История / 3. История науки и техники

Фіца К. А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Стрільба з лука та території України

Лук — зброя, яка використовується на території України протягом багатьох віків. Він неодноразово змінював свій зовнішній вигляд, так само змінювались і сфери його використання. Мета роботи: порівняти ролі, які відігравав лук у різні періоди на території України.

Коли саме на території України з’явилися перші луки та стріли, достеменно невідомо. Ймовірним попередником цієї зброї можна вважати списометалку, яка з’явилась у пізньому палеоліті. Про використання лука та стріл у мезоліті вже можна сказати точно. В цей період наконечниками слугували мікроліти — дрібні крем’яні знаряддя геометричних форм (переважно у вигляді трикутника) [1]. Використання такого типу зброї разом із такими факторами, як зростання населення, та зникнення великих стадних тварин спричинили кризу мисливського господарства, яке на той час стало провідною галуззю [2, с. 9].

Дистанційна метальна зброя неоліту та мідної доби (лук та дротики) за типами та конструкцією є мисливською, але її використовували і на полюванні, і в бою. Новацією цього часу стають кременеві вістря з гранями, що виступають за межі древка, — шипами. Такі виступи утруднювали видалення наконечника з рани, що є раціональним тільки під час воєнного, а не мисливського використання [6, с. 23]. Лук кемі-обинської культури мав довжину близько 1 м і, судячи з розмірів та вигнутості кінців міг бути складним [6, с. 70].

Лук входив і до комплексу озброєння кіммерійського воїна. Про це говорять знахідки в чорногорівському похованні біля Зимогір’я Луганської обл. Серед них — складний лук, з 2 шматків дерева, обклеєний берестою, завдовжки 93 см і 1,0×0,8 см у перетині, залишки дерев’яного горита, сагайдачний набір. Ці лук і горит за формою й конструкцією схожі на скіфські, але трохи більші. Знахідки переконливо свідчать, що чорногорівці використовували короткий складний вершницький лук скіфського типу, кістяні й бронзові вістря стріл [4].

Для скіфів у бою лук був основною зброєю. Скіфський лук мав особливу, складну конструкцію. За невеликих розмірів він відзначався далекобійністю. Так, з ольвійського напису IV ст. до н. е. відомо, що лучник пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). Для греків стрільба з лука вже була одним із олімпійських видів спорту як у самій Греції, так і на території колоній [11; 12].

Лук скіфського воїна, передавався з покоління в покоління. Геродот писав про походження скіфів, що Геракл залишив лук у спадок синам, аби ті, змагаючись у натягуванні лука, визначили, хто з них стане володарем Скіфії. Переміг молодший син — Скіф — єдиний, хто спромігся натягнути лук [11].

Для сарматів лук був не менш важливим. Вони використовували луки «скіфського» (зрідка «гунського») типу. Визначним було те, що зброю до рук брали не лише чоловіки, а й жінки. Через те, що останні не брали до рук мечів, їхнє легке озброєння включало лише лук, чи аркан.

Гуни й авари створили прототип сучасного блочного лука — зброю, здатну пробивати обладунки. Вони зробили жорсткішими місця кріплення тятиви і вигнули їх уперед під гострим кутом. В результаті на кінці кожного плеча утворився важіль. Такі важелі давали лучникові змогу згинати жорсткіше плече лука з меншим зусиллям. За рахунок відхилення кінця лука щодо спинки виникає такий ефект, ніби до кінця кожного плеча прикріплено колесо великого діаметру. Це значно збільшило «силу» лука. Половці у володінні луком могли легко збити будь-яку пташку в польоті [12].

Слов’яни ж найбільше уваги приділили не формі лука, а модернізації наконечників стріл. Уже в VIII ст. у слов’ян наконечники стріл, переважно, на залізну поверхню пера наконечника наварювали сталеву смугу [3].

В Стародавній Русі лук і стріли набули популярності в ІХ — на початку Х ст. не лише у мисливській, а й у військовій справі. З завершенням початкового періоду утворення Давньоруської держави метальна зброя відходить на другий план. Будучи поширеними, лук і стріли не створювали конкуренції зброї рукопашної боротьби. Їхнє значення зростає в середині ХІІ ст., про що свідчать численні знахідки [10, с. 13].

Як правило, попереду війська і з флангів у похідному порядку йшли стрільці, які мали не допустити раптового нальоту ворожої кінноти та піхоти й забезпечити розгортання основних сил у бойові порядки. З Лівонських хронік ХІІІ ст. відомо, що на Русі існували спеціальні загони стрільців-лучників, які не тільки охороняли війська в поході, але й мужньо витримували перші атаки ворога. Судячи з численних знахідок готових виробів, заготовок і відходів виробництва кістяних деталей складних луків, колчанів та захисних пристосувань, вживаних при стрільби з лука, можна сказати, що луки робилися в багатьох давньоруських містах [11]. Не втратив актуальності лук і за часів Галицько-Волинського князівства. Було розроблено рожанці — поліпшені луки для стрільців полегшеного озброєння [7].

