Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Мацько О.О., Шпаргало Г.Є., Шеремета І.Я.

Львівська комерційна академія

МОНЕТАРИЗМ ЯК НАУКОВА ТЕЧІЯ

Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напряму економічної думки зародилися в 20-х роках XX ст. Але як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався дещо пізніше, а саме – в 60-ті роки. Найгострішою проблемою для монетаризму вважалася хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. Окрім цього, існували інші обставини, що зумовили вихід монетаристського напряму економічної теорії на провідні позиції, зокрема інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанство торкалося переважно внутрішньої економіки і мало уваги приділяло зовнішньоекономічним процесам. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалася не лише економічними, а й соціально-політичними, в тому числі ідеологічними, чинниками. Своїм відродженням монетаризм, як і неокласичний напрям економічної думки загалом, зобов’язаний опублікованій 1956 р. книзі “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей”, яка вийшла за редакцією М.Фрідмена. М.Фрідмен – професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, найяскравіша постать серед представників монетаристської школи.

Монетаризм як течія економічної наукової думки має свої внутрішні розгалуження. Він об’єднує економістів, які по-різному тлумачать ті чи інші аспекти економічної теорії та політики. Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі щодо визначення основного змісту цього напряму економічної теорії. У широкому розумінні монетаризм – це теорія, що вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки загалом. Монетаризм у вузькому значенні трактується як відповідна “система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів” [1, с.377]. Підручник “Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика” наводить таке визначення: “Монетаризм – школа економічної думки, яка акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості” [2, с.245]. М.Фрідмен пише: “Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей, тепер називається монетаризмом”. Але необхідно уточнити, що монетаризм – це не просто кількісна теорія, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Йдеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. У підручнику Е.Дж.Долана, К.Д.Кемпбелла і Р.Дж.Кемпбелла наголошується, що “визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму” [2, с.246]. У західній літературі утвердилась думка про те, що поняття “монетаризм” не слід пов’язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Йдеться про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може опиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Англійський учений Д.Лейдлер з цього приводу пише: “Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання зростання відповідних грошових агрегатів. Якщо ж говорити про специфічні різновиди цього поняття, то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого – на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси” [3, с.27]. Представник чиказької школи монетаризму, професор Р.Т.Селден, пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів: 1) гроші мають значення, тобто зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон’юнктуру; 2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”. Як видно з визначень, сформульованих представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є не демонтаж системи державного регулювання господарських процесів, а структурна перебудова його форм і методів. У цій перебудові змінюється не кінцева мета економічної політики держави, а лише інструментарій цієї політики. Головним об’єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин, де кейнсіанську концепцію “керованих грошей” трансформовано в положення “money matters”, за яким гроші виступають не лише вагомим чинником економіки, а головною, визначальною, центральною ланкою ринкової системи.

Монетаристи виступають прихильниками вільного ринку. На їх думку, держава негативно впливає на економіку – створює негнучкість, яка послаблює здатність ринкової системи забезпечувати стабільність; вона проводить фіскальну і кредитно-грошову політику, що викликає ту нестабільність, для боротьби з якою вони призначені. Монетаристський підхід полягає в тому, що ринки достатньо конкурентні і система ринкової конкуренції забезпечує високий ступінь макроекономічної стабільності. Ідеї монетаризму сягають періоду класичної економічної теорії, згідно з якою гнучкість цін і ставок заробітної плати, яка забезпечується ринковою конкуренцією, призводить до того, що коливання сукупних витрат впливають на ціни продукції і ресурсів, а не на рівень виробництва і зайнятості, тобто ринкова система забезпечує значну макроекономічну стабільність лише за умови, що держава не втручається у функціонування економіки.

На думку монетаристів, основна проблема полягає в тому, що законодавча діяльність та інші заходи держави посилюють негнучкість щодо зниження цін і заробітної плати. Система вільного ринку спроможна забезпечити макроекономічну стабільність, але державне втручання цьому заважає. Окрім цього, монетаристи вважають, що держава своїми намірами стабілізувати економіку з допомогою дискретної фіскальної і грошово-кредитної політики сприяє нестабільності системи, посилює циклічні коливання. Державне управління вважається неефективним, шкідливим для індивідуальної ініціативи і нерідко воно містить політичні помилки, які дестабілізують економіку. Монетаризм виступає за те, щоб державного сектору було якомога менше. Монетаристи стверджують, що інфляція віддзеркалює розширення ролі держави, яка безпосередньо пов’язана з податковою політикою і зростанням державного боргу. Інфляційні процеси породжуються додатковою грошовою емісією, пов’язаною не лише з покриттям державних витрат, а й з високим рівнем податків, а також позиками, що обмежують можливості виробничих інвестицій. Монетаристська політика наголошує на кардинальному скороченні державних витрат та істотній перебудові економічної функції держави.

Література

1. Усоскин В.М. Денежный мир Милтона Фридмена. / В.М.Усоскин – М.: Мысль, 1989. – С.377.

2. Долан Э.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Э.Дж. Долан, К.Д.Кэмпбелл, Р.Дж.Кэмпбелл. – М.; Л., 1991. – C.38-41. – С.245-246.

3. Monetarism in the United States and United Kingdom / US Government. Puntino Office. – Washington, 1982. – Р.27.