Тріска Н.І., Лупой Л.Б., Круглянко А.В.

Буковинська державна фінансова академія

Управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств

Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і має свою інфраструктуру. Його здійснюють на державному та міждержавному рівнях, у регіональних і галузевих сферах, місцевих (муніципальних) формуваннях. Всі учасники мають свої цілі і формують організаційні структури для їх досягнення. Інноваційна активність великих і дрібних організацій різниться, що зумовлено різною стратегією їхньої діяльності. Звідси й множинність організаційних форм інноваційної діяльності: від бізнес-інкубаторів, які допомагають реалізувати підприємницькі проекти на початковій стадії існування фірми, до стратегічних альянсів, покликаних реалізовувати складні інноваційні проекти, в тому числі міжнародного рівня.

Інноваційна інфраструктура забезпечує організаційну, правову та економічну підтримку інноваційної діяльності на різних рівнях і в різних формах.

Складовими інноваційної інфраструктури є фінансово-кредитні установи, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), технопарки (технологічні парки, інноваційні парки), інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві), інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), консалтингові фірми, компанії тощо [1, 221].

Отже, сфера управління інноваційною діяльністю охоплює велику кількість організацій, які включаються в інноваційний процес на різних його стадіях і виконують певні функції: генерування нових ідей, формування концепції новації, її матеріалізація у певному продукті, розроблення практичних способів її використання, виробництво новинки і виведення її на ринок.

Слід зазначити, що управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств - це процес здійснення ретельно продуманої інтегрованої політики щодо розвитку інноваційного потенціалу та ініціювання науково-технічних можливостей, спрямованих на ефективну реалізацію інноваційних стратегій і більш повне задоволення потреб покупців.

Зважаючи на специфічність об'єкта управління (управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств), для ефективної діяльності та нарощування саме інноваційного потенціалу необхідно використати кластерний механізм управління.

Інноваційний кластерний механізм характеризується як індустріальний комплекс на базі концентрації мереж виробників, постачальників і споживачів, пов'язаних інноваційним технологічним ланцюжком, який розвиває наявний інноваційний потенціал підприємства.

Об'єднання конкурентних потенціалів підприємств в інноваційний кластер дозволить підприємствам поглиблювати спеціалізацію виробництва та забезпечувати економію внутрішніх витрат, використовуючи зовнішні коопераційні постачання з боку інших підприємств, які входять до тієї ж мережі, відмовляючись від власного, більшого кошту внутрішньофірмового виробництва.

Інноваційний кластер, який є специфічною формою організації взаємодії підприємств, характеризується такими особливостями:

1) специфічна система цінностей;

2) нетривіальна система організаційно-керівних відносин;

3) комплекс переваг, що робить інноваційно-кластерний механізм взаємодії у багатьох випадках більш привабливим, ніж інші організаційно-правові форми управління інноваційним потенціалом [2,107].

Потреба у прискореному створенні в Україні інноваційних кластерних систем зумовлюється, передусім, особливістю сучасного механізму формування конкурентоспроможності підприємств на вітчизняному та міжнародному ринках. Він базується переважно на генерації і нарощуванні інноваційного потенціалу, який, у свою чергу, створює основу для розвитку сукупності науково-технологічних, виробничих і маркетингових ланцюгів зі створення нових продуктів і технологічних процесів із визначеними параметрами.

Різноманіття економічних, науково-технологічних, географічних та інших чинників зумовлює відсутність єдиної універсальної моделі формування інноваційних кластерних систем і їхньої конкретної форми.

Формування інноваційних кластерів в Україні доцільно здійснювати на регіональній основі, тобто у регіонах, де наявна велика географічна концентрація взаємопов'язаних галузей і виробництв. Це сприятиме управлінню розвитком наявного інноваційного потенціалу кластера. Інший шлях створення інноваційних кластериих систем пов'язаний із наданням основним економічним регіонам, містам або агломератам статусу особливих економічних зон із пільговим оподаткуванням іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток державних промислових інноваційних кластерів.

Формування ринкових відносин в інноваційній сфері передбачає існування різних організаційних форм, які відрізняються масштабами інноваційної діяльності і її змістом, проте найбільш ефективним для управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств є створення нової організаційно-правової форми управління розвитком інноваційного потенціалу, що стане основою конкурентоспроможності підприємств.

Отже, інноваційна кластерна система володіє безсумнівними перевагами, особливо в галузях, пов'язаних із формуванням нових знань, НДДКР та ноу-хау. Об'єднання ресурсів та інноваційних потенціалів, довгострокова взаємодія і співробітництво підприємств, які постійно відновлюються, розвиток їх взаємної довіри набагато швидше і з більшою ймовірністю призводить до сумісної генерації нововведень, причому вартість відкриття останніх обходиться дешевше, а швидкість їх генерації підвищується.

Список використаних джерел:

1. Ганущак Л.Ь. Дослідження організаційно правових форм управління інноваційним потенціалом підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 10. - С. 217 - 226.

2. Уманців Ю.М. Підприємство і необхідність управління його діяльністю // Фінанси України. - 2008. - № 4. - С. 104 - 117.