Гусак Олена Миколаївна

асистент кафедри теоретичної

та прикладної економіки

Інститут Ділового Адміністрування

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В АПК

Інвестиції займають центральну роль в забезпеченні ефективності функціонування економічної системи та всього суспільного виробництва, адже вони безпосередньо впливають на можливість економічного піднесення в довгостроковій перспективі. Інвестиційна активність відноситься до найважливіших показників економічної динаміки. Їх інтенсивністю визначається стан економіки. Не випадково про інвестиційну діяльність, інвестиційний клімат, інвестиційну привабливість постійно говорять фахівці, а саме обговорюють проблеми та шляхи інтенсифікації розвитку країни в цілому, її регіонів, окремих фірм.

Існуючі трактовки поняття «інвестиції» на мікро- та макрорівнях наповнені різним змістом. Те, що для окремого інвестора на мікрорівні є інвестицією, наприклад, придбання будь-якої будівлі, цінних паперів – на вторинному ринку, не відповідає поняттю інвестиції на макрорівні, тому що в даному процесі не відбувається приріст засобів виробництва та матеріальних запасів, тобто не відбувається приріст капіталу в цілому.

Залучення інвестицій в реальний сектор економіки – на сьогодні питання її виживання. Є інвестиції – можливий розвиток реального сектору, а, як наслідок, і економічне піднесення, не вийде залучити – неминуче спад виробництва, деградація економіки, соціальні вибухи та інші явища. Будь яке, навіть незначне, підвищення інвестиційної привабливості – це додатковий фактор, що дозволяє зробити крок до виходу.

Традиційне поняття інвестиційна привабливість означає наявність таких умов інвестування, які впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об’єкту інвестування. Об’єктом інвестування може виступати окремий проект, підприємство в цілому, корпорація, місто, регіон, країна. Не важко виокремити те загальне, що ставить їх в один ряд: наявність власного бюджету та власної системи управління. Об’єкт кожного рівня (та, відповідно, його інвестиційна привабливість) має власний набір значимих властивостей, так як має свою специфіку, і, в той же час, маючи цілісну структуру не являється унікальним. Саме ця особливість дозволяє порівнювати регіони між собою.

Термін «інвестиції» від латинського слова investіere, що означає « облачать»[4]. За своїм складом інвестиції – це частина суспільних ресурсів, які вилучаються з поточного споживання та вкладаються у виробництво з розрахунку на отримання майбутнього прибутку, тобто можна сказати, що інвестиції – це відкладене споживання. Динаміка інвестицій є тим фундаментальним параметром відтворювального процесу, який виражає загальну пропорцію, в якій суспільство розподіляє ресурси між поточним споживанням та задачами свого виживання в майбутньому[2].

Для української економіки «інвестиції» - порівняно нова категорія. В централізованій плановій системі дане поняття розуміли однаково з поняттям «капітальні інвестиції». Загальноприйнятим вважалось наступне визначення інвестицій (капіталовкладень): «капітальні вкладення» (або капітальні затрати) фінансові кошти, які витрачаються на будівництво нових та реконструкцію, розширення та технічне переоснащення функціонуючих підприємств (виробничі капітальні вкладення), на житлове, комунальне та культурне будівництво (невиробничі капітальні вкладення)».

Сьогодні є багато підходів до визначення поняття «інвестиції» Д.Є. Старик [ 6 ] вражає, що інвестиції – це засіб (грошові кошти, цінні папери, інше майно, в тому числі майнові права, які мають грошову оцінку), які вкладаються в об’єкт підприємницької або іншої діяльності щоб у майбутньому отримати прибуток або досягнути корисного ефекту.

Г.С. Вєчканов, Г.Р. Вєчканова [7] зазначають, що інвестиції – це довгострокові вкладення державного або власного капіталу в різноманітні галузі народного господарства як всередині держави, так і за її межами для отримання прибутку.

