Андрій Кулик

Галицький інститут імені В’ячеслава Чорновола

Особливості вдосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки

Аграрний сектор є особливою галуззю економіки держави, тому що його розвиток має визначальний вплив на рівень життя українського народу. Тут працюють близько 20 % зайнятого населення і виробляється 12-14 % валового внутрішнього продукту країни [15]. Особливістю сільськогосподарського виробництва є також те, що в сільському господарстві головним, не замінним і не відтворювальним засобом виробництва є земля. Крім того, це один з найбільш ризикованих видів господарської діяльності.

До основних проблем розвитку аграрного сектора необхідно віднести низьку ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; проблему деформації цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення; проблему забезпеченості основними виробничими засобами; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон’юнктури аграрного ринку; деформацію структури виробництва та загострення соціальних проблем у сільській місцевості.

Причин, що зумовили такий стан справ, досить багато, але головна з них – це низька ефективність державного регулювання через відсутність стратегії розвитку галузі, послідовної державної політики щодо підтримки розвитку аграрного сектора, безсистемність і некомплексність розв’язання завдань аграрної реформи, відсутність зваженої державної політики розвитку села та механізмів її реалізації [1; 9-10; 12-14].

Проблеми державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки на теоретичному рівні вивчалися багатьма вченими, серед яких – В. Амбросов, Г. Андрусенко, М. Корецький, І. Кириленко, І. Лукінов, П. Макаренко, О. Могильний, Г. Михасюк, О. Онищенко, П. Саблук, М. Хорунжий, В. Юрчишин, К. Якуба та ін.

Але малоопрацьованими у вітчизняній науковій літературі залишаються комплексні підходи до вивчення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України. Питання про те, де більш ефективні державні механізми, а де – ринкові, не має однозначної відповіді.

Сьогодні в багатьох програмних документах, які розробляються з метою активізації державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України, досить часто застосовується поняття “механізм державного регулювання” як при вирішенні проблем розвитку галузі взагалі, так і при розв’язанні окремих питань. Так, у Концепції комплексної програми аграрного та сільського розвитку України, яка розроблена відповідно до положень Програми уряду “Назустріч людям”, відзначається, що основними напрямками виконання Програми є запровадження дієвих механізмів державного (у т.ч. бюджетного) регулювання в аграрному секторі через створення механізмів державної підтримки аграрного виробника, окремих галузей сільгоспвиробництва та розвитку територій [8]. У загальнодержавній Комплексній програмі підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток” на 2005 – 2010 рр. відзначається, що основними цілями Програми є визначення стратегічних галузевих пріоритетів за рахунок збалансованого використання ринкових та державних механізмів регулювання [4]. Крім цього, у Програмі розвитку фермерства в Україні на 2005-2015 рр. ставиться завдання розробити механізм державного регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення [9].

Однак чіткого визначення поняття “механізм державного регулювання” стосовно розвитку аграрного сектора економіки України сьогодні не існує. У науковій літературі ця категорія трактується по-різному. Так, механізм державного регулювання необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функції для забезпечення безперервної, ефективної дії відповідної системи (держави) на підвищення функціонування економіки” [6, с. 8]. Л. Дідьківська та Л. Головко визначають механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу як систему макроекономічних регуляторів, що складаються з таких основних елементів: ринкові регулятори; важелі державного впливу на економіку; корпоративне управління; інститут соціального партнерства [3, с. 21]. М. Корецький та І. Кириленко у своїх працях підкреслюють, що зміст поняття “механізм державного регулювання економіки” можна визначити як систему засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій [5, с. 255; 10, с. 16].

П. Макаренко основними складовими механізму державного регулювання економіки ринкового типу визначає планування, програмування, структурну і податкову політику, регулювання цін. У той же час він наголошує, що державний механізм регулювання аграрного виробництва “включає політико-правові, організаційно-управлінські форми та засоби управління (регулювання) господарською діяльністю суб’єктів аграрної економіки” [5, с. 590].

На нашу думку, механізм державного регулювання аграрного сектора економіки – це спосіб дій суб’єкта регулювання, який ґрунтується на таких функціях і принципах, які б забезпечували, за допомогою форм, методів і засобів, ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення поставленої мети та розв’язання протиріч.

