Економічні науки /3.
Фінансові відносини
Глівінська
Д. А.
Науковий
керівник: Гуменюк М.М.
Буковинська
державна фінансова академія, Україна
Факторинг: переваги та недоліки
У банківській практиці факторингові послуги з’явилися у
50-ті роки нашого століття (з 1947 року американський банк «First National Bank of Boston», згодом «Bank
of America»). У 1960 - 70-ті роки факторинг посів значне
місце в переліку операцій банків Великобританії, Франції, Німеччини, ін. країн
Західної Європи. В Україні його вперше впровадили банк «ІНКО», «Слов’янський”,
«Полікомбанк» (Чернігів) та ін.(1992-1993). Факторинг є ризиковим, але
високоприбутковим видом банківської діяльності, одним із суттєвих доходів
банків. [2]
Факторинг -
придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з подальшим
отриманням платежів по них. При цьому йдеться, як правило, про короткострокові
вимоги.
Сьогодні
міжнародна факторингова індустрія активно розвивається. В світі існує близько
1000 факторингових компаній. Близько 66% їх обороту доводиться на Європу, 22% -
на США, 11 % - на країни Азії. [4] І хоча в Україні факторингові відносини відбуваються протягом 16 років,
вона й до сьогодні має значні неточності в законодавчому регулюванні такого
виду договорів.
Аналіз практики різних країн свідчить,
що поняття «факторинг» є дуже широким. Власне, під договором факторингу можуть
розумітися різноманітні договори, зокрема змішані, які є абсолютно різними за
правовою природою, якщо для відносин сторін істотною є належність одній із
сторін грошової вимоги до третьої сторони. Наприклад, під факторингом можуть
розумітися (згідно міжнародної Конвенції УНІДРУА 1988) [3]:
1.
купівля покупцем
(«фактором») вимоги («факторинг без регресу»);
2.
купівля покупцем
(«фактором») вимоги, що супроводжується поручительством продавця («клієнта») за
виконання боржником свого обов’язку («факторинг з регресом»);
3.
купівля покупцем
(«фактором») вимоги без повідомлення боржника, що поєднується з договором
комісії, за яким продавець вимоги («клієнт») зобов’язується вчиняти від свого
імені дії, спрямовані на одержання коштів за проданою вимогою, та
перераховувати їх фактору («прихований факторинг»);
4.
надання кредитором
кредиту позичальнику під забезпечення виконання зобов’язання заставою грошової
вимоги до третьої особи;
5.
надання повіреним чи
комісіонером («фактором») довірителю чи комітенту («клієнту») послуг (як-от:
ведення обліку заборгованості, ведення переговорів, виставлення претензій,
пред’явлення позовів, представництво в суді, пред’явлення виконавчих листів чи
інших виконавчих документів до виконання тощо), спрямованих на одержання
заборгованості з боржника.
При цьому факторингова компанія або
банк (фактор)
зазвичай надає постачальникові до 60-90% від суми дебіторської заборгованості
відразу після відвантаження товару (до настання терміну платежу). Фактор
відшкодовує собі це фінансування з наступних надходжень від покупців. Частина
дебіторської заборгованості, що залишилася, тобто 10-40%, за винятком комісій
фактора, виплачується постачальникові відразу після того, як покупець зробив
оплату.[4]
Фактором
може бути (виключно) [5]:
1.
Банк – для
здійснення факторингових операцій він повинен мати банківську ліцензію, видану
НБУ (обов´язково) і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій
(письмовий дозвіл НБУ – якщо мова йде про фінансування під відступлення
грошової вимоги в іноземній валюті).
2.
Інша фінансова
установа – здійснення факторингових операцій можливе лише за наявності
відповідного права, закріпленого в спеціальних законах, які регулюють
діяльність цієї фінансової установи.
3.
Фізична особа – суб´єкт
підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати
факторингові операції.
На сьогоднішній же день згідно чинного
законодавства інші фінансові установи і фізособи-СПД не наділені правом на
здійснення фінансування під відступлення права грошової вимоги. Відповідно,
єдиною фінансовою установою, яка має право на здійснення факторингових операцій
в якості фактора, в Україні є банк.
Клієнтом
може бути [5]:
1.
Фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.
2.
Юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.
Найпоширенішим на сьогодні є змішаний
договір, за яким фактор купує частину вимоги, негайно сплачує клієнту її вартість
за вирахуванням дисконту, а клієнт відступає йому вимогу в повному обсязі.
Отож, визначимо основні переваги при укладенні договору факторингу:
-
можливість покриття
дефіциту обігових коштів, страхування і запобігання кредитних і валютних
ризиків,
-
перетворення
дебіторської заборгованності у вільні грошові кошти, можливість безризикового
надання контрагентам відстрочки платежу (адже саме там, де підприємства
практикують надання товарних кредитів, не обійтися без факторингу);
-
можливість
збільшення об´ємів продажу товарів і надання послуг. Більш того, разом із
фінансуванням клієнт може розраховувати на допомогу фактора в управлінні
дебіторською заборгованістю.
-
отримати від
факторингових операцій непогані комісійні;
-
в першу чергу
факторинг вигідний виробникові продукції, який шукає ринок збуту і поспішає
отримати оплату за товар, щоб пустити ці засоби в оборот;
-
факторинг вигідний крупно оптовим торговим
компаніям, які, реалізовуючи свій товар, не можуть довго чекати оплати
постачань, оскільки їм необхідно щонайшвидше купити товар у виробника.
Сьогодні по факторинговим схемам працює
харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки закусок, пива і води), тари
і упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства сфери освіти,
сільського господарства, лізингові компанії.
Недоліками
у факторингу є [5]:
-
клієнт не відповідає
перед фактором за невиконання або неналежне виконання боржником свого обов’язку, якщо даний договір є безрегресним (згідно статті 1081 ЦК України);
-
якщо боржник не буде
належним чином повідомлений про заміну кредитора, він має право здійснити
платіж клієнтові, і в цьому випадку буде повністю звільнений від свого
обов´язку;
-
якщо сума, одержана
фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу, клієнт
зобов´язаний сплатити факторові залишок боргу;
-
значні суперечності в законодавстві
України в прийнятих у різний час законах, а інколи і в межах одного й того ж
нормативного акту.
Отже, факторинг – досить зручний вид угоди, що дозволяє розвиватись малим та середнім підприємствам і є одним із способів гаранування повернення коштів. Але разом з тим, особливо в Україні, існують значні неточності та двоякі тлумачення поняття факторингу. Тому законодавцю потрібно переглянути попередньо прийняті закони і пристосувати їх до вимог міжнародних стандартів.
Література:
1. Цивільний кодекс України.
2. Стельмах В.С., Альошин В.Б. та ін. Енциклопедія банківської справи України. – К.: Видавництво «Молодь». - С.264.
5. www.vuzlib.net