Базалицька Інна Володимирівна

Національний університет державної податкової служби України

Інститут покарання в кримінальному праві України

Протягом тривалого часу в Україні спостерігається криза законодавства, що регламентує практику призначення і застосування покарання. Вона полягає у довготривалій консервативності наукових поглядів на покарання і окремі його види, які відображаються у вузькому, догматичному кримінально-правовому підході, абсолютизації позбавлення волі, як окремого і основного виду покарання, який не тільки ізолює засуджену особу, але й виправляє (перевиховує) її, попереджує злочини і є „ефективним” засобом боротьби зі злочинністю, сприяє її „викоріненню”.

Актуальністю теми є те, що в теорії кримінального права визначення покарання є однією із центральних проблем, що детально досліджена в юридичній літературі. Теоретичні проблеми кримінальних покарань є предметом досліджень і вітчизняних, і зарубіжних учених. Серед них можна виділити, зокрема, такі проблеми: покарання як мінливий кримінально-правовий інститут; визначення поняття покарання та система покарань; соціальної зумовленості кримінальних покарань; досліджень функцій, ролі, значення покарання; вирішення питання про організацію покарання; формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання; соціально-правові проблеми застосування позбавлення волі

Покарання у будь-якій суспільній формації, по суті, було засобом охорони суспільства від злочинних посягань. У процесі історичного розвитку змінюється сутність покарання і його зміст. Оскільки покарання – історично мінливий кримінально-правовий інститут, то в процесі історичного розвитку він також розвивався і змінювався, відповідаючи певному суспільному ладу, поглядам та інтересам основних соціальних груп суспільства.

Незважаючи на чималу кількість праць, присвячених проблемі соціальної зумовленості кримінальних покарань, вона поки що залишається не повністю розкритою і до кінця не розробленою. Однією з основних причин цього є, з одного боку, безмежні й практично невичерпні можливості в пізнанні оточуючого нас світу, з іншого боку – те, що кожний історичний період, кожне покоління висуває свої вимоги, демонструє свій власний погляд на досліджувані питання та найбільш ймовірні шляхи, способи й методи їх вирішення, використовуючи і воднораз заперечуючи досвід, накопичений попередньою епохою, поколінням.

Для розкриття механізму соціальної зумовленості системи кримінальних покарань потрібен більш точний і досконалий науково-дослідний інструментар, ніж просто візуальне порівняння та аналіз видимих розбіжностей багатофакторних явищ і процесів, які, як правило, дуже важко чи майже неможливо з достатньою глибиною уявити собі, тим більше проаналізувати.

Дослідження покарання має охоплювати дослідження тих реальних функцій, які воно виконувало протягом людської історії. Встановивши основні властивості покарання, роль, яку виконувало покарання в різні історичні періоди в різних правових системах, можна зрозуміти його сутність і поставити завдання, які воно здатне вирішувати, та відкинути ті завдання, виконати які покарання не здатне без зміни самої його сутності.

Вирішення питання про організацію покарання залежить не лише від побудови самої системи покарань, а головним чином від того, за яких умов державного життя, духовних і матеріальних сил держави і народу здійснюється організація каральної діяльності та під впливом яких факторів перебуває державна влада, що організує і проводить таку діяльність.

Основною тенденцією боротьби зі злочинністю, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, спаду виробництва, зниження життєвого рівня людей, має бути, з одного боку, більш жорстка каральна діяльність щодо насильницької злочинності, тяжких і особливо тяжких злочинів з боку мафіозних і корумпованих злочинців, а з іншого — пом'якшення покарання щодо злочинів невеликої тяжкості.

Визначення поняття системи покарань не є ідеальним. Робилось чимало спроб його вдосконалення вченими та практиками.

Очевидно, що склад покарання дозволяє на якісно новому рівні досить повно, всебічно й глибоко за допомогою об'єктивних і суб'єктивних ознак описати як конкретне покарання, так і їх групу, чи множину. Введення поняття складу покарання дозволяє вирішити інше завдання, яке було сформульоване у зв'язку з реформуванням визначення системи кримінальних покарань як системи і полягало у тому, що треба було досить повно охарактеризувати й схематично описати кожен елемент системи кримінальних покарань і всіх їх у цілому.

Можна припустити, що в основі багатьох непорозумінь, які дають підстави для критики, а також недостатнього взаєморозуміння між різними авторами, нерідко лежать розбіжності у використанні ними понятійно-категорійного апарату та його тлумаченні. Інакше кажучи, на практиці, у літературних джерелах частими є випадки, коли автори розмовляють «різними» мовами, навіть тоді, коли вживають одні й ті самі слова та словосполучення, надаючи їм свого власного змісту та значення, або використовуючи розмовно-побутове тлумачення цих слів, яке, на жаль, не завжди співпадає з науковим і не є загальновживаним у літературі.

Таким чином, в теорії кримінального права визначення покарання є однією із центральних проблем, що детально досліджена в юридичній літературі.

Література

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004.

2. Лятухін Р.С. Функції кримінального покарання та способи їх реалізації // Підприємництво, господарство, право. – 2006. - № 8.

3. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001.