Козаки використовували лук і для полювання, і як зброю. Хоча за козацької доби лук значною мірою поступився місцем ручній вогнепальній зброї, у середовищі запорожців він зберігався практично до кінця існування Січі. Це пояснюється тим, що в прикордонній боротьбі з ватагами слабко озброєної кочових татар вони використовували луки. Поряд із цим запорожці в умовах постійного збройного протистояння активно розвивали розвідувально-диверсійні засоби, які іноді потребували «тихої» зброї. Щодо лука, то вправний стрілець міг випустити за хвилину до 20 стріл на відстань до 300 кроків.

Серед провідників запорозьких козаків шанувальниками лука були Д. Байда-Вишневецький (зображений на портреті з луком і стрілою в правиці) та особливо П. Конашевич-Сагайдачний, який навіть мав козацьке прізвисько, що походило від татарської назви шкіри дикого козла, котрою обшивалися колчани для стріл (згодом «сагайдаками» називали самі ці пристрої) [8].

Поступово лук став втрачати актуальність, як зброя та засіб виживання. Застосовувався переважно на полюванні, мистецтво стрільби все частіше демонструється задля розваги.

З 1900 р., як відомо, стрільба з лука стала олімпійською дисципліною [8].

Про важливість лука для українців свідчить те, що 1917 р. М. Грушевський запропонував використати його як елемент герба України. У Львові 1931 р. проведено перший Чемпіонат Світу зі стрільби з лука, і того ж року у Львові створено всесвітню федерацію стрільби з лука (ФІТА) [5].

Львів і зараз залишається столицею стрільби з лука в Україні. Саме там проходить переважна кількість змагань та розташовуються найкращі тренувальні школи. Але не слід забувати, що є школи та гуртки і в Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Чернігові, інших містах. Лише в Києві понад 10 професійних шкіл, випускники яких виходять на олімпійський рівень. Сучасна спортивна стрільба з лука розвивається в Україні з 1956 р. За цей час українські лучники завоювали багато медалей, здобували перемоги та встановлювали рекорди чемпіонатів Європи, світу і Олімпіад, було розроблено різні методики стрільби з лука [13].

Отже, можна зробити висновок, що, хоча актуальність лука як засобу виживання та захисту давно відійшла на другий план, тепер це — засіб спортивного вдосконалення і невід’ємний елемент української історії. Стрільба з лука — один з найвидовищніших видів спорту, який з кожним днем набирає популярності серед дітей та молоді.

1. Антропо- та соціокультурогенез первісності : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ualib.com.ua/br_1128.html

2. Бойко О. Д. Навчальний посібник / Бойко О. Д. — К. : Академвидав, 2006. — 686 c.

3. Вознесенская Г. А. Техника кузнечного производства у восточных славян в VIII–X вв. / Г. А. Вознесенская // Советская археология. — 1979. — № 2. — С. 70–76.

4. Зброя кіммерійської доби. Чорногорівський комплекс : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://istoryk.at.ua/publ/period_pervisnogo_suspilstva_ta_pershi_derzhavi/zbroja_kimmerijskoji_dobi_chornogorivskij_kompleks/1-1-0-51

5. Калиніченко О. М. Аналіз феномена «Школа спортсменів і тренерів високого рівня» на прикладі стрільби з лука : [Електронний ресурс] / Калиніченко О. М. — Режим доступу : http://www.runoarchery.com/statti/52-analysis-of-the-phenomenon.html

6. Клочко В. І. Озброєння та військова справа давнього населення України (5000–900 рр. до Р. Х.) / Клочко В. І. — К. : АртЕк, 1996. — 337 с.

7. Крип’якевич І. Військо : [Електронний ресурс] / І. Крип’якевич // Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. — К. : Наукова думка, 1984. — 176 с. — Режим доступу : http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv16.htm

8. Лук : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Лук

9. Озброєння стародавніх. Лук і стріли : http://reff.net.ua/28552-Vooruzhenie_drevnih_Luk_i_strely.html

10. Печенюк І. С. Давньоруська ручна метальна зброя (лук і стріли) як джерело вивчення історії науки і техніки / І. С. Печенюк // Дослідження з історії техніки. — 2010. — Вип. 12. — С. 12–27.

11. Ранньозалізна доба. Праслов’яни, скіфи та грецька колонізація : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.history.vn.ua/article1/e5msu.html

12. Тюрменко І. Культурологія. Теорія та історія культури : [Електронний ресурс] / Тюрменко І. — Режим доступу : http://www.ukrcenter.com/Література/Іван-Тюрменко/74043-10/КУЛЬТУРОЛОГІЯ-ТЕОРІЯ-ТА-ІСТОРІЯ-КУЛЬТУРИ

13. Федерація стрільби з лука України : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Федерація_стрільби_з_лука_України