Право/10.Господарське право

Студентка Семенцова І. М.

Національний університет державної податкової служби, Україна

Боротьба з корупцією в сфері господарської діяльності: організаційно-правові засади

Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності державних органів щодо забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Особливої гостроти набула проблема боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, які створюють серйозну загрозу формуванню України як демократичної, незалежної та соціальної держави.

Корупція є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою справою. Це повною мірою стосується й України, для якої корупція стала чинником, що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу нашої держави. Корупція негативно впливає на різні сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини. Вона є однією з основних перешкод побудови демократичної, правової, соціальної держави України, утвердження і реалізації принципу верховенства права. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються, на жаль, на норму поведінки.

Останнім часом в Україні для протидії корупції зроблено чимало – прийнято спеціальний антикорупційний закон та ряд інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, запроваджено систематичне здійснення на найвищому рівні за участю керівників правоохоронних та інших державних органів організаційних заходів, присвячених питаннями протидії корупції тощо.

Особливості корупційних процесів та антикорупційної діяльності в Україні – це цілий комплекс питань, які потребують свого невідкладного дослідження і вирішення. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності і чинники розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини того, чому антикорупційна діяльність є неефективною.

Правовий термін “корупція” визначається як незаконне прийняття майнових та немайнових послуг, благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що відповідно до закону прирівнюються до них, з використанням свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб шляхом незаконного надання їм фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб цих благ, послуг та переваг з метою отримання від осіб, уповноважених на виконання державних функцій, або осіб, що прирівнюються до них, певних привілеїв.

Виходячи з визначення “корупції”, до її основних ознак можна віднести наступне:

– корупційна діяльність може здійснюватися як особами, уповноваженими на здійснення функцій держави та і іншими особами, прирівняними до них (наприклад, керівники відповідних державних підприємств), так і фізичними особами та уповноваженими представниками юридичних осіб;

– корупційна діяльність пов’язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам, прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам благ, пільг та інших переваг;

– спеціальною метою корупційної діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг як для себе так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами.

Аналізуючи склад корупційного правопорушення, доходимо висновку, що об'єктом протиправного посягання є суспільні відносини, які існують між державою та наділеною нею владними повноваженнями особою, яка здійснює на основі цих повноважень управління в державі. Ґрунтуючись на цьому, стверджуємо, що об'єктом корупційних правопорушень є суспільні відносини з приводу встановленого порядку управління в державі.

Об’єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризується дією чи бездіяльністю (прикладом бездіяльності може бути не складення протоколу про вчинення корупційного діяння). Аналізуючи положення Закону України „Про боротьбу з корупцією”, робимо висновок, що всі корупційні правопорушення в розумінні цього Закону слід поділити на дві групи: 1) самі корупційні діяння, які передбаченні статтею 1 Закону України „Про боротьбу з корупцією”; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією (відповідно статті 5, 6, 10, 11 вищевказаного Закону).

Аналізуючи Закон України “Про боротьбу з корупцією” та чинне законодавство України, можна стверджувати, що воно не тільки не визначає поняття суб’єкта корупції та корупційних діянь, але й не дає повного переліку осіб, які належать до категорії державних службовців, та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що значною мірою негативно впливає на стан боротьби з корупцією в Україні. У зв'язку з цим запропоновано свою класифікацію суб'єктів корупційного правопорушення. До яких належать:

– працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ, митної служби;

– військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби);

– судді, народні та присяжні засідателі;

– посадові особи контролюючих та наглядових органів (державної податкової служби України, державної Контрольно-ревізійної служби України);

– всі інші державні службовці, які не підпадають під наведені категорії;

– керівники та головні бухгалтери банків, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності;

– особи, які постійно чи тимчасово виконують державні функції на громадських засадах: посадові особи виборчих комісій;

– громадяни, зареєстровані у встановленому законом порядку кандидатами у Президенти України, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад, на посаду сільського, селищного, міського голови;

– посадові особи органів місцевого самоврядування;

– уповноважені представники офіційно зареєстрованих юридичних осіб та фізичні особи, які незаконно надають переліченим вище особам блага, пільги та переваги.

