Бутрімова Н.О.

Науковий керівник: докт.екон.наук., професор Садєков А.А.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Роль та місце трудових ресурсів у системі стратегічного управління підприємством

Людський фактор набуває стратегічного значення для виживання підприємства у нестабільних умовах розвитку ринкових відносин. Саме людський капітал, а не заводи, обладнання та виробничі запаси, виконує роль наріжного каменя конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності. Якими б досконалими не були засоби виробництва, знаряддя праці, їх ефективне використання завжди залежатиме від головної виробничої сили -тих, хто працює.

Проблемам мененеджменту персоналу у підприємницькій діяльності присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: Т.Ю.Базарова, А.П. Бовтрука, А.Я. Кібанова, А.М.Колота, Г.В. Фокіна та ін.

Управління трудовими ресурсами є особливо важливим у сучасних умовах глобальної конкуренції і стрімкого науково-технічного прогресу, коли продукти, технології, операційні методи і навіть організаційні структури застарівають із нечуваною швидкістю, а знання та навички співробітників підприємства стають головним джерелом його тривалого розвитку.

Отже, для визначення ролі трудових ресурсів у системі стратегічного управління підприємством, визначимо роль персоналу в сучасному суспільстві.

Друга половина XX сторіччя, особливо його завершальна частина сильно змінили погляди вчених і практиків на роль персоналу в діяльності організації і досягненню його заданих параметрів виробничо-господарської діяльності. Якщо традиційно персонал розглядався як ресурс, споживаний у процесі виробництва, то в XXІ столітті персонал розглядалося як основна цінність компанії, як стратегічний ресурс, без якого немає і не може бути досягнута конкурентна перевага.

Виділяється ряд факторів, що визначили роль персоналу в сучасному суспільстві[1].

По-перше, бурхливий розвиток НТП різко змінило характер і зміст праці. Сучасна техніка, технології, спосіб життя змушують розглядати персонал не тільки і не стільки з погляду технократичних позицій, а бачити в ньому високу частку інтелектуальної складової, усе більше і більше персоналізуючи його. По-друге, підвищенню значимості персоналу в XXІ столітті сприяє зміна можливостей контролю за персоналом і підвищення самоконтролю. Сучасні технології і зріст професіоналізму створюють ситуацію, коли твердий контроль керівника за підлеглими втрачають зміст. Третій фактор зв'язаний зі зміною характеру споживчого попиту, загостренням конкуренції, необхідністю швидкої адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються. Четвертий фактор, що визначає роль персоналу в сучасному суспільстві, зв'язаний зі зміною форм організації праці. Сьогодні недостатньо бути просто висококласним фахівцем, треба бути готовим працювати в команді, уміти знаходити компроміс у конфліктних ситуаціях, уміти за деревами бачити ліс. П'ятий фактор зв'язаний з підвищенням загальної культури суспільства і працівників зокрема. Робота стає не тільки джерелом існування, але і можливістю виявити себе в рішенні непростих задач. Шостий фактор, що впливає на зростання ролі персоналу, зв'язаний з розвитком демократії, коли відбуваються зміни оргструктури компанії, стираються міжкласові розходження усередині організації, зростає роль громадських організацій. Сьомий фактор визначає, що хоча незамінних людей немає, але втрата ключових фігур у бізнесі компанії неминуче позначиться на фінансових результатах.

Отже, правильна організація управління персоналом підприємств призводить до підвищення продуктивності праці, а це, у свою чергу, відбивається на їх господарсько-фінансовій діяльності підприємства (рис.1).

Рис.1 Вплив продуктивності праці на ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємств

Фактори формування відносин до праці на промислових підприємствах можна розподілити на об'єктивні, які зумовлені особливостями виробничого і невиробничого середовищ, та суб'єктивні, пов'язані з відображенням зовнішніх умов у свідомості працівників із їхніми індивідуальними особливостями.

Отже, розробка дієвої політики щодо підвищення ефективності управління персоналом та, як наслідок, продуктивності праці повинна починатися з планомірного виявлення всіх наявних у підприємствах можливостей і резервів. Основними напрямами в цій галузі є організація розробки і здійснення планів щодо підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці, а також активна участь у плануванні організаційно-технічних заходів і контроль за їх виконанням.

Література:

1. Садеков, А.А. Стратегическое управление предприятием: управление изменениями: учеб.пособие / А.А. Садеков, О.Ю. Гусева. – Донецк: ДонГУЕТ, 2006. – 233 с.

2. Кирич Н. Роль людського фактора у підвищенні ефективності роботи підприємства. // Україна: аспекти праці. - № 4, 2007.- С. 46-49.

3. Г.В.Лич Стратегія управління трудовими ресурсами підприємства.// Формування ринкових відносин в Україні. - №4(35), 2004. – С.53-56.