Коротун Л.М.

Сумський державний університет

поточний контроль, як метод активізації

викладацької діяльності

Контроль знань за допомогою проведення екзаменаційної сесії передбачає необхідність тривалого періоду нагромадження знань і викладання їх екзаменатору протягом короткого часу. Зі збільшенням матеріалу, який вивчається і періоду його вивчення така форма контролю має очевидні недоліки, зокрема допускає поверхневе викладання матеріалу, опитуються певні розділи. Часто перевіряються не творча здібність використання набутих знань, а вміння запам’ятовувати, поновити почуте. Існуючі форми іспитів більш сприяють розвиткові зорової, а не аналітичної пам’яті. Тому дуже часто студент, який успішно склав іспити і навіть успішно закінчив інститут, не готовий до самостійної, індивідуальної роботи, не є професіоналом у своїй галузі.

У системі поточного контролю також є недоліки, проте їй непритаманні недоліки, перелічені вище, і вона відповідає інтенсифікації навчального процесу. До її основних переваг можна віднести: необхідність систематичної самостійної роботи студентів, можливість своєчасного виявлення нерозуміння матеріалу, недоліків методичного опрацювання матеріалу, з’ясування недосконалості навчальних програм, виявлення здібностей студента і відповідність його знань обраній спеціальності на більш ранніх стадіях навчання на ній та ін.

Розвитком поточного контролю можна вважати впровадження кредитно-модульної системи, за якої кілька разів за семестр (1 – 3 рази) підводять підсумки за всіма формами навчання з усіх предметів. Дворічний досвід використання такого контролю в курсі «Нарисна геометрія, інженерна та комп’ютерна графіка» показав, що самостійна робота студентів здебільшого стала ритмічною, вперше за багато років припинились масові відставання у виконаннях обов’язкових домашніх та індивідуальних завдань, знання студентів об’єктивно стало глибшим.

Незважаючи на явні переваги поточний контроль не набув широкого використання. Причини цього різні, в тому числі, значне збільшення обсягу навантаження викладачів, особливо лекторів. Витрати на поточний контроль, зроблений лектором, збільшаться у 3–4 рази. Передбачається серйозна робота з удосконалення навчальних планів і програм, яка дасть змогу широко застосовувати поточний контроль. Нову форму контролю не слід розглядати як зміну ритуалу. Виникає потреба у зміні змісту питань, формі і режимів контролю. Отже, за короткий період викладання частини курсу (5 тижнів) важко скласти велику кількість запитань для студентів так, щоб запобігти їх частому повторенню. Залежно від кількості студентів у потоці доводиться вишукувати різні форми контролю, в тому числі й особисту бесіду лектора з кожним студентом. Отже, організація поточного контролю особливо вимагає розв’язання старих запитань: Що запитувати? Як запитувати?

Отже, що запитати? В існуючих навчальних програмах курсів прийнято виділяти розділи – «вміти, знати, мати уявлення». Основний зміст контролю передбачає перевірку вміння і знань. Кожен лектор з урахуванням своїх індивідуальних особливостей може запропонувати свій зміст питань.

Зміст контролю вимагає не тільки зміни методики викладання курсу, а й нових форм організації контролю викладачів і студентів. Виникає потреба в організації форм тісного зв’язку усіх викладачів, які проводять різноманітні заняття з одного курсу. При цьому обговорюються конкретні задачі, методи розв’язання їх, окремі прийоми, творчі можливості студентів. Студенти змушені були приділяти особливу увагу самостійній роботі, тобто для такого контролю лекційного матеріалу не вистачало. Був розроблений робочий зошит з нарисної геометрії, в якому зібрані задачі з усіх розділів курсу, що сприяло активізації самостійної роботи студентів.

Тепер про те, як запитувати? Розв’язання цього питання цілком залежить від викладачів. Проте які б не використовувалися форми контролю, основною має бути особиста бесіда викладача зі студентом. У викладачів, які проводять практичні заняття, у цьому проблем не виникає. Особливе навантаження у лектора, що проводить заняття з потоком студентів. Вимоги щодо вибору форми контролю такі: лектор повинен протягом двох годин проконтролювати знання групи студентів (середня кількість студентів у групі 25 чоловік). За темою контролю кожен студент повинен розв’язати декілька задач, а час який залишається, відводиться для усного опитування. Опитування проводиться в присутності всіх студентів групи. Отже, друга частина контролю (усна) схожа на творчу дискусію. Після співбесіди студент одержує відповідну сумарну оцінку.

Впровадження поточного контролю вимагає значних досліджень, методичних розробок, експериментальних перевірок. У кожного з викладачів, що займаються цим будуть свої прийоми і методи. Однак, слід зазначити основне:

1. Поточна форма контролю має свої особливості и вимагає введення пристосованих до неї форм організації навчального процесу. Слід уникати взаємодії двох форм контролю (поточної та існуючої екзаменаційної сесії) як взаємно виключаючи і таких, які шкодять один одному. Можливість наступного перескладання іспитів наперед визначає відношення до поточного контролю. З іншого боку, якщо студент, який систематично не навчається, то він практично не зможе повторно скласти іспит з обсягу знань, нагромаджених у процесі поточного контролю;

2. Проведення поточного контролю вимагає його методичного погодження з усіма видами навчання з даного курсу. При цьому треба концентрувати увагу на розділах курсів, які визначають поняття «вміння» та «знання та зменшити викладання другорядних питань, які не контролюються;

3. Само організуються форми взаємодії викладачів, які спільно беруть участь у навчанні студентів з даної дисципліни;

4. Відпадає потреба переконувати студентів у важливості самостійної роботи, оскільки ця форма практично залишається єдиною, яка відповідає вимогам поточного контролю. При цьому самостійна робота набуває планового характеру;

5. Кафедри повинні вирішати питання про своєчасне видання літератури, потрібної для самостійної роботи студентів.