Проблеми інвестицій та інвестування розглядалися в роботах зарубіжних вчених – економістів: Дж. Кейсна, П. Массе, К. Макконелла, С. Брю, Є. Долана, С. Фішера, Р. Доринбуша, Р. Шмалези, А. Кульмана, П. Самуєльсона та інших.

Можна виділити інші ознаки класифікації інвестицій, пов’язані з функціональною діяльністю. В сільському господарстві вони можуть бути наступними: інвестиції на охорону ґрунту від водної та вітрової ерозії, на організацію території; на систему обробки ґрунту; на систему добрив; на систему меліорації (зрошення, осушення, розсолення та ін.); на систему боротьби з хворобами та шкідниками рослин; а також інвестиції, пов’язані з особливостями кормо виробництва; забезпеченню виробничими фондами; з системами утримки скота і т. ін.

В економічній літературі інвестиції розглядаються як динамічний процес зміни форм капіталу, поступового перетворення ресурсів иа цінностей в інвестиційні витрати та перетворення вкладених коштів в приріст капітальної вартості у формі доходу або соціального ефекту. Б в загальному вигляді інвестування являє собою вкладення капіталу та його повернення. В політ економічному словнику надано наступне визначення капіталу: «капітал» - вартість, яка приносить його власнику дохід. Звертаючись до історії виникнення капіталу, впевнімося, що гроші є першою формою його вияву.

Інвестиційний цикл складається з трьох головних періодів:

- передінвестиційна фаза;

- інвестиційна фаза;

- експлуатаційна фаза;

Інвестиційний процес – це процес залучення інвестора (суб’єкта інвестицій, який орієнтований на зміну властивостей об’єкта інвестицій) до об’єкта інвестицій, який здійснюється з метою отримання керованого інвестиційного доходу (зміна властивостей об’єкта інвестицій, які призводять до зміни властивостей інвестора) [6]. Прибуток від вкладання завжди прямо пропорційний ризику, на який згодний піти інвестор для отримання бажаного доходу.

Інвестиційний процес – складова частина суспільного відтворення. З точки зору відтворювальних функцій він має дві задачі: забезпечувати заміщення зношувальних факторів виробництва і тим самим підтримувати стабільність надходжень в господарський оборот, насамперед, відтворювальних ресурсів, а також створити нові можливості росту та збільшення реального багатства. Б інвестиційний процес багатостороння діяльність учасників відтворювального процесу з нарахування капіталу нації. Він має безпосереднє відношення до динаміки економічної системи і відбиває всі стадії (фази) відтворювального процесу: виробництво, розподіл, обмін, споживання, але тільки з боку руху інвестиційних благ.

Інвестиційний процес в АПК має свою специфіку, так як являє собою складну багатогалузеву виробничо-економічну систему, в складі якої виокремлюють три головні сфери.

Перша сфера включає галузі промисловості, які забезпечують АПК засобами виробництва: тракторне та сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для харчової та легкої промисловості, виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, ремонт обладнання та техніки, будівництво. На частку даної сфери припадає біля 10% кінцевого продукту та 15% основних виробничих фондів, 20% чисельності робітників АПК.

Друга сфера представлена сільським господарством. Сільське господарство отримує виробничі ресурси від 80 галузей і само постачає свою продукцію в 60 галузей. В даній сфері виробляється майже 50% кінцевого продукту і сконцентровано біля 65% виробничих основних фондів та 60% чисельності робітників.

Третя сфера включає сукупність галузей та підприємств, забезпечуючи заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської сировини, а також реалізацію кінцевого продукту. В дану сферу входять харчова промисловість (харчовосмакова, молочна та м’ясна), легка промисловість, заготовчі та торгові організації. На третю сферу припадає 40% загального об’єму кінцевої продукції, 20% усіх виробничих фондів та чисельності робітників АПК [2].

Однією з головних умов динамічного функціонування агропромислового комплексу є пропорційність та збалансованість розвитку всіх його сфер. При інвестуванні АПК необхідно враховувати, що інвестиції належить залучати у всі галузі, особливо в сільське господарство.

