Економічні науки/3. Фінансові відносини

Пахода С. С.

ПВНЗ «Європейський університет»

Зарубіжний досвід функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення

Одним з найбільш важливих напрямів соціально-економічної політики держави є реформування пенсійної системи і забезпечення стабільності її функціонування. В країнах з розвиненою економікою процеси реформування системи пенсійного забезпечення, які розпочались в ХХ сторіччі, відбуваються через заміщення солідарної системи пенсійного забезпечення накопичувальною. Більшість країн обрали шлях реформування пенсійної системи за одним з таких напрямів: збереження державної розподільної системи в більш удосконаленому вигляді з одночасним стимулюванням розвитку добровільних приватних пенсійних програм; упровадження багаторівневої розподільної та накопичувальної пенсійної схеми, фінансування з різних джерел; перехід до повного впровадження накопичувальної системи. У країнах із ринковою економікою поширені три основні інститути пенсійного забезпечення: державна соціальна допомога, обов’язкове державне страхування та добровільне пенсійне страхування. Поєднання цих складових дозволяє створювати різноманітні комбінації моделей пенсійних систем.

Підвищення частки населення пенсійного віку, зростання пенсійних виплат призводить до підвищення соціального навантаження на державний бюджет та створює соціально-економічні проблеми багатьох країн. Згідно соціально-демографічній статистиці, в період з 2015-го по 2030 рр. пенсійного віку досягнуть люди післявоєнного покоління, на яке припав бум народжуваності. Крім того, проявляються загальноєвропейські тенденції зниження народжуваності і збільшення тривалості життя. Якщо сьогодні особи старше 65 років становлять 16% населення Європи, то згідно з останнім демографічним прогнозом ООН [1], до 2030 р. їх частка зросте приблизно до 25%, а до 2050 р. – до 28%. В даний час в Європі на одну людину старше 65 років припадає більше 4 чоловік працездатного віку. До 2050 р. цей показник скоротиться до 2,4 особи у Великобританії і до 2,3 – у Франції. Найбільшу небезпеку демографічні проблеми представляють для Німеччини та Італії. У цих країнах, за оцінками експертів ООН, до 2050 р. на одного пенсіонера будуть припадати, відповідно, 2 і 1,5 людини працездатного віку [1]. У зв’язку з цим поряд із державними пенсійними фондами з’являються недержавні, які протягом тривалого часу успішно функціонують у зарубіжних країнах.

Система недержавного пенсійного страхування країн із розвиненою економікою складає основу пенсійних доходів населення. Як свідчить світовий досвід, недержавні пенсійні фонди відіграють значну роль також з точки зору забезпечення стійкого функціонування фінансових ринків. Зростання активів інституційних інвесторів сприяє збільшенню пропозиції довгострокових коштів та заміні ними короткострокових джерел, крім того, знижуються ринкові ризики інвестування. Кошти недержавних пенсійних фондів мають здатність підвищувати стабільність фінансових ринків та знижувати рівень їх чутливості до впливу зовнішніх чинників.

У країнах із розвиненими фінансовими ринками обсяг активів недержавних фондів з орієнтацією на приватних вкладників складає 10-20% ВВП, а частка домогосподарств із заощадженнями у і різних формах колективного інвестування – 50%. Динаміка розвитку недержавних пенсійних фондів за останні 15 років свідчить, що вартість активів недержавних пенсійних фондів збільшилась з 3,8 трлн. дол. до 18 трлн. дол. США, або майже в 5 разів. Їх частка в активах інституціональних інвесторів зросла за цей час до 30,2%. Такий стан розвитку недержавних пенсійних фондів дозволяє розвинутим країнам інвестувати в національну економіку величезні фінансові ресурси, які забезпечують конкурентоспроможність їх виробничо-економічних систем.

Так, пенсійна система Великобританії складається з трьох рівнів: система державного страхування, система професійних пенсій, система персональних пенсійних планів і пенсій. Пенсійна система Німеччини має в своїй основі трирівневу модель: державне обов’язкове пенсійне страхування, виробниче пенсійне страхування (добровільна справа керівників фірм і підприємств) та приватне страхування. Пенсійна система Швейцарії складається з державного, трудового та особистого пенсійного страхування. Пенсійна система Швеції складається з трьох рівнів – розподільчого, накопичувального і добровільного.

В чилійській системі всі особи, які розпочинають трудову діяльність, отримують пенсію у повному обсязі із загальнообов’язкової накопичувальної системи. В 1981 р. особи, що вже працювали на той час, мали вибір залишитись в реформованій солідарній системі або вступити до нової системи. Заохочувальні засоби на користь нової системи були запроваджені урядом. Він також надав гарантію мінімальної пенсії у разі, коли розміри пенсій у новій системі виявляться низькими. Учасники старої системи отримали облігації, які підлягали погашенню при виході на пенсію в залік їх пенсій, на які вони мали право за старою системою. Першочерговим наслідком введення в дію цієї системи є те, що з часом всі пенсії будуть сплачуватись з приватної пенсійної системи, а солідарна система, яка до цього існувала, повністю зникне .