У процесі проведення розмежування між корупційним діянням як адміністративним проступком та як злочином, доходимо висновку, що основна відмінність корупційного правопорушення як адміністративного проступку та такого корупційного діяння, як хабарництво, полягає в тому, що для визначення діяння корупційним проступком достатньо того, що особа, яка уповноважена на виконання функцій держави, незаконно отримує в зв’язку з виконанням таких функцій матеріальні блага, послуги, пільги, тобто має місце прийняття даними особами матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру, то для хабарництва дана ознака не є основною для визначення діяння кримінально-карним злочином.

Розглядаючи думки науковців щодо класифікації заходів боротьби з корупцією в України, автор доходить висновку, що всі заходи боротьби необхідно розмежувати на дві групи:

- заходи адміністративного примусу. До яких в свою чергу належать заходи адміністративного попередження, припинення та адміністративної відповідальності; дана група заходів полягає у конкретних заходах примусу органів, які покликані вести боротьбу з корупцією згідно з чинним законодавством України;

- організаційно-правові заходи боротьби з корупцією полягають у прийнятті органами виконавчої влади нормативно-правових актів, які спрямовані на врегулювання відносин боротьби з корупцією, вдосконаленні вже діючих актів та в практичних діях державних органів щодо створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції через усунення причин та умов виникнення корупції в Україні.

Досліджуючи питання організаційних заходів боротьби з корупцією, автор доходить висновку, що перед тим, як визначати організаційні заходи боротьби з корупцією, необхідно визначитись з передумовами та причинами корупції в Україні. Оскільки організаційні заходи в першу чергу повинні бути спрямовані на усунення таких причин та передумов.

Передумови виникнення корупції пропонується розділяти на наступні групи:

1) передумови загальної групи, тобто передумови, які властиві усім державам світу;

2) передумови, які властиві певним країнам залежно від їх соціального, економічного та політичного рівня розвитку;

3) передумови, які властиві Україні: у свою чергу ця група поділяється на:

3.1.) історичні передумови, 3.2.) передумови, які виникли після проголошення незалежності України та пов’язані з переходом України від тоталітарної до демократичної системи.

Розкриваючи систему організаційно-правових заходів, автор відзначає, що основним організаційно-правовим заходом, який впливає на боротьбу з корупцією як адміністративним правопорушенням, є створення дієвої системи органів боротьби з нею. Пропонується створення єдиного центрального органу виконавчої влади боротьби з корупцією, якому будуть підпорядковані інші органи. Тобто такі органи, як спеціальні підрозділи СБУ, МВС, органи податкової служби та прокуратури і Військової служби правопорядку, будуть мати подвійне підпорядкування: відповідним органам вищестоящого рівня – Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки України, Генеральній прокуратурі, Міністерству оборони, Податковій адміністрації, а з питань боротьби з корупцією – Національному бюро розслідувань. І в такому випадку працівник податкової міліції, наприклад, складаючи протокол про корупційне правопорушення стосовно керівника податкової інспекції, де він працює, не буде знаходитись у службовому підпорядкуванні, а отже, не буде боятись застосування службового впливу.

Підсумовуючи своє дослідження, автор доходить висновку, що боротьба з корупцією повинна провадитись поетапно.

Перший етап повинен полягати у визначенні передумов та причин, що сприяють виникненню та процвітанню корупції в Україні.

Другим етапом повинно стати розроблення загальнонаціональної стратегії та тактики боротьби з корупцією. І вже тільки після визначення цих основних категорій необхідно запроваджувати конкретні заходи боротьби з корупцією в Україні, які повинні базуватися на принципі рівноваги між врегулюванням вищевказаних проблем на нормативному рівні та втіленні в життя конкретних практичних заходів.

Література:

1. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності : кримінально – правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.

2. Камлик М.І, Немержицький Є.В. Корупція в Україні. - К.: Знання, 1998. – 184с.

3. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Монографія. – К.: Юридична думка, 2004. – 400 с.

4. Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України „Про боротьбу з корупцією”. За ред. М.І.Мельника. – К.: Атіка, 2003 – 320 с.

5. Мельник М. Корупція як соціальне явище // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №1. – С.63-68.

6. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

7. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №34. – Ст. 266.