Сучасна українська бюрократия: основні риси

Радей А.С.

В дослідженні феномену бюрократії існують два класичних, принципово різних протилежних підходи – М. Вебера і К. Маркса.

Праця видатного німецького соціолога Макса Вебера «Господарство і суспільство», в якій автор дослідив це суспільне явище, і сьогодні залишається відправною точкою вивчення адміністративно-державного управління. Вебер вважав бюрократію формою правління, відмінною від демократії, авторитаризму чи тоталітаризму. Вчений наголошував на її прогресивних якостях, що дозволяють значно раціоналізувати процес управління і підвищити ефективність організації. Це досягається завдяки спеціалізації чиновництва та їх професійної компетентності. Перевага бюрократії над іншими формами управління досягається завдяки тому, що вона є носієм спеціальних знань, необхідних для функціонування організації, які в ході постійної практики удосконалюються і розвиваються. На думку Вебера, притаманні бюрократії безособистісність, раціональність, сувора регламентованість та обмеженість відповідальності є ідеалом будь-якої організації. У веберівському розумінні бюрократія – це максимальна раціоналізація колективної управлінської діяльності, що забезпечує утвердження оптимального державного устрою та структуризації суспільства.

Погляди на бюрократію К. Маркса визначалися, передусім, його негативним ставленням до держави, яка була, згідно з його вченням, інструментом підкорення в класовій боротьбі. Бюрократія ж трактувалася як «абсолютне зло». Бюрократичне чиновництво в роботах мислителя наділялося такими якостями, як підміна суспільного інтересу приватними інтересами влади і конкретного чиновника, ворожість інтересів бюрократії як особливого соціального прошарку суспільним інтересам, присвоєння держави чиновництвом.

Бюрократія утворює особливу корпорацію, замкнуте суспільство в державі. В основі бюрократії лежить зумовлене бюрократичними інтересами прагнення верхів підкорити функціонування держави зміцненню й збереженню свого пануючого привілейованого становища. Звідси, відбувається ототожнення державного інтересу з приватним, тобто чиновники перетворюються в бюрократів, для яких мета держави підмінюється їхньою особистою.

Таку модель бюрократії, за прізвищем свого засновника, науковцями прийнято називати «марксистською». Хоча, на нашу думку, явище описане К. Марксом більш відповідає такому сучасному філософському терміну як «бюрократизм».

Постмарксистський та поствеберівський період у політичній думці пов’язаний з розробкою „реалістичної” моделі бюрократії, в межах якої здійснювався пошук „природної” бюрократичної моделі. Представниками цієї теорії є: Р. Мертон, А.Гоулднер, Ф.Селзник, П.Блау, М.Кроз’є, Р.Майкелсон, Л.Мізес, Р.Міхельс, Л.Пітер та інші. Ці вчені в своїх дослідженнях діяльності бюрократії більше уваги приділяють її дисфункціональній складовій.

В існуванні і функціонуванні сучасної української бюрократії простежується поєднання і Марксових і Веберівських рис. Професійна компетентність, спеціалізація і високий фаховий рівень сучасного управлінця «органічно» поєднується з використанням службового становища для власного збагачення, створенням для себе особливого, привілейованого статусу. Державна влада, ресурси держави, бюджетні кошти використовуються як власні. Дійсно, відбувається «присвоєння держави чиновництвом».

Сучасна українська бюрократія виникла на уламках радянської номенклатурної системи і увібрала в себе багато рис тоталітарного суспільства. Це стосується, в першу чергу, методів керівництва та управління, прийняття рішень, використання державних ресурсів.

Стрімкі суспільно-політичні зміни початку 90-х років ХХ сторіччя призвели до появи суверенної держави України. Незалежність від цетру, відсутність монополії комуністичної партії на ідеологію та регламентацію всіх сфер суспільного життя змусили стару бюрократію шукати нові форми існування. І хоча партноменклатура була достатньо потужною і зберігала панівне становище в органах державної влади, найбільш активна її частина почала освоювати нові і достатньо привабливі форми діяльності, насамперед бізнес і партійне будівництво. Не виникає сумніву, що нові капіталістичні відносини були опановані і принесли дивіденди в першу чергу представникам державної бюрократії, що вчасно зорієнтувалися в умовах первинного накопичення капіталу.

Українські політичні партії також породжують власну, внутрішньопартійну бюрократію. Тенденції до бюрократизації комуністичної партії відзначав іще на початку 30-х років Л. Троцький. Він писав: "Партія живе на два поверхи: у верхньому вирішують, а в нижньому тільки довідуються про рішення". Цікавий факт – і в одержавленій, тоталітарній партії Радянського Союзу, і в багаточисельних партіях України така двоповерхова модель зберігається. Передусім це стосується потужних, чисельних парламентських партій.

На сучасному, перехідному етапі України поєднання різних елементів авторитаризму, бюрократизму і нових капіталістичних структур призвели до виникнення такої специфічної моделі державного управління як бюрократично-фінансова. Їй притаманні: злиття інтересів великих фінансово-промислових груп з державною бюрократією при певному домінуванні останньої; зменшенням впливу інститутів громадянського суспільства; обмеженням впливу електорату на депутатський корпус і як наслідок – соціальна апатія і незадоволення владою більшості громадян. Ці загрозливі тенденції призводять до соціальної напруженості і можуть спровокувати серйозні протистояння між державою і суспільством.