Гатеж С.А.

Буковинська державна фінансова академія

 

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙ НА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

На сьогодні можна стверджувати, що пи­тання активізації інноваційної діяльності будь-якої країни є невід'ємною складовою її основної стратегії розвитку. Світовий досвід доводить, що ініціаторами технологічного прориву є представники малого та серед­нього бізнесу, досягнення яких потім підхо­плює великий капітал.

Вища ефективність інноваційної діяль­ності в малих фірмах порівняно з великими може бути пояснена можливістю більш по­вної мобілізації інтелектуального потенціалу співробітників, тобто, великі компанії здебільшого використовують спеціальні відділи, які займаються розробкою нововведень, а кожне з малих підприємств якраз і являє собою такий відділ, що зумовлює більшу ймовірність виникненя інноваційних ідей. Важливим є також гнучкість й адаптивність малих підприємств до споживацького попиту та можливість нести менші збитки від непристосованості підприємства до нововведення. Отже, малі підприємницькі структу­ри в ринковому середовищі стають каталізаторами інноваційного розвитку економіки.

 Такі українські вчені, як В. Геєць, В. Денисюк, О. Амоша, В. Александров, М. Долишній, Ю. Макогон, Б. Маліцький, А. Мокій, В. Соловйов, Л. Федулова, Ю. Шкворець присвятили свої наукові праці дослідженню шляхів та проблем інноваційного розвитку економіки. Проте, у зв'язку з особливою важливістю активізації інноваційної діяльності малих підприємств постає необхідність продов­ження пошуку та практичної реалізації нових ефективних шляхів вирішення проблем під­тримки інноваційної спрямованості вітчиз­няного малого підприємництва.

За даними Держкомстату України у 2007 р. питома вага підприємств, що впрова­джували інновації, становила 11,5%; питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості –– 6,7%; освоєно інно­ваційні види продукції –– 2526 найменувань, з них нові види техніки –– 881; впроваджено нові технологічні процеси –– 1419, у тому чис­лі маловідходні, ресурсозберігаючі –– 634 [2].

Дослідження віт­чизняного ринку інновацій свідчать, що нововведення, впроваджувані ук­раїнськими підприємствами, орієн­товані на незначне вдосконалення вже наявної продукції та технологій її виробництва [5, 5]. Відставання малих підприємств України за інновацій­ною діяльністю від підприємств про­відних країн світу не дозволяє їм за­безпечити високу конкурентоспро­можність, а значить, і стійке еконо­мічне зростання [4].

Дещо відрізняються дані Держкомстату від даних Всесвітнього економіч­ного форуму, який провів дослідження серед 125 країн світу, і за результатами якого, за загальним рівнем конкурентоспроможності Україна займає 78 місце, у тому числі за рівнем інноваційної діяльності –– 75 місце. Кількість активних ін­новаційних підприємств у структурі економі­ки України становить 12%, водночас у краї­нах Східної Європи та ЄС цей показник ста­новить 20% і вище. Обсяг інноваційної про­дукції серед загального обсягу промислової продукції в Україні дорівнює 8%, що в кілька разів нижче, ніж у країнах Східної Європи [9].

До головних причин зазначеної вище ситуації можна зарахувати наступні:

––  низький рівень прибутковості більшої частини малих підприємств та нестача власних ресурсів для фінансування інно­ваційних проектів;

––  утрудненість залучення підприємствами кредитних ресурсів через їх високу вар­тість, неможливість отримання довготе­рмінових кредитів;

–– практична відсутність суб'єктів іннова­ційної інфраструктури, які надавали б посередницькі, експертні, фінансово-кредитні послуги;

––   недостатнє державне фінансування НДДКР.

Показовою також є кад­рова складова інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств. Дослідження виявили, що серед керівників вищого й середнього рівнів підтримують і беруть участь в інноваційних процесах у середньо­му 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників і робітників ці показники ста­новлять відповідно 55%, 17%, 12% і 16%[6]. Такі дані свідчать про се­редній рівень зацікавленості праців­ників українських підприємств у роз­витку інновацій, що також є негатив­ним явищем.

Слушною точкою зору є пов'язу­вання даної ситуації з політичними подіями в країні [4]. В той же час, хоча ця проблема і є однією із ос­новних, проте вона далеко не єдина.

Як свідчить зарубіжний досвід, одним із найпоширеніших способів підтримки іннова­ційної діяльності малих підприємств є бан­ківське кредитування. Кредити комерційних банків виступають вагомим фінансовим ва­желем стимулювання та забезпечення інно­ваційної діяльності. Фундатор теорії інновацій Й. Шумпетер розглядав кредитну емісію як основне джерело інноваційного розвитку. Та слід відзначити, що на сього­дні, згідно зі статистичними даними, в Україні використовують в основному корот­котермінові кредити (близько 90%), тоді як для фінансування інноваційної діяльності малих підприємств (а також середніх та ве­ликих) необхідно використовувати середньо- і довгострокові кредити [7].