Сьогодні згідно із Законом України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. № 2982-IV державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки держави; перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави; збереження селянства як носія

української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток

сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі [1].

Для досягнення цілей державної аграрної політики вищезазначеними Законом визначенні такі завдання: розвиток земельних відносин; формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб’єктів аграрного сектора; розвиток ринків продукції сільського господарства і продовольства; вдосконалення системи державного регулювання, а також ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі; комплексний розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів.

За результатами аналізу багатьох нормативно-правових документів органів державної влади різних рівнів щодо стратегічного розвитку аграрного сектора економіки України, зокрема Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 р., яка була затверджена Наказом Міністерства аграрної політики України від 20 липня 2003 р. № 280, Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку на 2003 – 2015 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634, в основі яких лежать ідеї і принципи задекларовані конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) та Всесвітнім саммітом із збалансованого розвитку (Йоханезбург, 2002 р.), наукових і навчальних видань.

Для визначення цілей розвитку аграрного сектора необхідно використовувати комплексний підхід, тобто створювати систему завдань, які б відображали функціонування аграрного сектора з точки зору як внутрішнього, так і зовнішнього середовища та були підпорядковані специфіці аграрного виробництва.

Стратегічною метою розвитку аграрного сектора повинно бути досягнення сталого та високоефективного аграрного виробництва для задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків у продукції сільського господарства.

До принципів, на базі яких повинен відбуватись стратегічний розвиток аграрного сектора, необхідно віднести:

– відповідальності держави за стан справ в аграрному секторі;

– нарощуванні інвестиційного потенціалу;

– спеціалізації, кооперації, та концентрації виробництва;

– використанні енергозберігаючих технологій;

– нарощуванні експортного потенціалу галузі;

– відповідності вимогам СОТ;

– екологізації господарської діяльності;

– спрямованості на добробут селян та їх соціальний захист.

Саме досягнення визначеної стратегічної мети, при дотриманні зазначених принципів, на наш погляд, дасть змогу вивести аграрний сектор на якісно новий етап розвитку, забезпечити продовольчу безпеку країни, соціальний розвиток села та підвищити добробут усього населення країни.

Сьогодні для аграрного сектора економіки настав момент якісної зміни моделі розвитку, що ставить вимогу до певних перетворень у системі та структурі механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора як на центральному, так і місцевому рівнях.

Список використаної літератури:

1. Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” від 18 жовтня 2005 р. № 2982-IV // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року Постанова КМУ від 19 вересня 2007 р. №1158 // http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/ laws/ main.cgi

3. Дідьківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

4. Загальнодержавна Комплексна програма підтримки та розвитку українського села “Добробут через аграрний розвиток” на 2005 – 2010 роки // http://darukraine. com.ua/docs/dar220805.pdf

5. Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України: проблеми, перспективи. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 452 с.

6. Кулик А.М. Державне регулювання економічного розвитку приватних агроформувань в Україні // Автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.02.03. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2005. – 21с.

7. Кулик А.М. Удосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України. Галицький економічний вісник: Науковий журнал, № 3 (18), 2008. – Тернопіль: ПВНЗ «Інститут економіки і підприємництва», 2008. – 194 с.

8. Концепція комплексної програми аграрного та сільського розвитку України //

http://www.agrichamber.org.ua/news/index.php?nd=5&monthsel=05&yearsel=2005

9. Концепція програми розвитку фермерства в Україні на 2005 – 2015 роки //

http://www.coop.in.ua/Download%20Files/Farm_Concept.zip

10. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.

11. Латинін М.А. Удосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України економіки // Автореф. дис... канд. екон. наук. – К., 2000. – 19 с.

12. Макаренко П.М. Моделі аграрної економіки. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 682 с.

13. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції

Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки” від 21 грудня 2005 р. № 536-р.

14. Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських територій: Матеріали до Сьомих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 9-10 листопада 2005 р. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 83 с.

15. Статистичний щорічник “Сільське господарство України” за 2005 рік / Державний комітет статистики України / За заг. кер. Ю.М. Остапчука. – К., 2006. – 340 с.