По-перше, процес економічного відтворення в сільському господарстві тісно пов’язане з природнім процесом відтворення. У вигляді необхідних елементів виступають живі організми (рослини, мікроорганізми, тварини), а також грунт.

По-друге, робочий період в основному галузі сільського господарства ( в землеробстві) не співпадає з періодом виробництва і має переривистий характер, що обумовлює сезонність виробництва, яка суттєво впливає на його організацію, ефективне використання техніки, трудових ресурсів, і , в кінцевому підсумку, інвестицій.

По-третє, земля є головним засобом сільськогосподарського виробництва. Місцезнаходження господарств по відношенню до пунктів збуту продукції створюються неоднакові умови для отримання доходів від інвестиційних вкладень.

По – четверте, важливою особливістю сільського господарства є те, що вироблена продукція приймає безпосередню участь в подальшому процесі виробництва. Частина зерна, картофеля та інших культур використовується насіння, корм тваринам; значна частина худоби направляється на відновлення та розширення стада тварин. У зв’язку з цим потрібні додаткові вкладення інвестицій для будівництва приміщень та об’єктів виробничого призначення ( тваринний двір, складів для кормів, сховищ для насіння та іншого матеріалу).

По-п’яте, виробництво сільськогосподарської продукції здійснюється на великий площах та розсіяно по різним кліматичним зонам, що впливає на кінцевий результат роботи. Розміщення по різним регіонам сільськогосподарського виробництва обумовлює великий об’єм перевезень різних вантажів – врожаю сільськогосподарських культур, кормів, добрив, запасних частин і т. ін. Це потребує енергетичних ресурсів та додаткових засобів виробництва в сільське господарство, для придбання яких потрібні значні інвестиційні вкладення.

По-шосте, сільське господарство має свої особливості у використанні техніки, що обумовлено територіальним, просторовим фактором та сезонним характером виробництва. Періодичні розриви між посівами, уходом за рослинами та прибиранням знижують рівень використання техніки та збільшують потребу в основних засобах. Багато операцій, які входять до того чи іншого сезонного процесу, здійснюються один раз у рік в короткий термін часу. У зв’язку з цим для забезпечення довготривалого та економічного використання машин протягом року необхідно враховувати їх універсальні якості, що віддзеркалюється на об’ємі інвестицій при придбанні необхідної сільськогосподарської техніки, на зміну застарілої.

По-сьоме, результати сільськогосподарського виробництва багато в чому залежать від агрокліматичних факторів, від погоди. Врожайність значно коливається по рокам в залежності від метеорологічних умов. Це повинно враховуватись при інвестуванні в розвиток напруги переробки та храніння. Вкладення в запасні напруги окупаються тією частиною врожаю, яка буде збережена у сприятливі для великої врожайності роки. Якщо не врахувати цю особливість може привести до великих втрат врожаю, які намагаються компенсувати ще більшими інвестиціями в подальше вирощування сільськогосподарських культур[4].

Інвестиційному процесу в АПК притаманні всі ознаки системи: йому притаманні суб’єкт (інвестор), об’єкт (об’єкт інвестицій), зв'язок між ними (інвестування з метою отримання інвестиційного доходу) і середовище, в якому вони існують – інвестиційне середовище (сукупність зовнішніх об’єктів, які визначають об’єктивні характеристики інвестиційного процесу). При цьому зв'язок є системо утворюючим фактором, оскільки об’єднує всі останні елементи в єдине ціле. Системний підхід дозволяє розкрити сутність інвестиційного процесу та надати визначення основних понять [3].

Учасниками здійснення інвестиційного процесу є: інвестори, замовники, підрядчики, особи, що використовують об’єкти інвестування та інші особи. При цьому важливе місце займають інвестори. Згідно з законодавством [31] під інвестором розуміють суб’єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють вкладення власних та (або) залучених коштів на території України та забезпечують їх цільове використання.