Для підви­щення ефективності вітчизняної системи банківського кредитування інноваційної дія­льності малого підприємництва доцільно запровадити наступне:

–– створення ефективної системи іннова­ційного кредитування, зменшення відсот­кової ставки за інноваційними кредитами, щоб зробити їх більш доступними для малих підприємств, поширити практику надання малим інноваційним підприємс­твам середньо- та довгострокових кре­дитів зі знижкою кредитної ставки;

–– розширення ресурсної бази банківської системи, що призведе до ефективного використання кредитних ресурсів не тільки на поповнення обігових коштів, а й на реалізацію інноваційних проектів малим бізнесом;

–– вирішити проблему участі держави у механізмі розподілу ризиків від вкладень у довгострокові інноваційні проекти;

–– проводити політику стимулювання стро­кових депозитів населення, оскільки ці кошти є основним джерелом «дешевих» кредитних ресурсів середньо- та довго­строкового терміну дії тощо[8].

До практичних методів впровадження вищезазначених змін можна запропонувати такі:

1)                      надання державою (або залучення нею комерційних банків) кредитів на пільгових умовах;

2)                      застосування системи податкових кредитів для представників малого бізнесу, особливо з метою активізації їх інноваційної діяльності, що є необхідною умовою структурної перебудови вітчизняної економіки;

3)                      з метою сприяння розвитку малого підприємництва необхідне створення інвестиційних банків, спеціально уповноважених урядом, та інвестиційних компаній малого бізнесу з наданням останнім права гарантувати власні інвестиції з боку держави;

4)                      враховуючи позитивний досвід розвину­тих країн світу, доцільним є створення в Україні cпеціалізованих національних агентств з діяльності малого підприємницт­ва, які будуть займатися як фінансовою під­тримкою створення малих підприємств ви­робничого спрямування, так і допомогою освоєння нових технологій підприємствами зазначеної категорії; [1]

5)                      важливими є держа­вні замовлення на проведення науково-дослідних розробок з метою забез­печення початкового попиту на нововведен­ня, які згодом знайдуть широке застосуван­ня.

Оцінивши наявну ситуацію, можна сказати, що на даний момент у нашій державі не приділяється достатньої уваги питанню підтримки малого підприємництва. Це є зумовлено тим, що в Україні присутнє таке явище як злиття влади та бізнесу: олігархічні угрупування диктують свої правила гри на ринку, підлаштовуючи  під свої потреби законодавство країни. Тобто, можна сказати, що влада не зацікавлена у створенні сприятливих умов для розвитку малих підприємств, оскільки вона сама є власником господарюючих суб’єктів, яким не потрібні конкуренти в тій чи іншій галузі. Тому, на даний момент, на українському ринку сформувались значні перешкоди для становлення і розвитку малого підприємництва як повноцінного явища економіки. Не менш важливими є й фінансові проблеми підприємств, а саме відсутність достатньої підтримки з боку держави. Вищезазначені причини є ключовими, але аж ніяк не останніми у розгляді цього важливого питання. Для покращення нинішньої ситуації необхідно скористатись наведеними в цій статті пропозиціями та змінити відношення влади до цього питання.

 

Література

1.     Денисюк В.А. Високі технології і високо-наукоємні галузі –– ключові напрями в ін­новаційному розвитку // Економіст. ––2004. –– № 5.

2.     Офіційний сайт Державного комітету статистики України [www.ukrstat.gov.ua]

3.     Закон України «Про інноваційну діяльність».

4.     Канафоцька Г. Стан, перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні та можливості їх впливу на формування ВВП // Бізнес. –– 2006. –– № 14. –– С. 16-21. [www.vox.com.ua]

5.      Рудика О.В. Розвиток іннова­ційного потенціалу підприємства у трансформаційній економіці: автореф.. дис. канд. ек. наук: 08.06.01 ХНЕУ. — Харків, 2006. — 21 с.

6.      Кір'ян В.А. Формування інноваційної моделі підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств з позицій антропосоціального підходу // Економіка і держава. — 2005. — № 10. — С. 11 — 15.

7.      Зятковський І.B. Державна підтримка інноваційної діяльності промислових підприємств: організаційні та фінансові аспекти // Актуальні проблеми економі­ки. –– 2007. - № 6. –– С. 73-81.

8.      Бузько І.P., Шайдеров В.О. Дослідження зарубіжного досвіду організації іннова­ційної діяльності малих підприємств // Прометей. –– 2006. –– № 3 (21). –– С. 31-35.

9.     The Global Competitiveness Report [www.weforum.org].