Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Городиський Т. І., Шеремета І.Я., Мацера С.М.

Львівська комерційна академія

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Інноваційний потенціал функціонує в певному середовищі, а тому зазнає прямого чи опосередкованого впливу з боку різних факторів. Для спрощення дослідження та з метою врахування найбільш суттєвих факторів доцільно провести їх групування. За змістом зазначені фактори можна розділити на такі основні групи: 1) нормативно-правові фактори; 2) фінансово-економічні фактори; 3) організаційні фактори.

Нормативно-правове поле здійснення інноваційної діяльності – система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють різноманітні суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновації.

Аналізуючи українське інноваційне законодавство, можна окреслити ряд його недоліків:

- законодавчо не врегульовано ряд фундаментальних проблем: не розроблено чіткого механізму торгівлею інтелектуальною власністю (зокрема створеної в державному секторі економіки); не прийнято Закон “Про інноваційну статистику”; не розроблено механізму державного або приватного страхування інноваційних ризиків; не розроблено ефективних механізмів залучення фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

- наявність надзвичайно великої кількості різноманітних Постанов та Розпоряджень Кабінету Міністрів України, Указів та Розпоряджень Президента України, які лише тимчасово врегульовують існуючі проблеми і є своєрідним “латанням дірок” в інноваційному законодавстві та встановлюють щораз нові правила гри в інноваційному бізнесі, що негативно впливає на суб’єктів інноваційної діяльності, особливо зарубіжних;

- значна кількість прийнятих нормативних актів носить декларативний та суперечливий характер.

Проте, певні позитивні системні зрушення в даній сфері все ж таки прослідковуються. Особливо важливим кроком стало прийняття Закону України “Про інноваційну діяльність”. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Однак, практична реалізація цього Закону виявила низку слабин, які вимагають негайного прийняття поправок та доповнень.

По-перше, Закон України “Про інноваційну діяльність” відповідаючи на питання, яким чином і через які структури “здійснювати фінансову підтримку” підприємствам, що бажають впровадити новацію, жодним пунктом не відповідає на питання, як заробити кошти на “фінансову підтримку” і хто ці кошти зароблятиме.

По-друге, пільги, згідно з Законом, надаються тим, хто споживає інтелектуальну власність у вигляді інноваційного проекту, тобто промисловим підприємствам, а не тим, хто цю власність створив, тобто вченим, конструкторам, менеджерам. Таке штучне надання пріоритету промисловим підприємствам в Україні можна вважати реліктом тоталітарного постулату гегемонії пролетаріату і другорядності інтелігенції.

По-третє, даний Закон не врегульовує взаємовідносини між суб’єктами інноваційної діяльності, не встановлює їх права та обов’язки, не формує ефективного механізму стимулювання при здійсненні ними інноваційної діяльності тощо.

По-четверте, згідно з даним Законом державну підтримку може отримати лише та ідея, яка пройшла науково-технічну експертизу за рахунок коштів замовника і визнана інноваційним проектом. Це, з одного боку, є намаганням раціонально використати державні кошти, але з іншого боку такий механізм не дозволяє малим підприємствам або індивідуальним винахідникам, які мають інноваційні ідеї, однак відчувають нестачу грошових засобів, довести свої задуми до логічного завершення – тобто втрачається значна частина потенційно можливих інноваційних продуктів.

З нормативно-правовими факторами тісно пов’язана група фінансово-економічних факторів. До цієї групи факторів належать:

1) система фінансування інноваційної діяльності;

2) система формування сприятливого економічного середовища в інноваційній сфері.

Розвиток інноваційної діяльності як на рівні окремого підприємства, так і на рівні інтегрованих структур і держави в цілому передбачає створення строгої і добре обґрунтованої системи фінансування. Тільки в цьому випадку можуть бути створені необхідні умови для накопичення і маневрування фінансовими ресурсами і можливості їх концентрації на основних напрямках інноваційної політики.

Окрім традиційних джерел фінансування інноваційної діяльності перспективним вбачається розвиток нових форм інвестицій в інновації. До таких форм, які набувають все більшого розвитку в Україні, зокрема в містах-мільйонниках, слід віднести емісійне, зокрема облігаційне фінансування. Суть його полягає у випуску муніципальних облігацій під конкретні інноваційні проекти з високою надійністю отримання доходу.

Як свідчить світовий досвід, основним джерелом фінансування інноваційної діяльності на сучасному етапі є венчурний капітал. Венчурний бізнес виконує роль посередника між потенційним інвестором та підприємством, яке потребує стартового капіталу чи інвестицій для реалізації нового проекту.

Для успішного розвитку венчурного бізнесу необхідною умовою є ефективне функціонування фондового ринку. На сьогодні цей інструмент ринкової економіки в Україні перебуває на стадії становлення, і тому венчурні капіталісти зіткнулись би з серйозною проблемою при продажу акцій венчурних фірм, адже венчурні фонди заробляють на прирості ціни придбаних цінних паперів.

До третьої групи належать організаційні фактори. Сюди необхідно включити:

1) механізм здійснення інноваційної діяльності в регіоні. Такий механізм повинен включати організацію системи фінансування інноваційної діяльності; організацію формування інноваційної інфраструктури регіону; організацію формування інноваційної культури регіону; організацію системи навчання та підвищення кваліфікації працівників інноваційної сфери, системи консалтингово-правового забезпечення інноваційної діяльності; організацію інформаційного забезпечення інноваційної діяльності та міжрегіональних і міжнародних зв’язків в інноваційній сфері.

2) формування та реалізацію інноваційної політики регіону. Сюди необхідно включити визначення пріоритетних напрямків здійснення інноваційної діяльності; формування стратегічних та тактичних програм розвитку інноваційної сфери.

Таким чином, модель регіональної економіки, її сучасного і майбутнього розвитку має визначити нові ефективні інноваційні структури і регулюючі механізми як в межах кожного економічного району, так і між ними, формуючи єдиний, активно функціонуючий інноваційний механізм.