Інвесторами в агропромисловому комплексі можуть виступати: фізичні, юридичні особи та особи, які виникають згідно договору о сукупній діяльності та які не мають статусу юридичної особи об’єднання юридичних осіб ( організації АПК, банки, інвестиційні фонди, приватні особи); державні органи та органи місцевого самоврядування; зарубіжні суб’єкти підприємницької діяльності (зарубіжні інвестори).

До потенційних інвесторів можна віднести організації харчової та переробної промисловості, в зацікавленості яких вкладати кошти в розвиток своєї сировинної бази як безпосереднім шляхом закупівлі збанкрутілих господарств, так і шляхом купівлі акцій сільськогосподарських акціонерних товариств.

Іншим активним учасником інвестиційного процесу в АПК є замовник. Замовниками можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, які вповноважені інвестором здійснювати реалізацію інвестиційних проектів. При цьому вони не беруть участь у підприємницькій та (або) іншій діяльності інших суб’єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Якщо замовник не є інвестором, йому надається право володіння, користування та розпорядження інвестиціями на період та в межах повноважень, встановлених угодою або державним контрактом з врахуванням діючого законодавства.

Учасниками інвестиційного процесу є і підрядчики. До них відносяться фізичні та юридичні особи, які виконують роботи за угодою підряду та (або) державному контракту, який укладається з замовниками згідно з Кодексом України. Підрядчики повинні мати ліцензію на здійснення ними тих видів діяльності, які повинні ліцензуватися згідно з законом.

Наступними учасниками інвестиційного процесу є користувачі об’єктами інвестиційної діяльності. Ними можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні держави та міжнародні організації, для яких саме створюється об’єкт інвестиційної діяльності.

Об’єктом інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі є цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, основні фонди та оборотні засоби, а також майнові права та права на інтелектуальну власність.

Можливість здійснення інвестицій виникає тоді, коли суб’єкт має ресурси або властивості, які дозволяють здійснювати потрібний вплив на відповідні властивості об’єкту. Коли здійснюється вкладання інвестор встановлює зв'язок з конкретним об’єктом та стає його учасником. Таке об’єднання спочатку в результаті дії інвестора призводить до зміни властивостей об’єкту інвестицій, а потім змінені властивості у вигляді інвестиційного доходу діють на інвестора, в свою чергу, змінюючи його властивості, в тому числі покриваючи існуючий дефіцит.

Інвестиції впливають на економічний розвиток АПК, але цей вплив може проявлятись по-різному в залежності від загального економічного положення в країні, від конкретних умов вкладання та використання капітальних засобів. В сучасних умовах інвестування повинно стати одним з основних елементів державної та регіональної економічної політики, яка направлена на збільшення агропромислового виробництва, а також економічної політики організацій, яка направлена на розвиток їх виробничо-господарської діяльності. Пожвавлення загального рівня активності інвестиційного процесу в АПК залежить від сприятливого інвестиційного клімату, який має велике значення для інвесторів та для суб’єктів агропромислового комплексу, які є споживачами інвестиційного капіталу.

Стан інвестиційного клімату є одним з найважливіших індикаторів загальноекономічної ситуації та перспективи розвитку галузі, регіону та країни в цілому. Створення сприятливого інвестиційного клімату в АПК потребує вивчення підходів до управління агропромисловим комплексом в цілому, кожною його галуззю, кожним господарюючим суб’єктом та інноваційним процесом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства” від 24.06.2004 р. №1877 (із зм.)

2. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18.01.2001 р. №2238 (із зм. і доп.)

3. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.

4. Білоусько Я.К., Питулько В.О., Товстопят В.Л. Державна підтримка техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва // Економіка АПК. – 2005. – № 5. – С. 31-32.

5. Гайдуцький П.І. Про основні засади реформування системи державної підтримки сільського господарства та сільської території // Економіка АПК. – 2005. – №11. – С. 43-48.

6. Державний комітет статистики України «Капітальні інвестиції в Україні//Статистичний збірник. – К. – 2007. – 171 с.