Заслуговує на увагу досвід пенсійних реформ країн Латинської Америки, яка пережила «пенсійну революцію». Існує одна характерна риса, яка зумовлює латиноамериканських підхід як унікальний: введення важливого другого рівня у пенсійну систему, який базується на внесках на індивідуальних рахунках у пенсійних фондах. Ці кошти інвестуються на фінансових ринках та знаходяться на керуванні приватних компаній. Вважаємо, що всі країни Латинської Америки при проведенні пенсійних реформ наслідують чилійську модель. В латиноамериканських пенсійних системах присутній великий рівень різноманітності. У країнах Латинської Америки загальнообов’язкова накопичувальна система є принаймні пропозицією на вибір для осіб, які розпочинають трудову діяльність, і деяких груп працівників. На цьому і закінчується подібність. Громадяни, які вже беруть участь в пенсійній системі, мають право вибору залишитись в старій солідарній системі або приєднатись до нової системи, яка містить у собі реформований солідарний компонент. Особи, що розпочинають трудову діяльність, автоматично стають учасниками реформованої солідарної системи. Кожний новий учасник цієї системи має право вибрати загальнообов'язкову накопичувальну систему або додаткову пенсію з солідарної системи. Рішення про це він повинен прийняти під час вступу до системи. Деякі елементи болівійської пенсійної системи є навіть радикальнішими, ніж чилійської. Пенсійна система Болівії має ще дві цікаві риси. Вибір приватних пенсійних фондів здійснюється на основі тендеру, який проводить держава. Сьогодні в країні функціонують лише два фонди, з яких учасники мають вибрати один. Інша відмінність даної системи – це використання надходжень від приватизації для забезпечення через приватні фонди додаткових пенсій для осіб, які вже мають трудовий стаж [2]. Отже, програми пенсійної реформи в країнах Латинської Америки значно відрізняються одна від одної (а також від інших регіонів світу). Деякі з них, такі як: Аргентина і Уругвай, головним чином залишили в дії солідарні системи. Інші, Болівія і Чилі, перейшли головним чином до приватних пенсійних систем. Середню позицію займають Перу і Колумбія, оскільки вони дають працівникам можливість залишитись в солідарній системі або вступити до накопичувальної.

Відмінністю пенсійної системи Франції є обов’язковість усього приватного сектору економіки та нефондованість при акумуляції та розподілі коштів, при тому, що система додаткового пенсійного страхування на рівні держави має власні резерви, що розподіляються та використовуються у встановленому порядку. Така система забезпечує гнучкість у сфері збереження права на отримання пенсії на весь час роботи, що дозволяє полегшити процес зміни робочого місця, в умовах, що не притаманні для більшості зарубіжних країн. У Канаді на підприємствах передбачені колективні пенсійні плани, за якими страхування відбувається за рахунок внесків працівників та роботодавців. Умови для залучення в інвестиційний процес «довгих» грошей створюються завдяки накопичувальній системі формування резервів, що забезпечує високий рівень соціального захисту та суттєвий приріст заощаджень. У Австрії, Швейцарії пенсійні системи, які фінансуються роботодавцями, є обов’язковими [3]. За даними [3] спостерігається вражаюча динаміка зростання активів глобальних пенсійних фондів. При цьому, частка трьох – США, Великобританії та Японії – становить понад 80% станом на 2013 р. Це пов’язано з тим, що дані країни найбільше здійснили перехід до накопичувальної системи пенсійного страхування. Розвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Південно-східної Азії почали реформаційний процес на фоні макроекономічної стабільності та економічного зростання. Країни з перехідною економікою, зокрема, Східної Європи не мали таких умов і здебільшого реформування розпочалося за економічної кризи.

Таким чином, порівняно з іншими країнами світу Україна значно відстає від світових темпів розвитку пенсійної системи. В нашій країні тільки починають створюватися нові інститути з великим інвестиційним потенціалом, які здатні суттєво прискорити не лише розвиток фінансового ринку України, а й реального сектора економіки. Це дозволяє в межах пенсійної системи нагромаджувати значні обсяги інвестиційних ресурсів та відповідно створювати передумови для довгострокового економічного зростання.

Література:

1. Електронна система оприлюднення інформації про діяльність недержавних пенсійних фондів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nfp.gov.ua

2. Juan Yermo. Revised Taxonomy For Pension Plans, Pension Funds And Pension Entities. // OECD. - 2010. Режим доступу: http: // Www.Oecd.org/Dataoecd/34/23/2488707. Pdf

3. Пенсия в разных странах мира. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.npfalmaz.ru/news/3-news/201-pensia-analiz.html

4. Пенсійна реформа в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pension.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=blogcategory&id=25&Itemid=109