієвого механізму сьогодні – у період кризи – можливо, не дасть швидкого результату, однак дозволить запобігти негативних проявів у майбутньому.

Література:

1. Малахова Н.Б. Е.Г. Либерман и исследование критерия эффективности производства / Н.Б. Малахова, Д.В. Третьяк // Економіка розвитку. – 2008. – №4(48). – С. 108-112.

2. Малахова Н.Б. Маржинальный поход в обосновании производственной функции предприятия как института / Н.Б. Малахова, А.П. Должикова // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Вып. 34-1 (138). – Донецк: ДонНТУ, 2008. – С. 221-226.

3. Панорама экономической мысли конца ХХ столетия: Пер. с англ.: В 2 т. / [Дж.Р. Арсон и др.]; Ред.: Д. Гринэуэй и др.; Пер. с англ. под ред. В.С. Автономова, С.А. Афонцева. – СПб.: Экономическая школа и др., 2002. – Т.1. – 668 с.